Ти моє світло - Кеті Рід
– Чергове побачення?
Я пирхнула і натиснула ребром долоні на згин його руки. Лікоть слухняно зігнувся. Макс прибрав руку, та тепер я сама не поспішала йти. У мене теж були питання.
– З яких пір тебе це хвилює? – прошепотіла я. – І взагалі, що було між нами в п’ятницю? Ти скористався тим, що я надто багато випила?
Гостра щелепа смикнулася. Якщо не брати до уваги цю несвідому реакцію, його обличчя зовсім не змінилося. Наче заковане в лід – вічне і незмінне. І таке красиве. Я спіймала себе на тому, що вивчаю його риси, і поспішно відвернулася.
Раптом в коридорі з’явилася дівчина. Вона пройшла в наш бік і сховалася за дверима вбиральні, окинувши нас здивованим поглядом. Макс прослідкував, щоб за нею зачинилися двері, і лише тоді знову повернувся до мене.
– Якщо хочеш знайти відповіді, шукай їх у своїй голові.
Швидко ж він зрозумів, що я нічого не пам’ятаю...
Довгі пальці ковзнули по червоному атласу, вплетеному в моє волосся. На завжди байдужому обличчі промайнула якась емоція, але одразу зникла. Поглянувши на мене востаннє, Макс розвернувся і пішов геть. Я ж привалилася до стіни і шоковано дивилася йому вслід.
Звісно, я знала, що дівчата йому проходу не дають, але ніколи не розуміла, чому. До сьогоднішнього дня. Ця холодна енергія якимось чином захопила в шторм і мене.
Прийшовши до тями, я повернулася за столик. Озирнувшись до стійки адміністрації, впевнилася, що друзі пішли, і лише тоді розслабилася.
Хлопець наче й не помітив моєї відсутності. Він переписувався з кимось в телефоні і лише на секунду підняв на мене очі, перш ніж повернутися до переписки. Чи він грав у гру навіть на побаченні?
Ще трохи посидівши, я допила сік і попрощалася. Він обіцяв подзвонити. Я хмикнула і вийшла в сутінки, чудово розуміючи, що цього не станеться.
Та я й не хотіла цього. Я ходила на побачення не для того, щоб знайти «кохання всього свого життя».
Вдома, стоячи перед дзеркалом, я стягнула з волосся хустку і здивовано зустрілася поглядом зі своїм відображенням. Чомусь сьогодні очі горіли яскравіше, ніж зазвичай. Наче темрява, що ховалася в них постійно, на якийсь час відступила, і її місце зайняло світло.
