Декамерон - Боккаччо Джованні

Анджольєрі присвятив йому один із своїх сонетів.

Чекко Анджульєрі (точніше Анджольєрі, близько 1258—1313) — талановитий сієнський поет, автор бурлескних творів.

Буонконвенто — селище за 40 кілометрів на південь від Сієни, де шлях роздвоювався, і східна його частина вела до Марке.

Корсіньяно — містечко, що тепер зветься П'єнца, міститься за двадцять кілометрів від Буонконвенто на шляху до Умбрії.

Торреньєрі — містечко за десять кілометрів від Буонконвенто, на шляху до Корсіньяно.

Оповідка п'ята

Ніколо Корнаккіні — з родини відомих флорентійських купців, що мали філіали своєї компанії в Авіньоні і в Англії. Мешкали на Віа дель Кокомеро, поруч з художниками.

Камерата — пагорб під Ф'єзоле, місце розташування заміських вілл флорентійців.

Камальдолі — флорентійська вулиця в кварталі Сан П'єр Маджоре.

Оповідка шоста

Адріано — серед знайомих Боккаччо був один чоловік на ім'я Адріано.

Оповідка сьома

Талан ді Молезе (у Боккаччо — д'Імолезе) — у ті віки у Флоренції дійсно жила родина Імолезе, або да Імола (Імола — містечко поруч з Болоньєю). Талан — скорочене від Каталано, досить поширеного імені у Флоренції.

Оповідка восьма

Чакко — скорочене від Джакомо або Якопо. Можливо, мається на увазі Чакко делл'Ангвіллайя.

Бйонделло — тобто, "блондинчик", прізвисько особи, про яку не лишилось документальних свідчень.

Мессер В'єрі де Черкі — представник відомої родини купців з Вал ді С'єве; очолюючи партію білих гвельфів, домігся професійного і політичного процвітання своєї родини. Після перемоги чорних гвельфів, помер у вигнанні в Ареццо у 1305 році.

Мессер Корсо Донаті — очолював партію чорних гвельфів, вигнаний у 1300 році, повернувся разом з Карлом Валуа у 1301. Претендував на управління містом, у 1308 році був убитий своїми суперниками з купецької олігархії.

Мессер Філіппо Ардженті — Філіппо Ардженті дельї Адімарі дей Кавіччулі.

Оповідка дев'ята

Меліссо — ім'я грецького філософа, оспіваного Боккаччо.

Оповідка десята

Барлетта — місто в Апулії.

Бароло — латинська форма назви міста Барлетта.

Бітонто — місто в Апулії. Відомий ярмарок у Бітонто був заснований у 1316 році і відбувався щорічно у День Всіх Святих, тобто перед ярмарком у Барлетті (12 листопада).

ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ

Оповідка перша

Мессер Руджієрі де Фіджованні — представник відомої шляхетної флорентійської родини, що мала свої маєтки також і в Чертальдо — рідному містечку Боккаччо.

Альфонс — мається на увазі, очевидно, іспанський король Альфонс ІХ (1155—1214), прозваний Шляхетним, або Альфонс Х (1221—1284), прозваний Мудрим.

Оповідка друга

Гіно ді Такко — шляхтич із сієнської родини делла Фратта, що у 1276 році став ватажком розбійників. Помер недалеко від Сіналунги близько 1303 чи 1313 року.

Сієнські купелі — в той період у сієнських землях були відомі курорти Сан Кашяно, Раполано і Петріуоло.

Госпітальєри — члени духовно-рицарського ордену іоанітів, що доглядали хворих у шпиталях.

Пріор — начальник чернечої громади.

Оповідка четверта

"Жив колись у Болоньї, найкраснішому місті на всю Ломбардію..." — Боккаччо розуміє під Ломбардією всю Північну Італію.

Карізенді — іменита болонська родина, від прізвища якої походить назва однієї з падаючих башт Болоньї (Торре Карізенді).

Каччанеміко — ще одна шляхетна болонська родина, що належала до партії гвельфів. Була впливовою у місті Модена: Альберто Каччанеміко був її бургомістром з 1254 по 1255 рік.

Оповідка п'ята

Фріулі — область на Півночі Італії. Відомості про неї Боккаччо мав від своїх родичів Лапо і Лодарінго да Чертальдо, що там торгували, а також з власної поїздки до Тіролю у 1351 році у ролі посланця Флорентійської республіки до маркіза Бранденбурзького Людовика Баварського.

Мессер Ансальдо Граденсе — невідоме ім'я. Прізвище утворене від назви міста Градо, де бували флорентійські купці.

Оповідка шоста

Король Карл Старий або Перший — улюблений Боккаччо представник Анжуйського двору.

Граф Гвідо де Монфорте — найвірніший слуга двору Карла І і його вікарій у Тоскані в 1270 році.

Джіневра і Ізольда — імена, взяті з відомих рицарських романів для створення романтичної атмосфери.

Мессер Маффео да Паліцці — представник родини володарів Мессини.

Гвільєльмо делла Манья — точніше, д'Алеманья, лицар з товариства сина Карла ІІ, Раймондо Беренгарйо.

Оповідка сьома

"У той час, коли французів прогнано з Сицилії..." — тобто 31 березня 1282 року, під час Сицилійської Вечерні.

Бернардо Пуччіні — було сім флорентійських родин Пуччіні, але в жодній не фігурує ім'я Бернардо.

Педро Арагонський висадився на Сицилії у серпні 1282 року.

Чеффалу і Калатабелотта — зараз містяться у провінціях Палермо і Агрідженто.

Оповідка восьма

"...коли Цезар Октавіан не називався ще Августом..." римський імператор Октавіан (63 до н.е. — 14 н.е.) дістав від Сенату титул Августа, що значить "Звеличений богами". До того він очолював тріумвірат — колегію з трьох осіб, що правили Римом.

Публій Квінцій Фульв та ін. — патриціанська родина Квінціїв мала чотири гілки: Цинциннатів, Капітолінів, Фламінів і Кріспінів, але не Фульвіїв.

Арістіпп (V ст. до н.е.) — старогрецький філософ-гедоніст, який учив, що метою людського життя є насолода. Тут мається на увазі якийсь учитель філософії з тим же іменем.

Претор — представник вищої судової влади в Давньому Римі.

Оповідка дев'ята

Фрідерік І — Фрідерік Барбаросса.

Потентат — можновладець, монарх.

Мессер Торелло — подеста Фрідеріка ІІ у різних містах (Парма, Флоренція, Піза, Авіньон). Писав вірші провансальською мовою.

"...велів покликати туди й статечну дружину свою..." — жінки за звичаєм не брали участі в урочистих банкетах.

Адальєта — змінене від Аделаїда. Це жіноче ім'я часто зустрічається у шляхетних родинах.

Оповідка десята

Гвалтьєрі з роду маркізів Салуцьких — Салуццо з 1142 року протягом чотирьох віків була столицею важливого маркізату. Ім'я Гвалтьєро було поширеним серед синьйорів Салуццо гілки Алерамо і згадується в документах 1174—75 років.

ОДАВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА

Чінчільйоне і Сколайо — знані свого часу п'яниці; їх імена стали називними.

Олена КРУГЛИКОВА

Примітки до передмови

1

"История зарубежной литературы. Раннее средневековье и Возрождение" (ред. В. Жирмунского). М., 1959, стор. 245.

2

Дата приблизна. Деякі дослідники пересувають її на 1345—1346 рр.

3

Опублікував В. Науменко в журналі "Киевская старина" (1885, VI), передруковано в "Хрестоматії давньої української літератури" О. І. Біленького.