Ти моє світло - Кеті Рід

– Тоді що? – різко спитав він, пронизуючи мене поглядом.

Я насупилась.

– Тобі обов’язково бути таким?

Сховавши телефон у кишеню, Макс зітхнув і втомлено підняв на мене очі.

– Це не я відштовхую тебе, аби лише приховати свої секрети.

Я здивовано кліпнула і після невеликої заминки пробурмотіла:

– Нічого я не приховую. 

Макс звузив очі, бачачи мене наскрізь. 

– Тоді покажи блокнот.

Звідки він дізнався?..

Я задихала частіше, мовчки відкривши рота. Він кілька секунд ще дивився на мене, оцінюючи реакцію, а потім хмикнув.

Не встигла я щось сказати, як збоку підскочила незнайома темноволоса дівчина в окулярах. Вона протислася між нами і теж сперлася спиною на підвіконня, як Макс. Я автоматично зробила крок назад, надто шокована, щоб обуритися від її явного втручання.

– Максе, ти підготувався до семінару?

– Так, – спокійно відповів він, знову витягаючи з кишені телефон.

Кинувши на мене пронизливий погляд, дівчина знову повернулася до нього.

– Можеш мені допомогти? Я не зовсім впевнена в останньому питанні.

Макс підняв голову, аж тут помітив мене.

– Ти хотіла сказати щось іще?

Я досі стояла, не в змозі рухатися. Перед моїми очима наче розгорталася жахлива сцена з дорами.

Хто б знав, що я переживу це сама? За останні кілька тижнів я, нарешті, відчула себе головною героїнею у власному житті, а не стороннім глядачем. Тепер же хотілося повернути все назад.

Коли я похитала головою, він відвернувся, повністю стираючи мене зі своєї системи координат. Мені нічого не лишалося, як піти.

Відштовхнувши Макса, я хотіла зупинити катастрофу. Врятувати нас обох. І в мене вийшло. Він продовжив жити далі, як я й хотіла.

Я йому більше не потрібна.

Заплющивши очі, я на мить зупинилася, щоб не впасти. Всі звуки, голоси студентів, що поверталися з обіду, перетворилися на білий шум, поки я провалювалася все глибше у прірву. Там не було звуків. Не було кольорів. Не було нічого.

І мене теж не стало.