Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер

— Не розумію, чого ви так хвилюєтеся. Думаю, ми зуміємо перемогти навіть незважаючи на те, що в розпорядженні есків є чималі резерви. Це їм не допоможе, якщо все відбудеться швидко.

Боячись, що Ботарі знову впаде в глибоку кому, вони дозволили йому прийти в напівсвідомий стан. Він сидів у кутку, жалюгідно скорчившись, іноді занурюючись в дрімоту, або знову просинаючись — причому в обох станах його переслідували страхіття. Зрештою Ілліан пішов відсипатися в свою каюту, та й Корделія теж вирішила ще раз подрімати. Спала вона досить довго і прокинулася лише тоді, коли Ілліан у черговий раз заявився з тацею. Замкнена в кімнаті, не бачачи зміни дня і ночі, вона цілком втратила відчуття часу. А от Форкосиган простежував зараз кожну хвилину. Швидко поївши, він сховався у ванній, щоб вмитися і поголитися, і з'явився відтіля в свіжому зеленому мундирі — такому акуратному, випрасуваному і блискучому, наче зібрався на аудієнцію до імператора.

Він перевірив останнє зведення вдруге.

— Десантування вже почалося? — запитала Корделія.

Форкосиган звірився з хронометром. — Близько години тому. Перші повідомлення будуть вже з хвилини на хвилину. — Він перестав смикатися, і тепер сидів нерухомо, з закам'янілим обличчям — немов людина, занурена в глибокі роздуми.

З'явилося тактичне зведення поточної години, і Форкосиган почав перегортувати його, очевидно, відзначаючи ключові пункти. Але не встиг він прочитати і половини, коли на екрані виникло обличчя командора Венна.

— Комодор Форкосиган? У нас тут щось дуже дивне. Якщо хочете, я буду відразу передавати вам неопрацьований матеріал.

— Так, будь ласка. Негайно.

Форкосиган швидко перебрав аудіозаписи і вибрав доповідь капітана одного з кораблів, смаглявої кремезної людини. Той казав з гортанним акцентом, в голосі його відчувався страх.

"От воно, починається", — думкою простогнала Корделія.

— ...катери, вони атакують! Відповідають пострілом на постріл. Плазменний захист вже на максимумі, в нас ледь вистачає потужності на стрілянину. Нам доведеться або вимкнути захисне поле і перекинути всю енергію на посилення вогневої потужності, або відступити... — Сигнал перервали перешкоди. — ... не розумію, як їм це вдається. У ці катери неможливо втиснути генератори такої потужності, щоб... — Знову перешкоди. Передача різко обірвалася.

Форкосиган перемкнувся на інший канал. Ілліан стривожено нахилився до екрану. Корделія сиділа на ліжку і мовчки слухала, скорботно повісивши голову. Чаша перемоги була гірка, безрадісна, як поразка...

— ... флагман піддався могутньому обстрілу, — доповідав інший командир. Корделія відразу впізнала голос і витягнула шию, щоб розглянути на екрані його обличчя. Це був Готтіан; очевидно, все-таки отримав нарешті своє капітанство. — Я маю намір цілком вимкнути захисне поле і спробувати збити один, використовуючи повну вогневу міць.

— Не роби цього, Корабик! — безнадійно завив Форкосиган. Рішення, яке б воно там було, вже прийняте годину тому, і його наслідки вже не виправити.

Готтіан повернув голову. — Готові, командор Форкалоннер? Ми спробуємо... — почав він, але отут його голос заглушили перешкоди, а потім настала тиша.

Форкосиган що було сили вдарив кулаком по столу:

— Чорт! Ну коли ж вони збагнуть... — Він вп'явся в порожній екран, потім переглянув запис спочатку — не відриваючись, начебто жах, гнів і біль прикували його до місця. Потім він вибрав інший запис, цього разу — графічну модель простору навколо Ескобару, в якому плавали мерехтливі різнобарвні вогники, що зображують кораблі. Такі крихітні, яскраві, майже іграшкові. Форкосиган похитав головою, стиснувши побілілі губи.

Знову виникло обличчя Венна. Він був блідий, куточки рота прорізали напружені складки.

— Сер, я думаю, вам слід пройти в тактичну рубку.

— Не можу, Венн, адже я під арештом. Де комодор Хелскі або комодор Куер?

— Хелскі вилетів на передову разом з принцом і адміралом Форхаласом, сер. А комодор Куер тут. Тепер ви — старший офіцер на флагмані.

— Принц досить недвозначно заборонив мені залишати каюту.

— Принц... Схоже, він загинув, сер.

Форкосиган закрив очі і безрадісно зітхнув. Потім знову відкрив їх і схилився вперед. — Це підтверджений факт? Ви отримали які-небудь нові накази від адмірала Форхаласа?

— Це... адмірал Форхалас був із принцом, сер. А потім... корабель був підбитий. — Венн на мить відвернувся, дивлячись на щось в себе за спиною. — Це, — йому довелося прочистити горло, — це підтверджено. Флагман принца був... знищений. Його рознесло на дрібні шматочки. Тепер командування переходить до вас, сер.

Обличчя Форкосигана було застиглим і нещасним.

— Тоді негайно передавайте наказ на виконання "синього плану". Всі кораблі негайно припиняють вогонь. Всю енергію спрямувати на посилення захисних екранів. Рухайтеся до Ескобару з максимальним прискоренням. Нам необхідно скоротити затримку передачі сигналу.

— "Синій план", сер? Це ж повний відступ!

— Я знаю, командор. Я складав його.

— Але повний відступ...

— Командор Венн, ескобарці мають в своєму розпорядженні нову систему озброєння. Вона називається плазменне дзеркало. Це новітня бетанська розробка. Силове поле повертає плазменний вогонь у точку пострілу. Наші кораблі ведуть стрілянину на самоураження.

— Боже! Що ж нам робити?

— Нічого, крім як у випадку якщо ви збираєтеся взяти на абордаж їхні кораблі і передушити цих гадів по одному. Звабна ідея, але вкрай непрактична. Передавайте наказ! І викличте в тактичну рубку головного інженера і старшого пілота. І накажіть начальнику охорони забрати своїх людей від моєї каюти. Не хочу, щоб мене паралізували на виході.

— Так, сер! — Венн вимкнувся.

— В першу чергу відвести десантні кораблі, — пробурмотів Форкосиган, піднімаючись з обертового крісла. Він повернувся до Корделії й Ілліана, які вп'ялися на нього, цілковито ошелешені.

— Як ви дізнали... — почав Ілліан.

— ... про плазменні дзеркала? — закінчила Корделія.

Форкосиган залишився зовсім безпристрасним. — Ти сама розповіла мені про це, Корделія. Уві сні, поки Ілліан був відсутній. Певна річ, під дією одного зілля нашого хірурга. Побічних ефектів воно не має.

Вражена Корделія підхопилася.

— Ах ти... нещасний... Катування — навіть воно чесніше!

— Ох, вправно, сер! — поздоровив його Ілліан. — Хто-хто, а я знав, що ви не втратили хватку!

Форкосиган кинув на нього неприязний погляд.

— Не має значення. Інформація була підтверджена надто пізно, щоб бути нам корисною.

В цей момент в двері постукали.

— Йдемо, Ілліан. Настав час забирати моїх солдатів додому.

Лоїс Макмастер Буджолд, "Осколки честі"

РОЗДІЛ 10

(всього 15 розділів)

Не пройшло й години, як Ілліан прийшов за Ботарі. А потім Корделія аж на дванадцять годин залишилася на самоті. Вона міркувала про те, чи слід їй, для виконання свого військового обов'язку, втекти з каюти й вчинити невелику диверсію. Але якщо Форкосиган дійсно командує повним відступом, то втручання може виявитися недоречним. Вона лежала на ліжку, віддаючись чорній меланхолії. Він зрадив її; він був навіть трохи не кращий від інших. "Мій ідеальний воїн, мій дорогий лицемір..." Схоже, що Форрат'єр все-таки знав його набагато краще, ніж вона... Ні. Це несправедливо. Добуваючи цю інформацію, він просто виконував свій обов'язок; і вона зробила те ж саме, ховаючи ці відомості до останнього — так і годило чинити офіцерам двох ворогуючих сторін. Нехай навіть один з цих офіцерів — не зовсім справжній: всього якихось п'ять годин дійсної служби. І не можна не погодитися з Ілліаном — це дійсно було зроблено вправно. Вона не відчувала якихось наслідків від препарату, використаного для таємного вторгнення в її розум.

Що б він там використовував... Стоп. А що, справді, він міг використовувати? Де й коли він роздобув цей препарат? Ілліан його не приносив, це достеменно. Він був здивований не менше Корделії, коли Форкосиган прохопився про плазменні дзеркала. Залишається лише припустити, що або він заздалегідь приховав у себе в каюті "сироватку правди", або...

— Боже милостивий, — прошептала вона: то було не божіння — молитва. — На що ж я тут наткнулася?

Вона заходилася міряти кроками кімнату; шматочки мозаїки нестримно ставали на свої місця. Нема сумнівів! Форкосиган будь-коли не допитував її; він знав про плазменні дзеркала заздалегідь.

Більш того, схоже, що він був єдиною людиною в барраярському командуванні, хто знав про це. Форхалас не знав. Принц безперечно не знав. І Ілліан теж.

— Скласти всі тухлі яйця в один кошик, — промурмотіла вона. — І... впустити кошик? О, це не міг бути його власний план! Звичайно ж, ні...

Раптово перед її уявою постала повна картина у всій її жахливості: наймарнотратніше політичне вбивство в барраярській історії, до того ж найхитромудріше — трупи заховані в горі інших трупів, навіки перемішавшись.

Але отримав же він звідкись цю інформацію. Певно, в проміжку між її втечею з "Генерала Форкрафта", коли в нього було всього-то й проблем, що заповнена заколотниками кермова рубка, і теперішнім моментом, коли він намагається врятувати армаду своїх обеззброєних кораблів від побоїща, ними ж самими і розв'язаного. В якійсь тихій, оббитій зеленим шовком кімнаті, де великий хореограф поставив танець смерті, і де честь людини була перемолота в жорнах її обов'язку.

Форрат'єр з його хворим марнославством раптом всох, скулився до безпечної мишки, до незначної блохи, до шпилькового уколу в порівнянні з цим дивовижним баченням.

"Боже, а я ж то все ворожила, чого Ейрел такий засмиканий. Він же ж, напевно, був на гран божевілля. А як же імператор? Адже принц — його син! Хіба таке можливо? Чи я просто збожеволіла, як Ботарі?"

Вона змусила себе сісти, потім лягла, але змови і контр змови продовжували крутитися в її збудженому мозку; немов навіч вона уявила собі нескінченну низку зрадництв, що раптово зійшлись у єдиній точці простору і часу задля досягнення своєї жахливої мети. Кров гулко билася в скронях.

"Може, це все неправда, — нарешті втішила вона себе. — Я запитаю його, і він так мені і скаже. Він просто допитав мене уві сні. Ми перемогли їх, і я — героїня, яка врятувала Ескобар. А він просто солдат, який виконував свою роботу. — Вона перевернулася на бік, і вп'ялася в темряву.