У полоні Еміратів - Zhelizna

- Радий, що ти приїхала - доки дівчина виходить з авто і дякує водієві за поїздку, я крадькома дивлюся на неї. 

Сьогодні Ася одягнена максимально легко та повітряно. Білий оверсайзний костюм, плетені босоніжки з такою ж сумкою для комплекту і великі окуляри, що закривали мало не пів її обличчя. Що-що, але вбрання вона обрала максимально вдало. 

- Чесно кажучи я дуже здивована, що вашому ранішньому сюрпризу, що місцю нашої зустрічі. Мене це все трохи бентежить. 

- Але ти тут і добровільно погодилась на мою пропозицію. Щоправда, я хочу знати, що тобою керувало. Ти це зробила через свою вдячність чи через бажання зі мною побачитися? 

Слова Маліки досить сильно мене зачепили. Мені не хотілося думати, що запорукою Асіного ставлення до мене було тільки бажання віддячити за допомогу. Бо у глибині душі мені здавалося, що це не так. Надто красномовно дівча на мене дивилося останні дні. 

- Це надто неоднозначне запитання. Я відчуваю себе зараз у глухому куті. 

- Мені хочеться почути правду, а там байдуже, якою вона буде. 

Над відповіддю дівчина довго не думає. Набравши повні легені повітря, мені збентежено видають: “Я хотіла вас побачити і нарешті нормально поговорити”. Цього мені достатньо, щоб відчути спокій та задоволення.

Стрибнувши на палубу я подаю Асі руку і допомагають піднятися до мене. Початок запланованого мені дуже подобається і я сподіваюся, що решта дня пройде добре, бо сьогодні я хочу нарешті познайомитися з цією дівчиною.

*** 

Сказати, що я вражена - це просто промовчати. Я стою на носі дорогої яхти, яку до цього могла бачити тільки на картинках  і дивлюся, як переді мною відкривається вид на Перську затоку. У мене вперше такі відчуття, коли морський бриз приємно обдуває обличчя, а краї вільної сорочки розлітаються за спиною через вітер. 

- Ти посміхаєшся - пан Халім стоїть поруч і я повертаю голову у його сторону. Мені дивно бачити його у звичайних джинсах та блакитному поло, адже до цього на ньому були тільки костюми та традиційній одяг.

- Тому що мені дуже подобається вид. 

- Щасливий це чути, як і бачити тебе - у середині щось обривається від слів чоловіка. Я цілу дорогу налаштовувала себе на холодний розум, але зараз, будучи так близько біля пана Халіма, розумію, що мені важко буде стримати свою обіцянку. 

- Дякую.

- За що? 

- За квіти, за місце в яке мене привезли. Ви не зобов’язані були цього робити - і знову мені ніяково, через що доводиться відвести погляд кудись у даль. 

- Не зобов’язаний був, але мені цього захотілося. Хотілося тебе побачити, поговорити, провести разом час. І тепер моя черга дякувати тобі - на моє німе запитання пан Халім відповів: “За те, що ти зараз поруч”. 

- Я думала, що ви будете злитися на мене через мою дитячу поведінку та непокору, а тут чую подяку за присутність. У моїй голові справжній дисонанс. 

- Ми його зараз розвіємо. Ти не проти провести зі мною день? 

Від пропозиції серце пропускає удар. Я ніяк не можу підняти свій погляд на пана Халіма. Мене навіть не рятують сонцезахисні окуляри. Знаю, що на моєму обличчі можна прочитати всі емоції, але нічого не можу з цим зробити. Надто сильно цей чоловік діє на мене, особливо сьогодні. 

- Проведу - слова на рівні шепоту, але вони мені здаються такими гучними, що заглушують собо шалене серцебиття, перед яким капітулювався мозок. 

***

Віддавши вказівки капітану, я запропонував Асі спуститися на перший поверх яхти, щоб зберегти її ніжку шкіру від нещадного сонця. Там на нас уже чекав міні столик з фруктами та солодощами, до якого я запросив дівчину. 

- Я помітив, що тобі подобається пахлава, а тому замовив кілька її видів. Цікаво буде почути, який тобі більше сподобається. 

- Не варто було. Останнім часом я надто багато ласую солодощами, боюся, що зовсім скоро розтовстію від них. 

- Ще більшої нісенітниці я не чув. 

І це було правдою. На моєму фоні Ася виглядала мініатюрною дівчинкою, якій б навіть варто було поправитися. Пам`ятаю як побачив її вперше: великі блакитні очі, під якими залягли мішки, бліда шкіра та покусані до крові губи. По тілу я намагався не блукати поглядом, але гострі ключиці все одно виднілися з-під одягу. Та вартувало пройти кільком тижням, як дівча почало розцвітати на моїх очах. Здоровий сон, харчування і відсутність стресу зробили своє. Бліда шкіра поступилася легкому рум`янцю, в очах з’явився блиск, а губи стали розтягуватися у посмішці. 

- Повір мені, людині, яка є поціновувачем прекрасного, ти виглядаєш неймовірно і це навряд чи щось зможе зіпсувати.

- Тоді мені, напевно, варто зробити комплімент і вам? 

- Ти мене питаєш? 

- Ні, це я намагаюся вичавити з себе думку, але боюся, що надто сильно зашаріюся, коли її озвучу - мені подобається ця щира простота в Асі, яка не намагається показати з себе аби-кого. Вона мене підкупає та будоражить, і я нічого не можу з собою зробити. 

- Хочу, щоб ти сказала свою думку дивлячись мені у вічі - заперечень не поступає, а тому я тягнуся до чужого обличчя, щоб зняти з нього окуляри - Так набагато краще.