Тереза Дескейру - Моріак Франсуа

Але вона виглядала чимось стурбованою і ворушила губами так, ніби не могла підшукати потрібних слів; він мовчав, думаючи, що вона має заговорити першою.

— Ось так... але спершу дозвольте мені... йдеться про... Я ніяк не наважусь...— І вона звела на Жоржа тривожний погляд.— Все залежить від вас... У .вашого батька є вантажні машини, правда?

Він подумав, що вона маячить у гарячці.

— Чому вантажні?

— Тому, що йому вже доводилось перевозити великі вантажі... Авжеж, наречений Анни... Якби ваш батько міг прийняти його на роботу... У нього найкращі рекомендації... Тоді я не втрачу цієї дівчини... Я не смію надіятись: це було б так гарно...

Вона втупила у нього жадібний погляд, намагаючись розгадати, що ховається за виразом його "обличчя. Жорж вигля-" дав незадоволеним. Чому він так зморщився?

— Якщо моє прохання завдає вам прикрощів...

— Але ж ні! — заперечив він.

Він поговорить про це з батьком, хоч не думає, що зараз є вільне місце. Але, поки воно з'явиться, хлопцеві завжди буде чим зайнятися...

Зітхнувши з полегкістю, вона глянула на Жоржа. Той стояв, опустивши голову, з виглядом злої, причаєної собаки, як і в ту ніч на вулиці дю Бак. Якийсь приглушений голос раз у раз озивався в Терезі: "Це він у мене востаннє! Оця найдорожча мені дитина..." Якого ще удару завдала вона йому, що він дивиться на неї з таким глибоким вир'азом болю в очах? Він запримітив Терезину схвильованість. Настав час передати їй те, що він вирішив було сказати; А втім, вона цього не зрозуміє...

— Ні, ви мені не заподіяли зла...— почав він. Але забув, що далі казати. Тоді навмання задав їй питання: — Ви зараз будете спати?..

Марія прочинила двері і гукнула, що п'ять хвилин пройшло. Спершись об одвірок, вона дивилася, як Жорж стояв, трохи схилившись над кріслом, що в ньому сиділа Тереза. Він закривав її так, що обличчя матері не було видно. Здавалося, він не почув слів Марії і ще раз повторив своє питання: %

— Ви зараз підете спати?..

Хвора захитала головою,— вона більше не може спати, бо її мучить задуха. У темряві так довго тягнеться час.

— Ви щось читаєте?

Ні, й читати вона вже не могла.

— Я нічого не роблю, тільки слухаю, як годинник лічить хвилини... Чекаю кінця життя...

— Ви хочете сказати: кінця ночі?

Вона раптом вхопила його за руку. Лише на якусь мить він "міг витримати вогонь цього погляду, ніжного і водночас сповненого безнадії.

— Так, дитино моя: кінця життя, кінця ночі...