У полоні Еміратів - Zhelizna

- Ти горітимеш у пеклі. Всі ви!  Всі хто причетний до цього злочину і до принижень. Покидьки… - злість і ненависть під дією адреналіну бурлили в мені. Я вже не усвідомлювала, що і кому говорила. Мені просто хотілося вивільнити емоції.

- Дівчисько! - жіночий голос лунає біля мене, а тому я машинально повертаю голову на нього - Ти не перша і не остання, хто нам це говорить. Колись ми всі там будемо. Але зараз у нас різні шляхи. Тобі, наприклад, даровано долею стати нареченою. 

Клята доля, яку я ненавиджу. 

***

Бачити себе у весільній сукні було нестерпно. Особливо, коли у голові винирнули спогади зі словами матері, яка мріяла побачити мене в ролі нареченої. 

Моя люба матуся. Я просто не уявляю, в якій зараз вона паніці. Востаннє ми з нею розмовляли перед тим, як я сіла в літак. У Дубаї я не змогла з нею вже зв’язатися. Одинадцять днів без жодної звістки. Вона напевно сходить з розуму від хвилювання. 

- Якщо тобі стане легше, то твій новий чоловік дуже заможна людина. Так, не шейх, але впливу і влади достатньо, щоб його поважали в цілому ОАЕ. Подивись тільки на сукню, яку він тобі прислав. Вона розшита справжніми перлами, а на прикрасах чисті діаманти. 

Про які перли та діаманти може йти мова, якщо мене купили як якесь бездушне створіння? Мені байдуже на вплив та пошану, бо я вже ненавиджу цю людину. Це ж яка має бути вседозволеність, щоб він міг купити живу людину? У моїй голові це навіть вкладатися не хоче. 

Я просто не уявляю, що мене далі чекатиме у цьому шлюбі. 

- Думаю, що нам пора вирушати. 

- Сподіваюся, що ви всі будете проклятими - це останні слова, які я змогла сказати .

Далі все було як в тумані. Мені на голову поставили білу хустку, якою повністю закрили обличчя. Через щільну тканину я не могла нічого не побачити, тому доводилося йти навмання. 

На вулицю мене вивели під руки. Двоє охоронців міцно тримали мене, щоб я навіть не могла зробити зайвого кроку. Від сили я змогла хвилини дві насолоджуватися теплим повітрям і промінням сонця, якого я не бачила одинадцять днів. Далі мене насильно посадили до автомобіля. 

У голові з`явилася шалена ідея відчини двері під час поїздки, але звук блокування мене розчарував. Ці виродки були на крок попереду і різали мої надії на корінні. Але я здаватися не хочу. 

Мені потрібно вижити і повернутися додому. Я потрібна своїм мамі і братику. Заради них я мушу триматися. 

***

Скільки ми були в дорозі я не знаю. По внутрішніх відчуттях ми їхали досить довго. Я навіть не уявляю у якій частині міста опинилася, адже біле полотно не давало змогу щось розгледіти. Вони вберегли себе, щоб я в разі чого не могла виказати місце переховування. 

І знову тепле повітря вдаряє у обличчя. Мене виводять на вулицю і так само міцно тримають. 

- Дівчина трохи проблемна. Може спробувати тікати або нашкодити собі. Пильнуйте за нею і не залишайте на самоті (прим. арабська мова) - один з моїх викрадачів заговорив до когось незрозумілою для мене мовою. До цього ми спілкувалися тільки англійською, яку я, хвала Богу, добре знаю. 

- Які з нею ще можуть бути проблеми? - цей голос я чую вперше.

- Ніяких. З документами все добре, ми передала їх свідку з боку пана Аль-Біші. Вранці був укладений ніках. Її нікому шукати. Щоправда, характер норовливий. Вона нам завдала багато клопоту. 

- Це не проблема. Господар її швидко приборкає. 

Доки чоловіки між собою говорили мені доводилося тільки здогадуватися про що йде мова. 

- Ходімо - один з незнайомих голосів став ближчим до мене. Я відчула, що тиск на руках зник і мене більше ніхто не тримав - Пані, навіть не думайте бігти. Ми до вас не можемо торкнутися, але якщо ви захочете зробити щось необдумане, то наші руки будуть розв’язані. 

- Я вас почула. 

Крок і моє серце пропускає удар… 

Крок і я затамовую дихання… 

Крок і переді мною відчиняються двері моєї нової клітки…

Ніколи б не могла подумати, що мене спіткатиме подібна доля, але реальність така. Я більше не належу собі.

Тепер у мене є Господар і цієї ночі ми маємо познайомитися.