Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

-         Навіщо я вам потрібна? – вимагаю пояснень і роблю крок в його сторону по м’якому ворсистому килимі кольору карамелі.

-         Не мені, - зневажливо посміхається і киває в сторону. – Я дівчину тобі доставив. Залишу вас на одинці.

Виходить у кабінеті ще хтось є. Я вже не зважаю на чоловіка, котрий підіймається з місця. Вся моя увага повернута у куток, де розташований широкий шкіряний диван і два крісла з високими спинками.

-         Дякую Владиславе за поміч, - лунає голос з-за спинки крісла.

Неприємне відчуття різко повертається. Мені потрібно боятись не господаря цього дому, котрий спокійно проходить повз мене. А чоловіка, з яким залишає на одинці. З тим, кого я хочу бачити найменше на світі.

-         Привіт, Надію, - Олександр Петрович піднімається на ноги і показується моєму зору. На його кам’яному обличчі з’являється непримітна посмішка. – Ось ми знову зустрілись.