Тереза Дескейру - Моріак Франсуа

Біль принишк, але ще давав себе знати. Таємнича рука тільки трохи розслабила свій тиск. Тереза не думала більше ні про Марію, ні про Жоржа, ні про будь-кого на світі. Вона вся зосередилась на самій собі, уважно прислухаючись до глибокого розладу всередині своєї істоти, так ніби оця пильність її внутрішнього погляду "могла залякати хворий орган, що, наче збожеволівши, відмовився слухатись; ніби могла заспокоїти це оскаженіле биття серця, стримати його безладний розгін, зупинити на краю безодні...

VI

Через тиждень після відвідин Жоржа, біля одинадцятої години ранку, Тереза йшла розміреними кроками вулицею, читаючи оголошення про здачу внаймй квартир. Хоч яким легким був підйом по сходах будинку, в якому вона жила, все ж він вимагав від неї чималих зусиль. Лікар, у якого вона ще раз побувала нещодавно^ дотримувався тієї думки, що їй не можна обходитись без ліфта, якщо вона не підшукає собі квартири на першому поверсі. Однак і те, що вона вже може займатися подібними справами, було для неї великим досягненням! Тиждень тому їй і в голову не прийшло б міняти квартиру.

Мовчання Жоржа нітрохи не турбувало її. Якби їй повідомили, що він писав їй щовечора довжелезні листи з тим, щоб, прокинувшись уранці, порвати їх, Тереза з певністю відповіла б: "Я знала про це".

Проходячи повз терасу "Два Maro", вона купила газету. Оглянувшись, побачила людей, які усміхалися до неї, запримітила, що їй махають рукою, припрошуючи зайти. Не треба, щоб так билося серце, не треба так хвилюватися від однієї лише зустрічі, тим більше сподіваної, бо ж вона добре знала, чому, замість того, щоб спуститися вниз до Сени, повернула праворуч, у бік Сен-Жермен-де-Пре. Вона підійшла, обминаючи столики. Жорж підвівся і з своїм % звичним, злегка похмурим виглядом представив їй другого хлопця, якого вона раніш не запримітила:

— Монду... Рене Монду.

Перш за все вона побачила, що юнак, який стояв перед нею, зовсім не скидався на того смішного типа, якого вона собі уявляла: вутлі плечі, зсутулена спина, але очі сяють такою чистотою, що погляду їх майже неможливо витримати, очі, за які можна пробачити і бахматий костюм, куплений у магазині готового одягу, і грубі черевики.

Він витягнув із портфеля, розбухлого від книг, журнал, назва якого одразу навела Терезу на роздуми. Вона вмить

зарахувала цього хлопця до тих, яких вона називала "прекраснодушними", їй здавалося, що вона добре знає цей тип людей, бо їй часто доводилось притягати до себе їх увагу. Але на всі її наскоки Монду відповідав тільки ухильними зауваженнями, сказаними тоном грубуватого студента, який не бажає сперечатися' з жінками. Шукаючи способу за всяку ціну звернути на себе увагу, Тереза ставила. себе в незручне становище й вела себе надто неприродно. В той час як Жорж усім своїм виглядом висловлював боязку екзальтацію, яку викликає в нас зустріч двох людей, що однаково нам подобаються, вона знову проголошувала пишні фрази, якими колись всіх підкоряла і які Монду безсоромно пропускав повз вуха.

Переконавшись, що має справу з релігійним хлопцем, вона почала зачіпати проблеми зла і приречення; якими навіть найтемніша жінка, якщо вона досить хитра, може закрутити голову. Після того, як Жорж дав їй зрозуміти, що вона пішла по хибному шляху, що думки Монду різко протилежні ^0 тих, які вона висловлює, Тереза зупинилася і сказала:

— Чи мої слова не дивують вас?..

І одразу ж почала бити відбій, взяла покірливий тон і інстинктивно почала діяти на нього певнішими засобами: надто уважним і серйозним поглядом і відповідним тембром голосу. Оскільки й це, очевидно, його нітрохи не схвилювало, вона довела до смішного свої убогі потуги і раптом помітила, що Жорж Філо спостерігає за нею. Тоді злива радості, яка назбирувалася в ній на протязі останніх трьох днів, раптом прорвалася.

О чудо! Він страждав. Маска ревнощів була добре знайома Терезі; вона впізнала б її з першого погляду. Скільки років пройшло з тих пір, як вона оволоділа доказом того, що її люблять: судорожно стиснутий рот, очі, сповнені туги й тривоги! їй потрібно було в думках повернутися назад, до перших місяців свого перебування в Парижі. Неймовірно, щоб ця радість ще раз випала на її долю! Таке відкриття забило їй дух, вона була вражена в саме серце. її бліде обличчя все ще було звернене до Монду; очевидно, вона хотіла цим збільшити страждання Жоржа, а можливо, прагнула взяти віддих, утамувати біль, який став раптом поширюватися від лівого плеча. Тереза мала вигляд людини, яка до чогось прислухається. Вона справді підстерігала шум кроків, що, здавалося, долітав із глибин її істоти,— відчуття смерті, якої, по суті, не було, але яке все збільшувалось і наростало від несподіваного щастя, так ніби після стількох років любов повернулася до цієї жінки тільки для того, щоб прискорити розпад її тіла. Так, її перевтомлене серце не може витримати цього сп'яніння, воно лопне під натиском цієї дивовижної радості! Вона обернулась до Жоржа:

— Чи не зупинили б ви таксі? Я погано себе почуваю. Ні, не проводжайте мене.

— Чи можна буде зайти до вас увечері?

І5"

387

— Тільки не сьогодні, краще — завтра.

— Я зайду довідатись про ваше здоров'я...

їй не хотілося, щоб він бачив її приниженою фізичним стражданням... До того ж його присутність значно збільшила б їх. Терезі потрібен був час, щоб оговтатись: ця несподіванка надто вразила її. Завтра увечері вона буде готова, зуміє взяти своє серце в руки. Ідучи в таксі, вона говорила собі: "Тільки б не померти..." Але якщо хлопчик виявився здатним до ревнощів, то чи можна це. вважати доказом того, що він її любить? І навіть якщо він справді закоханий, то чи не є це одним із тих міражів, які створює розпалена уява молодих людей? Через цю виснажену, напівмертву жінку він довго страждати не буде. До того ж у цю хвилину, вперто намагаючись віддихатись, вона добре знала, скільки їй коштуватиме кожне приспішне биття серця... ' .

Якусь мить вона непорушно стояла в коридорі біля дверей, шукаючи ключ. Він міг би прийти й цього вечора. Та хай прийде завтра. Але чи доживе вона до завтра?.. Його лицо невпинно бовваніло в неї перед очима... Завтра він повісить пальто на цьому гачку... На маленькому столику лежав лист, Тереза впізнала почерк Марії. Ось уже на протязі— кількох годин вона ні разу й не згадала про неї.

Тереза глянула ворожим поглядом на її безглуздий почерк. Такими ж безглуздими були продовгуватий конверт і аметистовий колір паперу, аж до червоного чорнила, — все в цьому листі свідчило про вбогість духу. Поки Анна скидала з неї капелюшок, Тереза відчувала сором за ці свої думки. Вона не снідатиме, сидітиме нерухомо на стільчику, аж поки не скін* читься приступ. Нахилившись грудьми вперед, вона • сиділа, тримаючи в руках конверт... Щастя Марії... Марії, її доньки... Але яке значення має голос крові? Вони дві жінки, які не знають одна одної. Кожна може спробувати своє щастя. Марії сімнадцять, і вона красива. Вони з ним купалися біля млина, лежали пліч-о-пліч на вигорілій луці під сюрчання коників-стрибунців. А вона,'Тереза, вже напівруїна... Чи в той вечір, як Марія видирала з уст матері оте визнання, вона виявила співчуття до неї? Мабуть, найгіршою була з її боку ота відсутність цікавості: вона не вимагала жодних подробиць, зовсім не намагалася збагнути суть справи... Жорж був би наполегливішим. Тереза добре знала, що мало означати оте питан* ня, на якому він затнувся, виходячи від неї. "Я так хотів би знати..." Він хоче ще раз прийти, щоб дізнатися. Господи! Чи це перетвориться його візит у допит? Ось уже втретє' Тереза стає перед судом...

В ту ніч, коли Марія вирвала в неї обривки зізнання, вона гадала, що страждає, створила собі ілюзію, що принесла себе в жертву. Та ця любов Марії до неї... Насправді її.ніколи не. було... "Я відмовилась від того, чого у мене ніколи не було, принесла в жертву те. що мені ніколи не належало..." А проте, якщо завтра їй доведеться витримати нову атаку Жоржа...

Ну й нехай!.. Вона йому брехатиме... то була зовсім не вона, а інша, якась невідома Тереза, яка п'ятнадцять років тому, переслідуючи огидну мету, кожного дня знаходила в собі сили... щоб чинити повільне вбивство... Що спільного між божевільною тих літ і сьогбдніпшьою Терезою? Що в них подібного?..

Яка це мука — бачити все так ясно! Не бути спроможною обдурювати саму себе! Відчувати переконаність, впевненість у тому, що на протязі оцих днів тільки тим і займаєшся, що чиниш замах на щастя Марії. Чим вона виправдає себе тепер, на іцо зішлеться? Що заподіяла їй ця дитина, крім того, що шукала в неї притулку, заховалася в її обіймах?..

Цвірінчання пташок за вікном, лемент шкільного подвір'я, цокання копит біля крамниці Бон Марше, гудки автомобільних сирен і скрип гальм — все це сплелося в симфонію знайомих їй звуків; вмерти — означало б більше не чути їх, а жити — значить продовжувати отак сидіти й прислухатися до всього... Одним би ударом пожертвувати собою, спокутувати свою вину, знищити себе, роздушити гемонську личину... Тереза розірвала конверт, заздалегідь погоджуючись на пропозиції, які можуть бути в цьому, ще невідомому їй, листі. Яка б у ньому не була вимога, вона готова виконати її...

"Батько і баба зустріли мене краще, ніж я сподівалася: очевидно, вони домовились не робити трагедії з моєї втечі, щоб не дратувати мене. Я зразу ж розповіла їм про те, що ви маєте намір зробити на випадок, якщо я вийду заміж. І хоч вони цього не виявили, я певна, що вашу пропозицію вони сприйняли дуже радо. Батько сказав мені: "Ясно, що це допоможе багато дечого поправити!.." А баба, яка завжди ладна чимось насолити мені, і тут не стрималась: "З таким приданим навіть жалко виходити заміж за внука чиншовика".

Я нічого не.відповіла: у мене були досить вагомі причини, щоб стримати себе,— листоноша приніс мені листа, від Жоржа. Я не чекала його так швидко, бо Жорж терпіти не може писати. А втім, я прекрасно розумію, кому зобов'язана цим листом... Дорога мамочко, тепер я переходжу до найголовнішого, але не знаю, як висловити вам те, Що хочу сказати... Я така дурна і навіть часто запитую себе, як у вас може бути така дурна дочка... Щоправда, я Дескейру!.. Так от: я хотіла б попросити у вас пробачення, але боюсь, щоб ви не запідозрили мене в нещирості...