Тереза Дескейру - Моріак Франсуа
Низьке чоло, чорне розкуйовджене волосся домальовували видимі їй скупі деталі його портрета. Піджака на ньому не було, він носив светр. Комірець його голубої сорочки був розстебнутий. Тереза поспішила запевнити, що має сказати йому кілька слів. Вона швиденько проскочила в кімнату і, обернувшись до юнака, який навмисно залишив двері відчиненими, назвала себе.
За багато років вона встигла пересвідчитися, яке враження викликає на обличчях людей із Сен-Клера і Аржелуза сам тільки звук її імені:" жадібну цікавість. Вона була написана й на кістлявому продовгуватому обличчі юнака. Тереза прочитала на ньому також якесь занепокоєння й недовір'я, яке їй захотілося перш за все розвіяти.
— Будьте певні, я не стану втручатися в справи, які не мають до мене відношення. До того ж я зайшла тільки на хвилинку,— додала вона швидко.— Але на випадок, якщо б ви з Марією одного прекрасного дня прийняла певне рішення, я повинна довести до вашого відома... ,
Вона говорила повагом і зовсім невимушено. Незважаючи на те, що висловлювалась досить ясно, їй чомусь здавалося, ніби до юнака це не доходить. Тому вона одночасно вивчала його, намагаючись зрозуміти, що ж, власне, було в ньому такого дивного. Вона помітила, що він злегка косив очима. Ця вада, так само, як і каламутний, ніби від сп'яніння, погляд, надавала виразові його досить непримітного обличчя своєрідного чару. Коли Тереза без ^удаваного самоприниження, але разом з тим без надмірного докору і повчання в голосі вацитала, чп дозволить він їй присісти, хлопець, зніяковівши, попросив у неї пробачення, підсунув крісло, перед тим прийнявши з нього пальто, брудну сорочку й купу грамофонних пластинок. Відтак провів кілька разів рукою по щоках і підборіддю, вибачаючись, що не . побрився. Нарешті зачинив вікно.
— Так краще буде слухати,— пояснив.
— Мабуть, погано жити біля вокзалу...
— Я не боюсь шуму.
Сівши проти Терези на ліжку, він почав слухати з великою увагою.
— Ви повинні зрозуміти, що мова йде не про якусь там настійну вимогу, ні, зовсім про інше... Мій чоловік, зрештою, не втаємничив мене у свої наміри щодо Марії, а я живу надто далеко, щоб самій скласти якусь думку...
Тереза сама розчулювалась від своєрідного тембру свого голосу, який появлявся у неї завжди і не залежав від її свідомості. З замилуванням вона слухала свої власні слова.
— Найближчим і найбезпосереднішим наслідком дарунка, який я маю намір зробити Марії, буде те, що я повністю зійду з вашої дороги.
Жестом руки вона підкреслила цю фразу, вимовлену звичайнісіньким тоном, бо не намагалася викликати якогось ефекту чи то виставити себе жертвою. Жорж Філо запевнив, що ці майнові питання не багато важать у його очах.
— Ми вже не такі, як наші батьки, все життя яких вертиться довкола тих самих питань — посагу, спадщини, заповітів. Криза шпурнула все це на вітер, і воно нас більше не цікавить, — додав-він розв'язно і водночас ніби соромлячись.
— Я впевнена в цьому. Але ваш батенько має право знати 'про мої наміри. Якщо ви ввалюєте це за потрібне, прошу передати йому...
Тереза підвелася. Дивлячись на Жоржа Філо, можна було зрозуміти, що він вагається.
— Марія у вас?
Він якось непевно дивився на Терезу. З тих пір, як було зачинено вікно, в кімнаті тхнуло старим одягом, тютюном і милом. А як тільки сонце затяглося хмарами, житло хлопця раптом здалося брудним і неприємним. Тереза відчувала, чщо настав момент спробувати щось довідатись для Марії.
— Вона від'їжджає сьогодні увечері. Ви нічого не хочете їй переказати?
— Мадам, я хочу, щоб ви зрозуміли...
Тереза негайно знову сіла і стала дивитися на нього з тим виразом, який вона вміла надавати своєму обличчю: при абсолютній байдужості до власних інтересів на нім можна було прочитати глибоку перейнятість справами, які турбували її співбесідника. Він говорив, що йому двадцять два роки і що одруження лякає його. Якби він мав намір узяти шлюб, то не шукав би іншої дівчини, крім Марії.
— Чи можна, з вашого дозволу, передати їй ці слова? Це вас ні до чого не зобов'язує...
Він запевнив, що говорить це не задля гарного слівця чи ввічливості. Справді, він думав про Марію з ніжністю. З нею пов'язані всі його спогади про дитинство та перші юнацькі літа. Без неї він не міг би уявити собі канікул в Сен-Клері.
— Я люблю ланди і водночас ненавиджу їх. А ви?
— Що я?!
Згадавши, хто була ця жінка і яку реакцію повинна б викликати в її свідомості одна тільки назва Сен-Клёр, він почервонів. Але йому і в голову не прийшло ототожнювати з Терезою Дескейру саме цю жінку, яка дивилася ца нього задумливим поглядом з-під коротенької вуалі.
— Я не зарікаюсь,— заговорив він після мовчанки.— Але тепер це неможливо! Перш за все через навчання, вічні екзамени...'
— Що ви! Це вам ніскільки не стало б на заваді,— перебила його Тереза.— Навпаки, одружившись, ви стали б більш зосередженим, вам не потрібно було б шукати розваг. Але я вас розумію, у вашому віці не обійтись без цих вагань...
— Авжеж, мадам? Мені ж тільки двадцять два роки...
Вона прикипіла поглядом до його довгого худого обличчя, риси якого, незважаючи на досить різкий вияв, не були ще до кінця оформлені. Каштанові, трохи зизі очі ні на чім не зосереджувались, тільки вуста мали широкий і твердий рисунок.
— Краще сказали б: мені вже двадцять два роки.
— Ви вважаєте, що я вже не такий молодий? — запитав він тривожно.
— О, ви знаєте, що, коли ви рушили в дорогу, — це рівнозначно тому, що ви вже прибули .на місце... Хіба не так?
Справді, у нього було дуже сильне відчуття бігу часу.
— Уявіть собі, що того дня, коли мені сповнилося двадцять років,— ви просто не повірите;— я плакав...
— І було чого плакати,— спокійно мовила Тереза.
Він слухав її, а вона говорила, що молодість не є початком усього, навпаки, це — агонія...
— Але ж,— додала вона, підносячи до очей пластинку, щоб прочитати назву,— оскільки ви любите музику... Тільки музика може це передати.
— Можливо, саме цього я шукаю в музиці. Як ви думаєте, чи багато хто з молоді переживає таку тривогу?
Після того, як Тереза відповіла, що він повинен краще знати, ніж вона, Жорж раптом,почав розказувати:
— У мене був друг, який нещодавно, в липні," застрілився. Не можна було знайти жодної причини, якими звичайно пояснюють самогубство. Я дуже добре знав його: ніяких історій з жінками, ніякого поганого нахилу чи аномалії.,.
— Наркотики?
— Ні, він не вживав наркотиків. Але, можливо (я подумав про це, слухаючи вас), у нього було відчуття, подібне до того, про яке ви тільки-но казали... Він хотів якнайскоріше Щось закінчити... Ця думка раніше ніколи не прийшла б у голову...
Тереза підвелася.
— Марія чекає, коли я повернуся, та і вав затримую...— Вона сказала це зовсім іншим голосом: поважним, стетечним.— Отож домовились, що в даний момент вас лякає одруження... Дозволите мені сказати їй про це? Я можу додати, що ваші почуття до неї не змінилися?...
Він не відповів на це питання.
— Дивно,— мовив.— Я вас собі навіть не уявляв... Марія нічого мені не казала... Вона не вміє характеризувати людей...
Деякий час обоє мовчали. Щоб обірвати мовчанку, він запитав, чи можна йому перед від'їздом попрощатися з Марією. Очевидно, вона поїде десятигодинним поїздом?
— Чому б вам не прийти сьогодні пообідати з нами? — раптом запитала Тереза.— Потім зможете провести Марію на вокзал.".
Він не виявив здивування і навіть прийняв це запрошення з певним запалом. Домовились, що він прийде о шостій годині. І саме тоді коридорний розчахнув навстіж двері, які до цього часу були напіввідчинені.
— До вас прийшла мадам Гарсен... Я сказав їй, що у вас хтось є... Вона чекає внизу.
Жорж Філо повернувся до Терези і промовив з виразом задоволення на обличчі:
— Ви знаєте мадам Октаву Гарсен? Гарсен із Лябюрба? Чи вони часом не ваші далекі родичі? Тепер вони живуть у Парижі. *
— Я добре знала її свекруху,—відповіла Тереза.—Але не примушуйте її довго чекати. Чи, може, вона у вас своя людина?
— Ну , що ви, мадам! Не подумайте тільки...— запротестував він не без деякого самовдоволення.
Проходячи вестибюлем, Тереза пройняла блискавичним поглядом рослу молоду жінку. Було біля першої години. Вона йшла, вся сповнена радістю, яку повинна була передати Марії. Ото,, напевно, малій не терпиться! Але не треба надто обнадіювати її...
І все ж коли Тереза побачила, як мала очікує її на коридорній площадці, то не змогла стриматись, щоб не закричати:
— Відгадай, хто в нас сьогодні обідатиме? Марія усміхалася, не сміючи вимовити його імені.
— Він прийде о шостій. Пізніше відпровадить тебе на поїзд. Марія затягла матір у вітальню і, не даючи навіть зняти
капелюшок, стиснула в гарячих обіймах.
— Яка ви добра! А я така до вас погана! Тереза раптово вирвалася від неї:
— Ні, ні, я не добра...
І пішла поперед малої в їд&іьню.
— Розказуйте мені все по порядку: що ви казали і що він вам відповідав... А також ваше враження від нього...
— Не гарячись!
Раптом у Терези пропала радість від того, що вона принесе їй приємність. Не слід надто обнадіювати Марію, повторювала вона про себе, не слід підводити її під удар гіркого розчарування.
— Так, він прийде сьогодні обідати... Це вирішено..., Але передусім... він не хоче брати на себе жодних зобов'язань... Дав зрозуміти, що це встановлено ним раз і назавжди...
— Ой!
Втупивши погляд у матір, Марія продовжувала лити воду, незважаючи на те, що вода текла з її склянки через4 край.
— Не мочи скатертини, дорогенька моя... І дуже прошу тебе: не суши собі голови. Він досить точно висловив свою думку,—його лякає одруження. У двадцять два роки це цілком природно! Але почуття, яке він має до тебе, не викликає жодного сумніву.
На якусь хвилину вони замовкли. Марія витирала пролиту воду. Потім відсунула од себе тарілку.
— Ні, мені зараз ніщо не лізе в горло. Значить, він сказав, що його почуття до мене... Він вжив саме це слово — "почуття"?
Терезі здавалося, що так. В усякому разі, він не говорив про любов. Вона вже знала, що означає оте тремтіння куточків уст Марії, і тому швиденько додала, що почуття і любов — це одне і те ж. Марія не вгавала: а що ж він іще говорив під час такої довгої розмови?
— Хіба я все пам'ятаю?.. Що з тобою пов'язані його спогади про літні канікули, що ти — частка його життя...
— А далі?
Спершись ліктями на сіл, вона не спускала з матері очей.
— Але ж я більше не знаю...
— Так ви ж півгодини були разом...
— Мені здається, ми говорили про музику...
