Іліада (переказ для дітей) - Гомер

Мабуть, хлопче, ти доброго роду?

— Ти не помилився, о старче! Тож тепер скажи, не криючись, куди везеш скарби. Чи вже всі тікають із священної Трої, відколи загинув її оборонець, славетний твій син, гроза ахейського війська?

— Хто ти? Скажи!-здивувався Пріам. Та юнак вів із запалом далі:

— Я часто бачив шоломосяйного Гектора в бою ще тоді, як богорівний Пелід, гніваючись на Агамемнона, не дозволяв нам із троянцями битись. Я — мірмідонець, Ахіллів дружинник, і вийшов сюди обдивитися поле, бо завтра тут знову бій спалахне. Вже ахеям обридло сидіти без діла. [192]

— Якщо ти справді з Ахіллової дружини, юначе, то благаю тебе,

скажи мені правду: чи Гекторове тіло і досі лежить у вашому стані, а чи Пелід уже звелів порубати його на шматки та кинути голодним собакам?

— Ні, старче, до тіла твого сина ще не доторкнулись ані хижі

птахи, ані голодні собаки. Лежить воно перед мірмідонськими кораблями вже дванадцятий день, і щоразу на світанку Ахілл нещадно тягає його круг могили свого вірного друга Патрокла, але покалічити тіла не може. Ось побачиш, як лежить мертвий Гектор — свіжий, наче щойно вмитий, без жодної цятки чорної крові чи бруду. Навіть позатягало всі глибокі рани, що їх завдали вже мертвому героєві списи безжальних ахеїв. Так дбають за Гектора, навіть по його смерті, боги-олімпійці!

Зрадів старий Пріам і, діставши коштовний келих, колишній дарунок фракійців, простяг його юнакові.

— Прийми від мене цей келих, юначе, і не кидай самих нас тут серед поля, а проведи до Ахілла.

— Отче, я не можу взяти дарунка, призначеного Пелідові — боюсь його гніву і помсти. А проводарем твоїм я буду і так.

По тих словах Герм-ес скочив до Пріама на колісницю, взяв у могутні руки віжки, й коні жваво побігли. Не відставали від них і мули з повозом.

Невдовзі під'їхали вони до великого рову й валу перед ахейськими кораблями. Біля брами нічна сторожа саме посідала вечеряти. Та Гермес наслав на вартових сон, а як вони всі поснули, розчинив браму, і колісниця з повозом вільно проїхала в табір.

Нарешті дісталися вони Ахіллової домівки — її звели мірмідонці, нарубавши в лісі ялицевих колод і нарізавши для даху м'якого очерету. Навколо все подвір'я було обведене високим парканом, а брама замикалася на такий величезний засув, що ахеї утрьох ледве зрушували його і тільки Пелід міг сам один його засувати.

Зате Гермес легко розчинив браму і, в'їхавши на подвір'я, зіскочив із колісниці на землю та й мовив слово крилате:

— Старче Пріаме! Я — Гермес, бог безсмертний, що спустився з Олімпу до тебе, сповнивши волю нашого батька, всевладного Зевса. Тепер мені час вертати додому, бо не личить богові прилюдно виявляти ласку смертному мужу. Ти ж іди до Ахілла, обійми його коліна і благай ім'ям його сивого батька та пишнокосої матері, ім'ям його любого сина віддати тобі мертвого Гектора. [194]

І Гермес непомітно щез, як завжди щезають блаженні боги, а Пріам, лишивши Ідея стерегти викупне, подався до Ахілла. Той саме кінчив вечеряти, і двоє мірмідонців прибирали зі столу. Віддалік сиділо ще кілька воїнів.

В дім увійшов непомітно великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

В дім до багатого мужа, подив у всіх викликає,-

Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши.

Упав до ніг могутньому героєві старий Дарданід і став його слізно благати:

— Згадай, богорідний Ахілле, свого сивого батька Пелея, що, як і я, стоїть уже на порозі скорботної старості. Може, саме тепер і його хтось кривдить, та немає кому боронити старого й біду відвернути. Та все ж він щасливіший за мене, бо знає принаймні, що ти живий, і сподівається хоч перед смертю побачити любого сина. В мене було п'ятдесят синів, та скільки полягло їх за Трою священну! І скільки полягло від твоєї руки! А тепер загинув найкращий, найлюбіший мій син, що був обороною й місту, і війську. Я привіз тобі багаті дарунки, тільки віддай мені мертвого сина! Бійся, Ахілле, кари богів і зглянься ласкаво на мене, старого, згадавши батька Пелея. Я ж бо нещасніший за нього, бо мушу робити нечуване в світі — цілувати руки вбивцеві моїх синів!

Від спогаду про батька сльози навернулися Ахіллові на очі, він гірко заплакав, сумуючи за батьком і за вірним Патроклом, а долі, припавши йому до ніг, невтішно плакав старий Пріам. Зітхання і плач лунали в покої. Та переміг себе врешті Ахілл, підвівся і, зглянувшись на сивину, підвів старого.

— Справді, Пріаме, багато зазнав ти скорботи! — мовив Пелід.— Але як же ти зважився прийти до ахейського табору і стати перед очі тому, хто стількох твоїх славних синів позбавив життя? Мабуть, у тебе не серце, а криця. Та заспокойся і сядь відпочити сюди ось у крісло. Хоч як нам боляче, але сховаймо глибоко в серці журбу і скорботу, бо й найревніші сльози тут не зарадять. Видно, таку вже долю напряли нам Мойри жорстокі. На Олімпі, при вході у Зевсів [195] палац, стоять дві великі амфори, повні дарів; в одній — щастя, а в другій — злидні та горе. От і дає Зевс усім смертним із тих амфор чи більше, чи менше дарів — як кому схоче. Мого батька Пелея ще замолоду блаженні боги добре вщедряли. Поміж усіх людей вирізнявся він щастям, багатством, владою, і дружиною йому стала безсмертна богиня. Та горе не минуло і його — не мав він дітей, нащадків славетного роду. Один тільки син у Пелея — це я, але житиму я зовсім недовго і старості його не догляну. Знаю, Пріаме, що й ти колись був щасливий, що твоя влада і слава сягали від хвиль Геллеспонту до Фрігійських гір і до скелястого Лесбосу. І ще далі линули чутки, який ти щасливий синами й багатством. А нині горе і плач панують у Трої.

— Так, горе і плач,— озвався старий.— І не садови мене відпочивати у крісло. Ще лежить непохований Гектор. Віддай його швидше мені, а сам прийми багаті дарунки, хай вони будуть тобі на радість, бо ти дозволив мені жити і сонцю радіти.

Глянув спідлоба герой і похмуро промовив:

— Не досаждай мені, старче, я і сам збирався віддати тобі твого сина. Так звеліла мені мати Фетіда, спустившись з Олімпу від Зевса. Та й тебе, певно, проводжав сюди хтось із безсмертних, бо ні варта, ні інші воїни вас не перепинили і не забрали багатих дарів. Тож не квап мене даремно, щоб я не розгнівився і не порушив Зевсової волі.

Злякався Пріам і замовк. А богорівний господар гукнув двох воїнів і вийшов надвір. Ті порозпрягали коней і мулів, одвели старого Ідея до намету, а самі взялися переносити коштовні дари. Тим часом служниці обмили Гекторове тіло, намастили його пахучим олієм, вбрали в чистий хітон і вкрили гарним плащем. Тоді сам Ахілл підняв мерця і поклав на багато прикрашені мари, а воїни віднесли ті мари на повіз.

— Син твій, Пріаме,— сказав Пелід, зайшовши знов до покою,— вернувся до тебе, як того ти бажав. На світанку ти побачиш його й повезеш до Трої. А тепер повечеряймо разом.

Прудконогий господар сам заколов велику вівцю, а білували і смажили воїни. Коли печене м'ясо зняли з рожна, Пелід поділив його на чималі шматки, і всі заходилися їсти. Старий Пріам їв та все поглядав на Ахілла, дивуючися з його вроди й сили. Милувався і герой старим своїм гостем, його лагідним обличчям та мудрою мовою. А коли обидва надивилися один на одного, озвався тоді Дарданід: — Дозволь нам, Зевсів нащадку, іти спочивати. Хай благодійний [196] сон злетить нарешті до мене на ложе спокійне, бо, відколи загинув мій син, я не спав і нічого не їв, а лежав у куряві серед подвір'я і тільки стогнав від —нелюдської муки.

Відразу ж господар дав знак, і меткі служниці поставили в перед-сінку два широкі ліжка, застелили їх пурпуровими килимами, поклали пухові подушки, ще й вовняні ковдри вкритися зверху.

— Ляжеш, Пріаме, отам,— сказав Ахілл,— бо сюди до мене можуть завітати ахеї на раду, як звичай того вимагає. Якби хто побачив тебе, то відразу ж дізнався б про це владущий Агамемнон, і тоді невідомо, чи вивіз би ти мертвого сина до Трої. А надворі спокійно лягай, тільки спершу повідай, скільки день ти ховатимеш богосвітлого Гектора, щоб я не виходив на битву і наших воїнів стримав.

— Спасибі за ласку велику,— розчулено мовив Пріам.— Ти ж знаєш: замкнені ми в Іліоні, а дерево для погребного вогнища треба возити здалеку, з гір. Дев'ять день годилося б оплакувати Гектора в рідному домі, на десятий — поховати і справити учту жалобну, а наступного дня — насипати високу могилу. Тоді на дванадцятий день можна знову нам битись.

— Хай буде так, як ти кажеш, старче шановний. Я припиняю війну на той час, що ти зажадав.

І попрощавшись, вони розійшлися спати.

Незабаром усі вже міцно спали — і вожді, і воїни, й боги. Тільки Гермес не склепив своїх ясних очей, одно міркуючи, як вивезти Гекторове тіло з ахейського стану.

Ще й на світ не світилось, а Гермес уже став біля ліжка старого царя і сказав:

— Дарданіде Пріаме, ти не чуєш небезпеки, коли можеш так довго спати серед ворогів, здавшись на Ахіллове слово. Ти дав багате викупне за мертвого сина, а за тебе, живого, твої сини, що позоставалися в Трої, дадуть утричі більше дарів, якщо володар мужів Агамемнон уранці тебе зненацька заскочить.

Злякався Пріам, мерщій підвівся й збудив старого Ідея. Гермес уже запряг мулів та коней, і вони затемна виїхали з ворожого стану — ніхто з ахеїв їх не завважив.

Коли добулися вони до броду через хвилі примхливого Скаманд-ру, Гермес покинув Пріама і знову здійнявся на захмарний Олімп. В шатах шафранних Еос над всією простерлась Землею. Коней до міста погнали вони із плачем і стогнанням, Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив [197]

Їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше,

Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна.

Вздріла вона із твердині Пергамської любого батька

На колісниці й міського при ньому окличника Трої,

Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.

Зайшлася віщунка Кассандра плачем і залементувала на весь Іліон:

— Троянці й троянки, поспішайте сюди зустрічати мертвого Гектора. Ви завжди стрічали його, радісно вітаючи, як він переможцем вертався з кривавого бою.

Всі троянці, навіть старі й діти, збіглися, ридма ридаючи, до Скейської брами.