Декамерон - Боккаччо Джованні

Щоб спокутувати гріх, він стає лікарем.

"…після недавньої війни околиця тая пусткою лежала" — йдеться про війну 1305—1307 років між Аццо VIII і його братом Франческо.

Оповідка третя

Ламберті — багаті флорентійські купці. У XІІІ—XIV ст. флорентійці досить часто торгували і лихварювали в Англії, однак, в цій новелі імена реальних осіб та історичні події примхливо перемішались з вигадкою, і точно стверджувати можна лише те, що в основу оповіді лягла популярна казка про молодика, що багатіє, покоривши серце таємної королівни.

усобиця між королем та його сином — війна між англійським королем Генріхом ІІ (1154—1189) і його первістком, принцом Генріхом.

білий абат — абат, що, маючи цей титул, не стояв ще на чолі певного монастиря.

"...їду отсе до папи." — мається на увазі папа Олександр ІІІ (1159—1181), який мав досить тісні, хоч і не прості стосунки з Генріхом ІІ. Саме він у 1174 році сприяв замиренню між королем Генріхом ІІ і сином.

"…хотів оддати мене, молодую, за шотландського короля, старезного діда" — мабуть, за Вільгельма Лева (1143—1214), який, однак, на час розгортання сюжету новели ще не був старезнимдідом.

Оповідка четверта

Ландольфо Руффоло — родина Руффоло і справді жила в ХІІІ — XIV ст. у Неаполі, Мольфетті і Равелло, в останньому — досить заможна та іменита її гілка, що мала зв'язки з Анжуйським двором. Історія такого собі Лоренцо, сина купця Маттео Руффоло, що торгував з Грецією та Єгиптом, ймовірно надихнула Боккаччо на створення цієї новели. Лоренцо після багатьох життєвих перипетій також робиться корсаром, але справжня історія має сумний кінець — Лоренцо ув'язнюють і він помирає в 1291 році.

"…морське узбережжя між Реджо та Гаетою" — узбережжя Тірренського моря між двома містами Південної Італії (охоплює частину Кампаньї і Калабрії).

Равелло — містечко в області Кампанья, яке й зараз є одним з наймальовничіших куточків Середземномор'я. Тут жило багато друзів Боккаччо, а серед архітектурних пам'яток і досі зберігся собор, який відвідував письменник.

"…купив собі невеличке корсарське суденце…" — корсарське ремесло в ті часи не вважалось ганебним.

"Як надплив він уже до Архіпелагу..." — маються на увазі острови у Егейському морі.

генуезька барка — торговельне одномачтове судно.

Царгород — Константинополь, теперішній Стамбул.

Кефалонія — острів у Іонічному морі.

Бріндізі — місто в Апулії, області Південної Італії.

Трані — ще одне апулійське місто, що мало велике значення в епоху панування на півдні Італії норманів і швабів. Ймовірно, ці місця були добре відомі Боккаччо.

Оповідка п'ята

Андреуччо з Перуджії — документально засвідчена особа, був кур'єром Аденольфа Аквінського, потенційного батька Ф'ямметти — коханої Боккаччо.

"...дівчина сицилійка, молода та хороша" — у Неаполі XIV ст. мешкало досить багато сицилійських куртизанок.

вулиця Скверний Кут — по-іт. Malpertugio, квартал у портовій частині Неаполя, де містились торгівельні склади і притони. Недалеко від нього був банк, в якому працював молодий Боккаччо.

Джірдженті — місто в Сицилії, сучасна назва якого — Агрідженто.

гвельфи — прибічники королів Анжуйських, яких було вигнано із Сицилії у 1282 році після Сицилійської вечерні.

король Карл — Карл ІІ Анжуйський, неаполітанський король, противник Фрідеріка ІІ. Помер у 1309 році.

Король Фрідерік — Фрідерік ІІ Арагонський, король Сицилії з 1296 по 1337 рік.

мадонна Фйордаліза — саме в цьому кварталі проживала така собі сицилійка на ім'я Флора; можливо Боккаччо обіграв схожі "флористичні" мотиви імен (fiordaliso — по-іт. волошка), а може це натяк на більш відому особу — сицилійську куртизанку Янкофйоре (по-сицилійськи — Біла Квітка).

Каталонська вулиця — вулиця, що вела з порту до верхнього міста; під час панування Карла ІІ там і справді мешкало багато каталонців.

Скарабоне Буттафуоко — мається на увазі реальна особа, сицилієць, прибічник Анжуйських королів. Прізвисько Скарабоне (по-іт. Scarabone — таракан) пояснюється тим, що так тоді називали в Неаполі нічних злодіїв.

орнати — парадний одяг церковного служителя.

Філіппо Мінутоло — архієпископ Неаполя, помер 24 жовтня 1301 року.

синьйорія — міська управа.

"...повернувшися поспішно до Перуджії із перснем" — новий "здобуток" не просто компенсував збитки Андреуччо: коштовний камінь рубін, вправлений у перстень, у середні віки був ще й символом щастя.

Оповідка шоста

Луніджана — область біля гирла р.Магри, між Тосканою та Лігурією, де розташовувались замки родини Маласпіна.

Манфред (1231—1266) — позашлюбний син імператора Фрідеріка ІІ, з 1258 — король Сицилії.

Арігетто Капече — Капече — одна з визначних родин Неаполя, багато членів якої були друзями і прибічниками Манфреда. Однак, документального свідчення про Арігетто Капече немає.

Берітола Караччола — Караччола — прізвище належить шляхетній неаполітанській родині; ім'я Берітола — досить розповсюджене в ті часи серед неаполітанської аристократії.

"…король Карло убив Марфреда, перемігши його при Беневенто" — відбулось це 25 лютого 1266 року.

"…і нарекла його Скаччато" — не рідко в середні віки дітей називали іменами, що нагадували про обставини їх народження.

Понцо (сучасна назва — Понца) — острів у Тірренському морі (Гаетанська затока).

"…Куррадо з роду маркізів Малеспіні разом із дружиною своєю..." — Коррадо ІІ ді Віллафранка. Дружину його звали Орієтта. Маласпіна були гібеллінами, отже, противниками Анжуйського двору.

мессер Гваспарріно д'Орія — точніше Дорія — відомий генуезький рід, в якому на той час не було жодного представника з іменем Гваспарріно.

"...дітям могла б із того вийти шкода, якби люди дозналися, чиї вони" — тому що генуезці були за Анжуйську династію.

мессер Нікколо да Гріньяно — васал Маласпіни, жив у Вал ді Гріньяно, поруч з містом Каррара.

Педро Арагонський (1236—1285) — зять Манфреда, що, розбивши у 1282 році Карла Анжуйського, став королем Сицилії.

Лерічі — порт і фортеця у затоці Ла Спеція, поруч з гирлом р. Магри.

Оповідка сьома

король альгарбський — король північної частини Марокко, де існувала колись могутня держава, що простилалася на більшу частину Північної Африки і частину Піренейського півострова. І сьогодні ще так зветься найпівденніша провінція Португалії.

султан Бемінедаб, красуня Алатіель — вигадані імена.

імпет — порив, натиск.

Перікон да Візальго — вигаданий персонаж; ім'я Перікон — змінене каталонське Пере (П'єтро).

Кларенца — пелопоннеський порт.

принц морейський — Морея — район Пелопоннесу.

царство ромейське — так у середні віки називали візантійську імперію.

герцог афінський — прототип цього персонажа — Гвалтьєрі VI ді Бріенне, з яким Боккаччо познайомився у Неаполі.

"...прислані цісарем візантійським син його Костянтин та братинич Мануйло". — Костянтин — син візантійського імператора Андроніка, Мануйло — його небіж.

Егіна — місто на однойменному острові навпроти Афін.

Хіос — острів у Смірненській затоці, володіння генуезців.

цар турецький Узбек — власне не турецький цар, а хан Золотої Орди (1313—1340), що підтримував венеціанську та генуезьку торгівлю на Чорному морі.

Васан, цар кападокійський — вигаданий персонаж і царство.

Акваморта — місто на півдні Франції, де часто бували флорентійські та генуезькі купці, в тому числі і небожі Боккаччо.

Оповідка восьма

граф Антверпенський — графи Антверпенські були родичами французьких королів.

"Як перейшла імперія римська од французів до німців." — король франків Карл Великий (742—814) коронувався у 800 році на римського імператора. По його смерті імперія, що займала майже всю Західну Європу, розпалась, але у 962 році папа коронував і проголосив імператором німецького короля Оттона І (912—973) і відновив "Священну Римську імперію" (в ХІІ ст. до цієї назви було додано: "германської нації).

шермицерія — фехтування, боротьба на мечах чи шпагах.

баніта — вигнанець.

Оповідка дев'ята

Бернабо Ломеллін з Генуї — у Генуї насправді були досить відомими купці і шляхетні особи з прізвищем Ломелліні.

торговець із П'яченци, на ім'я Амброджуоло — багато п'ячентинських купців торгували в ХІІІ столітті у Франції.

"…став миль за двадцять…" — генуезька миля дорівнювала приблизно 2500 метрам і використовувалась як міра довжини майже в усій північно-західній Італії.

сеньйор Енкарарх — точніше Ен Карарх — типово каталонське ім'я, частка Ен відповідає італійському Дон. У ХІІІ— ХIV ст. каталонські купці часто об'єднувались з генуезькими проти венеціанських.

Альба — сучасне італійське місто Альбісола, у Савонській провінції.

Акрі — місто у Сирії (зараз в Ізраїлі), укріплення і порт, останній бастіон хрестоносців. Впало 14 серпня 1291 року, викликавши апокаліпсичну депресію у християнському світі.

Оповідка десята

мессер Річчардо ді Кіндзіка — вигаданий автором персонаж, однак у Пізі є історичний район Кіндзіка.

мессер Лотто Гваланді — аристократична родина Гваланді була одною з найіменитіших і найвпливовіших у Пізі.

"...почав навчати дружину календарю, що найкраще згодився б школярам і був укладений не інакше, як у Равенні". — У Равенні було стільки церков, скільки днів у році. Школярі часто заглядали до календаря, щоб відшукати якесь свято.

Монте-Неро — місцевість на південь від Ліворно.

Паганін да Маре — представник знатної генуезької родини да Маре чи де Марі. В часи Боккаччо члени навіть найіменитіших родин вдавались до корсарства через безкінечні міжусобиці.

Монако — оплот тогочасного піратства, що мав дружні зв'язки з Анжуйським двором.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ

"...до чудового розкішного палацу, що стояв на пригорку..." — Вілла Скифанойя, або Тре' Візі, або Вілла Пальм'єрі, на пагорбі Камерата під Флоренцією. Однак, усі три — значно віддаленіші від Поджо Герарді, ніж це зазначає Боккаччо ("не пройшла вона й двох тисяч ступенів").

Оповідка перша

Мазетто з Лампореккіо — Лампореккіо — містечко поруч з Пістоєю. Мазетто — змінене від Томазо.

"У наших краях був, та ще й тепер є, дівочий монастир..." — реального прототипу цього закладу так і не було знайдено.

Нуто — скорочене від Бенвенуто.

Оповідка друга

Агілульф — король лонгобардів, правив з 592 по 615 рік. Зійшов на трон завдяки одруженню з Теодоліндою, принцесою баварською, вдовою короля Автаріха. Лангобарди ("довгобороді") — германське плем'я, що жило на Ельбі, а в VI ст.