Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Вівторок

Мар'яна

Світає. Зупинитися на заправці та випити кави? Чи подрімати? Хочеться поїхати трохи далі. Мабуть, кави та по газах.

Четвер

Олексій

- Олексію Олександровичу, до Вас Фролов.

- Нехай заходить

- Здорово, братан. Маєш поганий вигляд.

- За цим прийшов? За пикою моєю скучив?

– Я знайшов клініку, де працює Мар'яна.

- І? - Нетерпляче питаю, але, здається, Мишко вирішив мене помучити, чи не хоче засмучувати? - І???

- Вона взяла відпустку, ще перед зустріччю…

Дядько, Мар'яна сподівалася на продовження напевно... а я... А  воно було б? Зізнайся хоча б собі... Але вголос промовив тільки:

- А, ну дарма нервуємо... - Сказав я спокійно. Може й надто демонстративно, але я справді відчув полегшення.

- Ну не знаю щодо дарма, сподіваюся на це, але...

- Що ще??

- Про всяк випадок дізнався її домашню адресу...

- І?? З тебе кліщами витягувати все треба? Так я спочатку пару нігтів тобі висмикну.

- Ти можеш. – Невесело посміхнувся Мишко.

- А ти дочекаєшся.

- Тобі тільки привід дай.

- Вже дав і намотуєш собі бонуси. То що там з адресою? Ти був у неї?

- Так, сусіди сказали, що вона сіла в машину в понеділок увечері та поїхала в невідомому напрямку.

Отже... Виїхала, не дивлячись на ніч... Через три доби після... Напевно ж не виспалася, як і я... Чому мені хочеться її придушити??

Тру віскі. Голова знову розколюється. Мишко дивиться на мене довгим і уважним поглядом. Зрештою підіймається з крісла і відчиняє двері в приймальню.

– Світлана Володимирівна. А можна нам бутербродиків, гарячого солодкого чаю та печива, Вашого, фірмового? - І солоденько посміхається моїй секретарці. За таку посмішку будь-яка б не тільки чай з печивом віддала б. Але Мещерякову не проб'єш. Та й сумніваюся, що вона у його смаку. Не сперечаюся, для своїх майже 60 вона виглядає... Е... Пристойно. Але характер...

Мовчимо... За кілька хвилин заходить секретарка з тацею. Мишко буквально силою змушує мене поїсти. Ось зухвалий тип, на правах друга дитинства йому дозволено багато, але іноді він перегинає ціпок.

- Скільки у неї відпустка?

- В понеділок на роботу.

- Чекаємо ... Я хочу знати, як тільки вона повернеться додому.

– Я залишив людей спостерігати за квартирою.

- Цілодобово! Роботу хлопцям оплати за подвійним тарифом.

- Ок. - Друг замовк... Потім глянув на мене уважно і додав — Ти запал на неї?

– Я не скористався гумкою. Хочу бути певним, що вона не залетіла.

- А-а-а ... - Протягнув глузливо Мишка, вдавши що повірив. Втім, не переконливо. Не дуже старався, схоже.

Мар'яна

Настав час розвертатися і їхати додому. В понеділок на роботу. Ще своїх звірів від Лери треба забрати. Дякую хоч не ставила зайвих питань. Або і так все зрозуміло?

Так, треба натиснути. Дідько, як не вчасно дощ пішов!

Ну нічого, впораюся. Минулої ночі майже виспалася. Мотель так собі, та хоч тихо було. І сніданок пристойний цілком. Добре, що я бутиків із собою попросила завернути. Не доведеться зайвий раз зупинятись.

А дощ посилюється... Чи може перечекати? Але, мабуть, він надовго зарядив. Так можна й не встигнути до неділі додому. Летіти не буду, але й зупинятися поки не бачу сенсу. Та й ніде тут. Щось пристойних місць не спостерігається.

В яку глушину я заїхала? Добре, що навігатор дорогу додому знає краще за мене.

Дідько! Мало не злетіла з дороги! Щось стало слизькувате. Дощ і підморожує схоже, ось машину занесло на повороті. А могла б і з дороги злетіти! "Це був би наш останній політ". Пригадалося! Ні, треба десь зупинитися та перечекати.

Ех, Мар'янка, Мар'янка, пороти тебе нікому! Ну, що почервоніла? Згадала відверті чати з Льошкою? Забудь!

 Ех, Льошка...  Може зареєструвати новий нік у грі? Через Лерку увійти в клан і почати по новій з Льошкою? Тільки вже не буду такою дурницею, ніяких реалів!!

Боженько! Все б віддала, щоби не було тієї зустрічі! Нехай тільки вірт, але чути його та говорити з ним щодня!

Льошка! Мені так тебе не вистачає!!

Гаразд, сама знаєш, що ідіотська ідея. Який новий нік? На брехні далеко не поїдеш. З Льошкою все... Ось тільки заходитиму іноді щоб подивитися, чи все в нього в порядку. Та він і сам не схоче тепер зі мною спілкуватися.

Усе, проїхали…

Такі так, проїхала! Дуже симпатичну заправку з кав'ярнею.

Як би розвернутися? Дядьку! Мар'янка!! Звіри ж у тебе! Сирітками залишаться!

Добре, що з Пашком минулої зими покаталися від душі по льоду та снігу... Ще й не в такі віражі входили. Добре мене Пашка тоді поганяв, зараз би вже від бетонного відбійника відшкрябували.

Гаразд. Не поспішаючи акуратно повертаюся на заправку. Не забути б після повернення насамперед машинку перевзути на зимову гуму. Коли звірів заберу. І на роботі завал розгребу, і... Стоп. Додому ще добратися треба!

Олексій

Погода шепоче: Налий та випий.

- Олексію Олександровичу! Потрібно оформляти форс-мажор. Дощ, що переходить місцями у мокрий сніг. І підморожує. Плюс штормовий вітер. У нас прогнозується зрив термінів у всьому північно-західному напрямку. Там колапс.

– Бачу. Оформляй.

- Олексію Олександровичу! Дві аварії з нашими на північному заході.

– Фролов! Надсилай бригади!

– Прийняв.

- Олексію Олександровичу, знесло дах на заправці під Горішками.

– Фролов!

– Вже вислав.

Дідько, селекторне сьогодні задало спеку. Північно-Західний. Погода там розбушувалася. Сподіваюся, Мар'янка поїхала в іншому напрямку. Хоча зараз скрізь не дуже. Ну, хоч мозків має їй вистачити перечекати негоду?

А тобі вистачило мозків трахнути її? Єхидненько так нагадав внутрішній голос.