Час погорди - Сапковський Анджей
Я не очікував подяки за допомогу і співучасть у путчі, але я певен, що ваша високість затримає мене у вдячній пам'яті.
— Вибач, Сигізмунде. Дякую за допомогу.
— Немає за що, з мого боку це була така приємність. Гей, Воймире, збери людей. П'ятеро зостануться зі мною. Решту відведи вниз та посади на "Спаду". Тільки тихцем, навшпиньки, без шуму, без галасу. Бічними коридорами. У Локсії й у порту не пари з вуст! Виконуй!
— Ти нічого не бачив, Геральте – пошепки промовила Філіппа Ейльхарт, війнувши на відьмака цинамоном, нардом і содою. – Ти нічого не чув. З Вільгефортцем ніколи не розмовляв. Дійкстра зараз забере тебе до Локсії. Я постараюсь знайти тебе там коли… Коли все закінчиться. Я обіцяла тобі дещо вора і дотримаю слова.
— Що з Єнніфер?
— Напевно, він одержимий – Дійкстра обернувся, переступаючи ногам. – Єнніфер, Єнніфер… До нудоти. Не переймайся ним, Філю. Є важливіші справи. Чи при Вільфгефортці знайдено те, що сподівались знайти?
— Так. Прошу, це для тебе.
— Ого! – шелест паперу, який гортали. – Ого! Ого, ого! Гарно! Герцог Нітерт. Відмінно! Барон…
— Тихо, без імен. І я дуже прошу тебе, по повернення до Третогору не починай одразу зі страт. Не викликай передчасного скандалу.
— Не переживай. Хлоп'ята з цього списку, такі ласі на нільфгаардське золото, є у безпеці. Поки що. Це будуть мої улюблені маріонетки для смикання за шворки. А пізніше я накладу їм шворки на шийки… Цікаво, є й інші списки? Зрадники з Каедвену, з Темерії, з Аердіну? Я був би радий кинути на нього оком. Хоч би краєчком ока…
— Знаю, що ти був би радий. Ті списки здобули Радкліфф і Сабріна Ґлевіссіг, вони вже будуть знати, як ними розпорядитись. А тепер бувай. Я поспішаю.
— Філю.
— Слухаю.
— Поверни відьмакові зір. Хай не спотикається на сходах.
*******
У бальній залі Аретузи банкет тривав й далі, але змінив форму на значно традиційнішу і товариську. Столи позсували, чародії і чародійки позносили до зали десь взяті фотелі, крісла і стільці, повсідались на них і віддались різноманітним розвагам. Більшість тих розваг були низькопробними. Численна група, оточивши велику бочку сивухи, пила, галасувала і час від часу вибухала голосним сміхом. Ті, які ще недавно делікатно дзьобали вишукані закуски срібними виделками, тепер без збентеження обгризали баранячі ребра, які обіруч тримали. Кілька різались в карти, зневаживши оточення. Кілька спали. В куті якась пара гаряче цілувалась, а запал, з яким це робили, вказував, що вони не спиняться на поцілунках.
— Відьмаче, тільки поглянь на них – Дійкстра перехилився через балюстраду галереї, оглядаючи чародіїв з висоти. – Бавляться так радісно, ніби малолітки. А тим часом їх Рада саме спіймала на гарячому майже всю їх Капітулу і ув'язнила її за зраду, за кумівство з Нільфгаардом. Дивись на цю парочку. Зараз знайдуть собі затишний куточок, а поки закінчать їбатися, Вільгефортц буде висіти. Ах, який чарівний цей світ…
— Замовкни, Дійкстро.
*******
Дорога, що вела до Локсії, вгризалась зигзагом сходів у бік гори. Сходи сполучали тераси, прикрашені занедбаними живоплотами, клумбами і розкошланими агавами у горщиках. На одній з терас, яку вони проминули, Дійкстра затримався, підійшов до муру, до ряду кам'яних голів химер, з пащ яких текла вода. Шпиг нахилився, довго пив.
Відьмак наблизився до балюстради. Море блищало золотом, небо мало колір ще більш кітчевий, аніж на картинах у Галереї Слави. Внизу бачив підрозділ відісланих у Аретузу реданьців, що стройовою шеренгою йшли до порту. Вони саме переходили через місток, що сполучав береги скельної западини.
Тим, що раптом привернуло його увагу, була самотня кольорова постать. Постать впадала в очі, бо рухалась швидко. І у протилежному напрямку ніж реданьці. Вверх, до Аретузи.
— Ну – Дійкстра буркотливо підігнав його. – Кому в дорогу, тому час.
— Якщо ти так поспішаєш, то йди сам.
— Ну а як же – скривився шпигун. – А ти повернешся наверх рятувати твою Єнніфер. І натвориш як п'яний гном. Ідемо до Локсії, відьмаче. Чи ти маєш ілюзії на щось у такому роді? Думаєш, що я витягаю тебе з Аретузи з давно затаєної любові? Але ні. Я витягую тебе звідти, бо ти мені потрібний.
— Для чого?
— Прикидаєшся? У Аретузі навчаються дванадцять панянок з перших родин Реданії. Я не можду ризикувати, конфліктуючи з шановною ректоркою Маргаритою Лаукс-Антілле. Ректорка не видасть мені Циріллу, князівну Цинтри, яку Єнніфер привезла на Танедд. Тобі вона одразу її видасть. Коли ти її про це попросиш.
— Звідки смішне припущення, що я попрошу?
— Зі смішного припущення, що ти хочеш забезпечити Цирілла безпеку. Під моєю опікою, під опікою короля Візіміра, буде у безпеці. У Третогорі. На Танедді небезпечно. Втримайся від злостивих коментарів. Так, я знаю, що спершу королі мали не щонайкращі плани щодо дівчини. Але це змінилось. Тепер стало очевидно, що жива, здорова і у безпеці Цирілла може бути вартою у майбутній війні більше, аніж десять хоругв тяжкої кавалерії. А мертвою вона не варта фунта гівна.
— Філіппа Ейльхарт знає про твої наміри?
— Не знає. Не знає навіть того, що я знаю, що дівчина є в Локсії. Моя колись кохана Філь високо занесла голову, але королем Реданії все ще є Візімір. Я виконую накази Візіміра, підступи чародіїв гівна варті для мене. Цирілла сяде на "Спаду" і попливе до Новіграду, звідти поїде до Третогору. І буде у безпеці. Ти віриш мені?
Відьмак нахилився до однієї з голів химери, попив води, що струменіли з монструозної пащі.
— Ти віриш мені? – повторив Дійкстра, нависаючи над ним.
Геральт випростався, витер губи і з усіх сил вдарив його у щелепу. Шпигун поточився, але не впав. Найближчий з реданців підскочив і спробував схопити відьмака, але вхопив повітря, а одразу після цього всівся, випльовуючи кров і зуби. Тоді вони кинулись на нього всі. Постала тиснява, безлад, замішання і буча, а саме цього відьмакові й треба було.
Один реданець з тріском вдарився обличчям об кам'яну голову химери, дзюркочучи з пащі вода одразу забарвилась у червоне. Інший отримав удар кулаком в трахею, зігнувся, ніби йому виривали геніталії. Третій, вдарений ліктем в око, відскочив з криком. Дійкстра вхопив відьмака у ведмежі обійми, а Геральт з силою вдарив його каблуком у плесно. Шпиг завив і кумедно затанцював на одній нозі.
Наступний головоріз хотів вдарити відьмака кордом, але вдарив повітря. Геральт вхопив його одією рукою за лікоть, іншою за зап'ясток, закрутив, вваливши на землю двох інших, які намагались підвестись. Головоріз, якого утримував, був сильним, і не подумав випустити корда. Геральт посилив хват і з тріском зламав йому руку.
Дійкстра, й далі скачучи на одній нозі, підняв з землі корсеку і спробував прибити нею відьмака до стіни тризубим вістрям. Геральт ухилився, вхопив обіруч древко і застосував відомий вченим принцип важеля. Шпиг, бачачи зростаючі в очах цеглини і розчин стіни, відпустив корсеку, але надто пізно для того, щоб уникнути зіткнення промежини з цвіркаючою водою головою химери.
Геральт використав корсеку для повалення з ніг наступного головоріза, потім впер древко у мур і ударом чобота зламав його, скоротивши до довжини меча. Він випробував кийок, спершу вдаривши у карк Дійкстру, що сидів верхи на химері, а одразу після того потягнувши ним драба зі зламаною рукою. Шви дублету вже давно тріснули під обома пахвами і відьмак відчував себе значно краще.
Останній головоріз, що тримався на ногах, теж атакував корсекою, сподіваючись, що її довжина дає йому перевагу. Геральт вдарив його у перенісся, драб з криком всівся на горщик з агавою. Інший реданець, надзвичайно впертий, вчепився в стегно відьмака і болісно його вкусив. Відьмак розізлився і сильним копняком позбавив гризуна можливості гризти.
На сходи вибіг задиханий Жовтець, побачив, що робиться, і зблід, як папір.
— Геральте! – закричав за мить. – Цирі зникла! Її немає!
— Я так і думав – відьмак уділив києм наступного реданця, що не хотів лежати спокійно. – Але ж ти й примусив на себе чекати, Жовтцю. Я казав тобі вчора, щоб якщо щось сталось, ти маєш махом летіти до Аретузи! Ти приніс мого меча?
— Обидва!
— Той, інший, це меч Цирі, ідіоте – Геральт гримнув драба, що намагався встати з агави.
— Я не знаюся на мечах – задихано сказав поет. – Боги, припини їх бити! Ти що, не бачиш реданських орлів? Це люди короля Візіміра! Це значить зраду і бунт, за це можна потрапити до льоху…
— На ешафот – забелькотів Дійктсра, видобуваючи стилета і наближаючись хитливим кроком. – Обидва підете на ешафот…
Більше повідати не зміг, бо впав на рачки, вдарений у скроню уламком древка корсеки.
— Колесування – понуро оцінив Жовтець. – Попередньо рватимуть розпеченими кліщами…
Відьмак копнув шпига у ребра. Дійкстра перевернувся на бік немов вбитий лось.
— Четвертування – оцінив поет.
— Припини, Жовтець. Давай обидва мечі. І забирайся звідси, але швидко. Втікай з острова. Втікай якнайдалі.
— А ти?
— Повернусь на верх. Мушу рятувати Цирі… І Єнніфер. Дійкстра, лежи спокійно і дай спокій стилету!
— Тобі це з рук не зійде – видушив шпиг. – Спрямую моїх… Піду за тобою…
— Не підеш.
— Піду. Маю на облавку "Спади" п'ятдесят людей…
— А серед них є цирульник?
— Га?
Геральт зайшов шпигові з-заду, вхопив його за стопу, шарпнув, раптово скрутив раптово і дуже міцно. Хрупнуло. Дійкстра завив і зомлів. Жовтець вереснув так, ніби це був його власний суглоб.
— Те, що зі мною зроблять після четвертування – пробурчав відьмак – вже мене мало обходить.
*******
В Аретузі панувала тиша. У бальній залі вже зостались виключно недобитки, не маючи сил, щоб галасувати. Геральт оминув залу, не бажаючи, щоб його помітили.
Не без зусиль знайшов кімнатку, у якій ночував з Єнніфер. Коридори палацу були справжнім лабіринтом і всі виглядали однаково.
Ганчір'яна лялечка дивилась на нього очима з ґудзиків.
Сів на ліжко, з силою обхопивши голову долонями. На підлозі кімнатки не було крові. Але на спинці крісла висіла чорна сукня. Єнніфер переодяглася. У чоловічий одяг, однострій змовників?
Або її витягнуто у білизні. У двимеритових кайданах.
*******
У ніші вікна сиділа Марті Содергрен, цілителька.
