Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер
Вони заявили, що це місце належить їм за правом першовідкривачів. Потім якийсь войовничий псих з їх боку пальнув із плазмотрона — і отут почалося. Поки Рег відволікав їх своїм паралізатором, інші рвонули до катера. Тут барраярський корабель класу "генерал", і поки ми граємо з ним у хованки, якщо ви розумієте, про що я...
— Не забувайте, ми спілкуємось через відкритий канал, — різко нагадала їй Корделія.
Забарившись, доктор Уллері продовжила:
— Гаразд. Вони дотепер вимагають, щоб ми здалися. Може ви знаєте: вони взяли в полон Рега?
— Дюбауер зі мною. Всі інші на місці?
— Всі, крім Рега.
— Рег мертвий.
Шум перешкод заглушив прокльони Ст'юбена.
— Ст'ю, тепер ти командуєш кораблем, — перервала його Корделія. — Слухай уважно. Цим божевільним мілітаристам не можна, я повторюю, не можна довіряти. В будь-якому випадку не здавайтеся. Я бачила секретні звіти про крейсери класу "генерал". Ви поступаєтеся їм в озброєнні, захисті і кількості особового складу, але принаймні вдвічі перевершуєте їх по швидкості. Так що виходь з зони їхньої досяжності і не давай їм наблизитися знову. Відступай, якщо знадобиться, хоч безпосередньо до Колонії Бета, але не ризикуй моїми людьми. Второпав?
— Ми не можемо кинути вас, капітан!
— Ти не зможеш надіслати за нами катер — барраярці відразу виявлять його і сядуть тобі на хвіст. А якщо ми виявимося в полоні, набагато більше шансів визволити нас по дипломатичних каналах, ніж затіваючи яку-небудь навіжену спробу порятунку. Але для того, щоб поскаржитися кому слід, вам потрібно спочатку добратися до дому, я зрозуміло кажу? Відповідай, як зрозумів мене! — зажадала вона.
— Вас зрозумів, — відповів він неохоче. — Але, капітан — як довго ви розраховуєте ховатися від цих психованих виродків? Вони ж рано чи пізно спіймають вас — виявлять сканерами.
— Скільки вдасться. Головне, ви самі там якомога жвавіше вшивайтесь! — Корделія іноді міркувала про те, як екіпаж зможе обійтися без неї, але будь-коли не думала, що вони втратять і Роузмонта. Потрібно будь-що-будь втримати Ст'юбена від геройства, подумала вона. Барраярці не дилетанти, з ними жарти погані. — Від тебе зараз залежать життя п'ятдесяти шести чоловік. Можеш порахувати. П'ятдесят шість — більше, ніж два. Не забувай про це, добре? Нейсміт зв'язок закінчила.
— Корделія... Успіху вам. Ст'юбен зв'язок закінчив.
Корделія випрямилася й уп'ялася на маленький коммунікатор.
— Уф-ф. Ну й справи.
— Це слабо сказано, — хмикнув Дюбауер.
— Сказано точно. Не знаю, чи помітив ти...
Раптово вона вловила краєм ока рух якоїсь плямистої тіні. Вона підхопилася на ноги, потягнувшись за паралізатором. Але високий, гостролиций барраярський солдат у зелено-сірому плямистому камуфляжі рухався швидше. Однак найблискавичнішою виявилася реакція Дюбауера, який інстинктивно метнувся вперед і встиг відіпхнути Корделію вбік.
Відлетівши до краю ущелини і зронивши коммунікатор і паралізатор, Корделія зірвалася вниз. В цей момент розкотився тріск нейробластера. Земля, ліс, струмок і небо скажено замиготіли навколо неї, її голова тріснулася об щось з такою силою, що іскри з очей посипалися, а потім все поглинула пітьма.
* * *
Болотний мох холодив щоку Корделії. Вологий земляний запах лоскотав ніздрі. Вона зітхнула глибше, розправляючи легені — і отут гнильний сморід скрутив її шлунок. Як тільки Корделія спробувала піднятися зі смердючої болотної рідоти, голова вибухнула гострим спалахом болю.
Вона невиразно застогнала. Темні блискаючі вихори закрутилися перед очима, потім розсіялися. Вона спробувала сфокусувати зір на найближчому об'єкті, розташованому на відстані півметра від її голови. Важкі чорні черевики, заліплені брудом; вище починаються сірі камуфляжні штани; ноги розставлені в поставі "вільно". Вона придушила змучений схлип, знову поклала голову в мулистий бруд і обережно перевернулася на бік, щоб краще розглянути барраярського офіцера.
Її паралізатор! Вона дивилася просто в маленький прямокутний розтруб дула, стиснутого в широкій могутній руці. Її очі тривожно спробували знайти нейробластер. Пояс офіцера був обвішаний різноманітним спорядженням, але кобура нейробластера на його правому стегні була порожня, так само як і кобура плазмотрона — на лівому.
Він був лише трохи вищий від неї, але кремезний і міцний. Скуйовджене темне волосся було зачеплене сивиною, холодні уважні сірі очі... насправді, за строгими вимогами барраярської армії увесь його зовнішній вигляд був досить неохайний. Комбінезон майже так само зім'ятий і забруднений брудом, як і її власний, на правій вилиці — слід забитого місця. "Схоже, у нього сьогодні теж був поганий день", — непевно подумала вона. Потім іскристі чорні вири почали рости і знову поглинули її.
Коли в очах нарешті прояснішало, черевики вже зникли... Хоча ні, от він — зручно розташувався на поваленому дереві. Вона спробувала зосередитися на чомусь ще, крім свого бунтівного шлунка, і придушити позиви до блювоти, однак шлунок швидко переміг.
Ворожий капітан мимоволі поворухнувся, побачивши те, як її вивертає, однак залишився сидіти. Корделія доповзла до струмочка, який протікав у декількох метрах від неї по дну ущелини, і прополоскала рот і обличчя крижаною водою. Відчувши себе трохи краще, вона сіла і хрипко поцікавилась:
— Ну?
Офіцер схилив свою голову, зображуючи ввічливе вітання.
— Я капітан Ейрел Форкосиган, командуючий барраярським військовим крейсером "Генерал Форкрафт". Назвіться, будь ласка. — Його низький баритон звучав майже без акценту.
— Командор Корделія Нейсміт. Бетанська астроекспедиція. Ми дослідницька група, — наголосила вона звинувачуючим тоном. — Не військовий підрозділ.
— Я так і зрозумів, — сухо відповів він. — Що відбулося з вашою групою?
Корделія звузила очі:
— А хіба вас при цьому не було? Я в той момент знаходилася вище за схилом, асистувала нашому ботаніку. — І продовжила схвильовано, — Може ви бачили його — ботаніка, мічмана? Він зіштовхнув мене в ущелину, коли на нас напали.
Він глянув нагору, на край ущелини, з якої вона зірвалася — як давно це трапилося?
— Темноволосий хлопчик?
Серце обірвалося у важкому передчутті.
— Так.
— Ви більше будь-чого не можете для нього зробити.
— Це ж вбивство! У нього був тільки паралізатор! — Вона кинула на барраярця спопеляючий погляд. — Чому на моїх людей напали?
Він задумливо поплескав паралізатором об долоню.
— Вашу експедицію, — відповів він, ретельно підбираючи слова, — було необхідно інтернувати, бажано мирним шляхом, за порушення кордонів барраярського простору. Мав місце конфлікт. Мені в спину вистрілили з паралізатора. Коли я отямився, ваш табір вже був в такому вигляді, в якому ви його знайшли.
— Чудово. — гірка жовч підступила до горла. — Я рада, що Регу вдалося зачепити хоч одного з вас, перш ніж ви вбили його.
— Якщо ви маєте на увазі того навіженого, але винятково хороброго світловолосого хлопця, який залишився на галявині, то він не зміг би влучити й у будинок. Не знаю, навіщо ви, бетанці, натягуєте військову форму. Підготовка у вас, як у дітлахів на пікніку. Може, ваші ранги і значать щось ще, крім розміру одержуваної вами плати, але от що — мені незрозуміло.
— Він був геологом, а не найманим убивцею, — огризнулася Корделія. А що стосується моїх "дітлахів", то ваші солдати навіть не зуміли спіймати їх.
Він насупив брови. Корделія відразу прикусила язик.
"Відмінно", — подумала вона. — "Він ще навіть не почав викручувати мені руки, а я вже вибовкала все, що мені відомо".
— Та невже, — задумливо відгукнувся Форкосиган. Він вказав дулом паралізатора на лежачий у струмку розбитий коммунікатор, який все ще злегка димівся. — І який же наказ ви віддали своєму екіпажу, коли вони повідомили вам, що зуміли вислизнути?
— Я наказала їм виявити ініціативу, — промурмотіла вона нерозбірливо, намагаючись відновити подих.
— Найпридатніший наказ для бетанців, — фиркнув він. — Принаймні ви можете бути впевнені, що вони його виконають.
"О, ні. Тепер моя черга."
— Добре, я-ж то знаю, чому залишилася тут, а от вас чому тут кинули? Хіба командуючий офіцер, нехай навіть і барраярський, не занадто важлива фігура, щоб просто забути його на полі бою? — вона раптом випрямилася. — Якщо Рег не міг влучити й у будинок, то хто ж підстрелив вас?
"Схоже, він образився", — подумала вона, коли паралізатор, яким він неуважно жестикулював, знову націлився на неї. Але він лише зронив:
— Це вас не стосується. У вас є ще один коммунікатор?
От це так! Невже цей суворий барраярський командир зіштовхнувся з чимось на зразок заколоту? От і гарно — сум'яття ворогам!
— Ні. Ваші солдати все знищили.
— Не важливо, — пробурмотів Форкосиган. — Я знаю, де дістати інший. Ви можете йти?
— Я не впевнена. — Корделія змусила себе піднятися на ноги і відразу притисла долоню до голови, намагаючись вгамувати стріляючий біль.
— Це всього лише струс мозку, — прокоментував Форкосиган без усякого співчуття. — Прогулянка піде вам на користь.
— Далеко йти? — видихнула вона.
— Біля двохсот кілометрів.
Вона знову звалилася на коліна. — Бажаю приємно прогулятися.
— Поодинці я б витратив на це два дні. Напевно, вам знадобиться трохи більше, адже ви геолог чи хтось там ще.
— Астрокартограф.
— Встаньте, будь ласка. — Його поблажливість дійшла аж до того, щоб підтримати її за лікоть. Здавалося, йому чомусь дуже не хочеться до неї торкатися. Вона змерзла до кісток, і відчула тепло його руки навіть крізь щільну тканину рукава. Форкосиган почав рішуче підштовхувати Корделію нагору по схилу.
— Ви що, серйозно? — здивувалася вона. — Що ви збираєтеся робити з полоненою під час марш-кидка? А що якщо я грюкну вас каменем, поки ви будете спати?
— Я ризикну.
Вони добулися до краю ущелини. Важко дихаючи, Корделія притулилася до тоненького деревця. Форкосиган навіть не засапався, із заздрістю відзначила вона.
— Я будь-куди не піду, поки не поховаю своїх офіцерів.
— Це даремна витрата часу і сил, — відповів він роздратовано.
— Я не залишу їх стерв'ятникам, немов полеглу худобу. Ваші барраярські громили, може, вміють майстерніше вбивати, але будь-хто з них не міг би прийняти більш гідної солдатської смерті.
Якийсь час він мовчки дивився на неї — обличчя його при цьому залишалося зовсім непроникним — і нарешті знизав плечима:
— Гаразд.
Корделія пройшлася вздовж краю ущелини.
— Я думала, це тут, — спантеличено сказала вона.
