Іліада (переказ для дітей) - Гомер
Посеред натовпу стали старенька Гекаба і вірна Андромаха. Вони перші опинилися біля повоза й припали до мертвого. Всі жінки голосили і на собі коси, тужний лемент і плач лунали довкола.
Так тривало б і до і; ходу сонця, та нарешті за Пріамовим знаком юрба розступилася, пропускаючи колісницю і повіз до міста.
У царському палаці Гектора поклали на пишно прибране ложе і співці поставали навколо співати погребних пісень. Дзвінко вони починали, а жінки-жалібниці вторували плачем. Першою тужно заголосила білорука Андромаха, припавши мертвому до голови.
— Рано, о Гекторе любий, пішов ти з життя і мене лишив удовою, адже наш син іще зовсім малий. Тепер і він загине, як загине вся Троя священна, бо немає вже нашого оборонця. Зловорожий ахеєць скине нашого первістка з високої вежі, дізнавшись, що батьком його був Гектор великий. А мене заберуть напевне в полон, і там, далеко від рідного краю, я робитиму чорну ганебну роботу. Гекторе любий! Тяжко сумують твої батьки, та я сумую найтяжче, бо на прощання ти не простяг рук до мене із смертного ложа, не сказав мені доброго, втішного слова,— я завжди його згадувала б, вмиваючися сльозами, як твій заповіт.
Так голосила білорука Андромаха, і жінки-жалібниці вторували їй нестримним плачем. Тоді заквилила старенька Гекаба:
— Гекторе, ти був з-поміж усіх синів мені наймиліший. Любили тебе і боги-олімпійці, бо, видно, навіть мертвого боронили тебе. Хоч як знущалися з тебе ахеї, ти лежиш тепер перед нами, наче вмитий росою, ніби то бог Аполлон настиг тебе своєю легкою стрілою.
Так крізь сльози казала Гекаба, і всі вторували їй гірким плачем. [198]
Третьою підійшла прекрасна Єлена і журно мовила:
— О Гекторе, ти завжди був мені дорогий, з першого ж дня, як я приїхала з Парісом до Трої. відтоді вже збігло двадцять довгих літ, і за цей час я не зазнала ніякої кривди від тебе, не почула жодного образливого слова. А як докоряв хтось інший, ти лагідно спиняв його й завжди мене боронив. Ось чому я, бідолашна, плачу і над тобою, і над собою. Більше немає в мене тут вірного друга.
Так казала прекрасна Єлена крізь сльози, і всі вторували їй тяжким плачем.
А тоді Пріам Дарданід послав троянських мужів у гори по дрова для погребного вогнища. Дев'ять день оплакували блискучого Гектора в батьківськім палаці, і дев'ять день возили троянці дрова до міста. На світанку десятого дня винесли вони Гекторове тіло з палацу і під жалобний спів поклали на величезне вогнище. Зайнялися дубові колоди і горіли весь день і всю ніч до самого ранку.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди.
А як усі вже зійшлись і велика зібралась громада,
Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття,
Де ще трималася сила вогню. Лише після того
Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали
З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками.
Кості зібравши усі, пурпуровим м'яким покривалом
їх обгорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну,
Разом до ями глибокої все опустили й до неї
Зверху багато каміння великого щільно наклали
Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо,
Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї.
Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім
Знову зійшлися, і в учті усі учтували преславній
В домі Пріама державця, що Зевсовим був вихованцем.
Гектора так, упокірника коней, вони поховали.
БУЛА ТРОЯ, БУЛИ Й ТРОЯНЦІ...
ГРЕЦІЯ ДО ГРЕКІВ
Греція без греків! Хіба це можливе? Але чотири тисячі років тому, у двадцятому сторіччі до нашої ери, так воно, власне, й було. На півдні Балканського півострова, на островах Егейського моря, на великому острові Кріті мешкали люди зовсім іншого племені. Грецькі (еллінські) племена — іонійці, ахейці, еолійці та інші — почали переселятися з півночі цього півострова на південь близько двадцятого сторіччя до" нашої ери, і цей рух на південь та на острови тривав аж до дванадцятого — одинадцятого сторіч. Останні прийшли войовничі дорійці, озброєні двосічними залізними мечами.
А що ж сталося з первісними мешканцями цієї країни? Перед навалою північних племен вони тікали в неприступні гори, на далекі острови, в заморські краї, ставали невільниками новоприбулих войовників. Поступово навіть їхні імена й назви зникали з сторінок історії. Давні елліни називали їх пелазгами і хоч багато чого запозичили в них, але не розуміли їхньої мови і мали їх за дикунів.
ГОРИ, МОРЕ, ОСТРОВИ
Гарна земля Еллада: чудові гірські краєвиди, морські затоки, безліч островів у морі, що виграє всіма барвами райдуги, пахучі сосни, міртові кущі й запашні трави. Проте з давніх-давен вона не стільки об'єднувала окремі племена, скільки роз'єднувала їх. Кожне трималося за свій клаптик землі й ворогувало з сусідами. На цій землі виростало замало збіжжя, щоб нагодувати всіх її мешканців, хоч було вдосталь винограду та оливок.
Уже на світанку своєї історії елліни опанували мореплавство і вирушили шукати долі га родючої землі до заморських країв. Багато з них поселилися назавжди в тих краях.
МІФИ ТА ІСТОРІЯ
Історія майже кожного народу починається з фантастичних переказів, міфів, легенд, але в них завжди є приховане зерно історичної дійсності, оточене фантазією оповідачів.
Уже давні елліни першого тисячоріччя до нашої ери, слухаючи віршовані оповідання про троянську війну та про пригоди велемудрого Одіссея на суходолі й на морі, не знали, що саме в цих оповіданнях належить до справжньої історії, а що — до палкої фантазії співців-аедів, складачів і виконавців давнього епосу *.
[* Дивіться книжку Гомерова "Одіссея", Київ, "Веселка", 1969, і передмову до неї "Слово про мандри Одіссея, велемудрого володаря Ітаки".]
Довгий час учені вважали події, що про них розповідається в приписуваних давньому аедові Гомеру "Іліаді" та "Одіссеї", не стільки історичними, скільки міфічними.
Але так було до сімдесятих років минулого сторіччя, коли історики, археологи, філологи довідалися про незвичайні відкриття німецького комерсанта й археолога-аматора, який розкопав на малоазійському узбережжі Егейського моря ту саму Трою, про облогу якої розповідається в "Іліаді".
ШАНУВАЛЬНИК ГОМЕРА
Його звали Генріх Шліман. Він народився 1822 року в Німеччині, а помер у Неаполі, в Італії, 1890 року. Відколи хлопчик уперше почув "божественний звук умолкнувшей эллинской речи" — він почав мріяти про гомерівську Трою. Сила художнього слова змусила його беззастережно повірити Гомерові — складачеві "Іліади".
Мрією бідного німецького хлопчика стало розкопати зруйновану невблаганними ахейцями Трою царя Пріама. Він доведе всьому світові, що Троя — не вигадка, не безпідставний міф, а історичний факт.
Так! Але скільки треба було працювати, заощаджувати гроші, щоб за всяку ціну здійснити мрію дитинства!
Вона здійснилася, коли Шліман був уже літньою людиною. Торгівля дала йому необхідні для археологічних розкопок кошти.
Він вирядився до Греції й Туреччини з "Іліадою" Гомера в руках. Невтомний шукач провадив розкопки в Греції на місцях давніх міст — Мікен, Тірінфа, Орхомена, на острові Ітаці — батьківщині Одіссея.
Нарешті, розкопуючи горб Гисарлик на малоазійському березі, він, як йому здалося годі, знайшов руїни здобутої ахейцями твердині троянського царя Пріама, оспіваної Го-мером Трої.
ІЛІОН, АЛЕ НЕ ТОЙ!
Уже згодом виявилося, що хоч розкопки Шлімана відбулися на місці гомерівської Трої, але зруйноване пожежею місто, яке він вважав за руїни Іліона, перестало існувати ще в двадцять першому сторіччі до н. є., тобто за тисячу років до загибелі Трої. Після Шлімана археологи розкопали на тому самому місці залишки принаймні десятьох міст, що існували від 26 ст. до н. є. до середини четвертого ст. до н. є. Серед нашарувань різних епох Шліман не помітив Трої, оспіваної Гомером, 1300-1150 р. р. до н. є. Проте, так чи інакше, факт історичного існування Трої був незаперечно доведений. Залишалося довести, що й події, оспівані в "Іліаді", також були історичні, хоч і прикрашені міфологією, наприклад, такими епізодами, як поява богів серед людей, їхні втручання до боїв ахейців із троянцями тощо.
ХЕТТИ ПРО АХЕЙЦІВ
У другій половині другого тисячоріччя до нашої ери в Малій Азії перестала існувати колись могутня хеттська держава. Архіви клинописних табличок її столиці Хаттусаса (недалеко від сучасної столиці Туреччини Анкари) зберігають назву народу аххіява, ім'я Алаксанду, правителя міста Вілуса, назву Таріус Дехто з сучасних нам дослідників ототожнює народ аххіява з ахейцями, Алаксанду — з Александром (інакше — Парісом), Ві-лус — із Іліосом (Іліоном), Таріус із Троєю. Це також може бути свідченням на користь історичної основи "Іліади".
ХТО ВОНИ, АХЕЙСЬКІ Й ТРОЯНСЬКІ ГЕРОЇ?
Деякі вчені й до цього часу сумніваються, що події, оспівані в "Ідіаді", справді відбувалися під мурами стародавнього Іліона на суворому узбережжі Троади.
Проте на початку п'ятдесятих років нашого сторіччя світ учених-філологів облетіла звістка: молодий англійський архітектор Майкл Вентріс (1922-1956) навчився розуміти й перекладати написи на глиняних табличках, знайдених у руїнах двох давніх міст: Кно-са на острові Кріті та Пілоса на південному заході Пелопоннесу в континентальній Греції. Ці написи були зроблені близько середини другого тисячоріччя до нашої ери якимось письмом не з 24 літер, як у грецькій абетці, а приблизно з 50 знаків для окремих складів і багатьох знаків для цілих слів *.
Коли вчені розшифрували написи на цих глиняних табличках, то вони прочитали імена Ахіллеса (Ахілла), Гектора, Агамемнона та багатьох інших героїв "Іліади", хоч написи з названими іменами були складені ще до можливого зруйнування Трої ахейцями. Це навело їх на думку, що в цих написах, які всі мали суто діловий характер, ідеться про історичних, а не міфічних осіб.
А ЧОМУ СТАЛАСЯ ТРОЯНСЬКА ВІЙНА?
Якщо вірити міфові, то до війни ахейців проти троянців спричинилося викрадення троянським царевичем Парісом-Александром красуні Єлени, дружини спартанського царя Менелая, брата мікенського царя Агамемнона. За міфом цьому викраденню посприяла богиня краси й кохання Афродіта, і сталося воно не без волі верховного бога-олімпійця З68" са, який шукав способу втягти людей до згубної війни.
На весілля фессалійського царя Пелея і богині Фетіди, майбутньої матері героя Ахіллеса, були запрошені всі олімпійці, крім богині чвар і розбрату Еріди.
