Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер

Віддайте мені це. — Він вказав на Корделію. — Ви дали мені слово. Ви хочете взяти його назад?

— Хто-небудь пояснить мені, про що мова? — вклинилася Корделія.

— Совість і відчуття обов'язку лейтенанта Ілліана вступили в невелике протиріччя, — промовив Форкосиган, схрестивши руки на грудях й вп'явшись у стіну. — Цей конфлікт нерозв'язний, поки не переглянеш свої погляди або на те, або на інше. І йому треба вибрати, яке із двох понять піддасться метаморфозі.

— Розумієте, кілька тижнів назад, тут, — Ілліан кивнув убік апартаментів Форрат'єра, — був ще один інцидент на зразок цього, з полоненою. Комодор Форкосиган хотів... е-е... що-небудь вчинити. Я відмовив його від цього. Потім... потім я погодився, що не стану втручатись, якщо подібна ситуація повториться.

— Форрат'єр вбив її? — запитала Корделія з нездоровою цікавістю.

— Ні, — відповів Ілліан. Він похмуро розглядав свої черевики.

— Та досить вам, Ілліан, — втомлено промовив Форкосиган. — Якщо їх не знайдуть, ви подасте імператору свій правдивий рапорт про події і надасте йому можливість самому відредагувати його. Якщо ж їх знайдуть... що ж, у цьому випадку правдивість ваших рапортів буде турбувати вас найменше, запевняю вас.

— Чорт! Капітан Негрі не помилився, — пробурчав Ілліан.

— Він рідко помиляється... а що він сказав цього разу?

— Він сказав, що дозволити особистим судженням трошки впливати на службові обов'язки — це все одно що трошки завагітніти: наслідки дуже швидко вийдуть з-під твого контролю.

Форкосиган розреготався. — Капітан Негрі надто великодосвідчена людина. Але знаєте, що я вам скажу? Інколи і він сам дозволяє собі особисті судження.

— Але ж служба безпеки проаналізує там все до останньої молекули. Методом виключення вони все одно вийдуть на нас. Як тільки кому-небудь спаде на думку засумніватися в моїй чесності, все буде скінчено.

— Рано чи пізно так і станеться, — погодився Форкосиган. — Скільки часу ми маємо в запасі, за вашими підрахунками?

— Вони закінчать обшук корабля вже через кілька годин.

— Тоді, як я розумію, вам просто потрібно спрямувати їх зусилля в інше русло. Розширте сферу пошуку: хіба за час між смертю Форрат'єра і встановленням кордону службою безпеки від флагмана не відлітали якісь кораблі?

— Так, їх було два, але...

— Добре. Використовуйте ваш імперський вплив. Запропонуйте будь-яке сприяння, яке ви, як довірена особа капітана Негрі, можете надати. Частіше згадуйте ім'я Негрі. Висувайте припущення. Радьте. Сумнівайтеся. Краще не намагайтесь загрожувати або давати хабарі, це надто прямолінійно — хоча можливо, що доведеться вдатись і до цього. Розкритикуйте їх методи, влаштуйте так, щоб записи зникли... словом, робіть все, щоб закаламутити воду. Дайте мені сорок вісім годин, Ілліан. Це все, про що я прошу.

— Все? — обурився Ілліан.

— Ах, так. Спробуйте влаштувати так, щоб доступ у мою каюту мали тільки ви один — самі приносили їжу і так далі. І спробуйте пронести кілька додаткових порцій.

Як тільки лейтенант вийшов, Форкосиган дозволив собі трохи розслабитися. Він повернувся до Корделії зі журливою і збентеженою посмішкою:

— Радий вас бачити, леді.

Вона посміхнулася у відповідь, недбало віддавши честь.

— Сподіваюся, я не занадто сильно зіпсувала вам життя. Тобто, тобі особисто.

— Нітрохи. Насправді, твоє втручання надзвичайне все спростило.

— Схід це захід, верх це низ, а арешт в зв'язку з підозрою в тому, що ти перерізав горлянку своєму шефу, спрощує ситуацію. Схоже, я на Барраярі. Я так розумію, ти не збираєшся пояснювати мені, що тут відбувається?

— Ні. Але тепер я нарешті зрозумів, чому в барраярській історії було стільки божевільних. Вони були не причиною, а наслідком.

Він зітхнув і заговорив тихо, майже пошепки:

— Ох, Корделія. Ти навіть не уявляєш, як сильно я мав потребу в тому, щоб поруч зі мною була хоч одна нормальна, чиста людина. Ти — немов вода в пустелі.

— А ти виглядаєш... ти начебто схуд. — Про себе вона подумала, що він виглядає постарілим років на десять з часу їхньої останньої зустрічі. Яка була всього півроку тому.

— Ох, Господи. — Він провів рукою по обличчю. — Про що я думаю? Ти, мабуть, зовсім змучилася. Хочеш чого-небудь? Тобі, напевно, треба виспатися.

— Не впевнена, що зможу зараз заснути. А от в душ зайти не завадило б. Я не стала вмикати його під час твоєї відсутності — на випадок, якщо працює спостереження.

— Розумно. Що ж, починай.

Корделія потерла рукою оніміле стегно, де чорна тканина штанів була липкою від крові.

— Е-е... може в тебе знайдеться для мене який-небудь одяг? Цей увесь забруднився. І крім того, це одяг Форрат'єра. Від нього відгонить божевіллям.

— Достоту так. — Тут його обличчя стемніло. — Це твоя кров?

— Так, Форрат'єр грав у хірурга. Мені не боляче. У мене там нема нервів.

— Хм. — Форкосиган непомітно посміхнувся, потираючи шрам на підборідді.

До великого здивування Корделії він витяг з шухляди астроекспедиційну форму, залишену нею на борту "Генерала Форкрафта" — відіпрану, заштопану, випрасувану й акуратно складену.

— Черевики я із собою не захопив, та й знаки відмінності застаріли, але, думаю, зійде й так, — незворушно відзначив Форкосиган, передаючи їй згорток.

— Ти зберіг мій одяг?

— Як бачиш.

— Це ж треба... Але... чому?

Він з гіркотою стис губи.

— Ну... це було єдине, що ти залишила. Якщо не рахувати катера, покинутого твоїми людьми там, на планеті — але з нього вийшов би досить незручний сувенір.

Намагаючись приховати раптову зніяковілість, Корделія провела рукою по бежевій тканині. Але перш ніж сховатися в ванній з одягом і аптечкою, вона раптом випалила:

— Я все ще зберігаю вдома барраярську форму. Загорнену в папір, в шухляді. — І підтвердила свої слова рішучим кивком. Його очі спалахнули.

Коли вона вийшла з ванної, в каюті було напівтемно і по-нічному тихо, світло горіло лише над столом, де сидів Форкосиган, який вивчав за комп'ютером вміст якогось диску. Корделія заплигнула на ліжко і знову сіла по-турецьки, ворушачи пальцями ніг.

— Що це там у тебе?

— Домашня робота. Це мій офіційний обов'язок при штабі Форрат'єра... покійного адмірала Форрат'єра. — Він посміхнувся власній обмовці, зробившись схожим на знаменитого тигра з лимерика, який повернувся з прогулянки з панянкою в шлунку. — Мені доручено складання оперативної документації на випадок змушеного відступу нашого флоту. Як зауважив імператор на зборах Ради, оскільки я вже так переконаний у тому, що ця кампанія обернеться катастрофою, то мені сам Бог велів зайнятися відпрацюванням цього сценарію. Поки що мене тут вважають чимось на зразок п'ятого колеса.

— Але ж ваш бік має успіх? — зажурено запитала вона.

— Ми бездоганно розпорошили сили. Дехто розцінює це як прогрес.

Він ввів якісь нові дані і вимкнув комп'ютер.

Корделія вирішила спрямувати розмову в безпечніше русло, віддаленіше від поточного моменту.

— Я так розумію, тебе все-таки не звинуватили в зраді? — запитала вона, згадуючи їх останню розмову, яка відбулась дуже давно і дуже далеко звідси, над іншим світом.

— А, там вийшло щось схоже на нічию. Після твоєї втечі я був відкликаний на Барраяр. Міністр Грішнов — він очолює міністерство політвиховання, третя людина в державі після імператора і капітана Негрі — майже слиною сплив, до того був впевнений, що нарешті вчепився в мене. Але моє обвинувачення проти Раднова було незаперечне.

— Перш ніж ми встигли пустити один одному кров, втрутився імператор: він нав'язав нам компроміс, або, краще сказати, тимчасове припинення вогню. Фактично, я так і не був виправданий — обвинувачення проти мене застрягли десь у бюрократичному чистилищі.

— Як імператору це вдалося?

— Помахом руки. Він дав Грішнову і партії "яструбів" все, про що вони тільки мріяли — вручив їм цю ескобарську авантюру на тарілочці. І навіть більше — він віддав їм принца. І всю славу. Грішнов і принц затіяли все це з певною метою — кожен з них гадає, що після завоювання Ескобара саме він стане фактичним правителем Барраяру. Імператор навіть змусив Форрат'єра проковтнути моє підвищення. Нагадав, що я буду підпорядкований безпосередньо йому. Форрат'єр миттю погодився.

При спогаді про це Форкосиган стис зуби і мимоволі стиснув кулак.

— Ви з ним давно знайомі? — запитала вона обережно, згадуючи про бездонну безодню ненависті, що майже поглинула її. Він відвів очі.

— Ми разом вчилися і разом служили лейтенантами — у ті часи він захоплювався лише банальним підгляданням. Наскільки я розумію, в останні роки він став значно гірше — відтоді, як сплутався з принцом Сергом і уявив, наче йому все дозволено. І він, помилуй нас Боже, майже не помилявся. Ботарі зробив величезну послугу людству.

"Ти знав його набагато ближче, життя моє, — подумала Корделія. — Певно це Форрат'єр був тієї заразою уяви, від якої так важко позбутися? Схоже, Ботарі зробив послугу і деяким людям зокрема..."

— До речі, про Ботарі — наступного разу сам його заспокоюй. Він просто сказився, коли я наблизилася до нього з ампулою.

— Ах... так. Здається, я знаю, чому. Це було в одній з доповідей капітана Негрі. Форрат'єр мав звичку напихати своїх, хм.... акторів різноманітними зіллями, коли хотів домогтися ефектнішого дійства. Я майже впевнений, що Ботарі був однією з жертв подібних процедур.

— Мерзенність яка. — Її нудило, та ще й м'язи в хворому боці зсудомило. — Хто цей капітан Негрі, про якого ти постійно згадуєш?

— Негрі? Він намагається триматися в тіні, але його могутність для будь-кого не є секретом. Він очолює особисту охорону імператора. Шеф Ілліана. Його називають вірником Езара Форбарри. Якщо міністерство Політвиховання — права рука імператора, то Негрі — ліва, про яку правій знати не довірено. Він стежить за внутрішньою безпекою на найвищому рівні — голови міністерств, графи, імператорська сім'я... принц... — Форкосиган спохмурнів від неприємних спогадів. — Я встиг досить близько взнати його за час підготовки до нинішньої операції, цього страхіття для стратега. Він дивний суб'єкт. Міг би одержати будь-яке звання, яке б лише захотів. Але зовнішнє для нього не має значення. Його цікавить лише суть.

— Він гарний хлопець чи поганий?

— Що за абсурдне питання!

— Я всього лиш подумала, що він може виявитися владою за троном.

— Навряд чи.