Небезпечний - Ніколь Кові
СОФІ КЕРР
Я впала на ліжко, дивлячись у стелю. Ця стара квартира за останні два тижні стала моїм домом. Моїм укриттям. Тут я відчувала себе вільною, навідміну від будинку матері.
Шпалери на стінах, тьмяно зеленого кольору в деяких місцях відклеювались і я знала, що якщо хочу тут лишатись і далі, маю зробити ремонт. Ліжко було трерде, тож я мала придбати матрац. Загалом, не завадило б змінити ще й шафу. Кого я обманюю... в цій квартирі треба замінити все. Особливо іржаву ванну. Та тим не менш, мені тут подобалось.
Я помітила, що лампочка в коридорі почала блимати.
-Чорт...-не витримала я, коли вона згасла. Перегоріла.
Добре, можливо мені не дуже тут подобалось.
Телефон завібрував і я відповіла на дзвінок.
-Ти впоралась, Софі?-без вітання, почав Ремі. Я була неймовірно зла на нього і якби він був поруч, точно вдарила б його.
-Ремі! Ти негідник!-почала я, схопившись з місця.-Той хлопець просто жахливий! Я не доробила йому тату, а ще він неймовірно мене злякав. Я ледь не отримала серцевий напад!-кричала я.-Більше не смій мене просити про допомогу! І дороблюй тату сам. До речі, він не заплатив!-згадала я.
-Чорт, Софі... це ж Кемерон Тернер. Як ти могла його вигнати?-перелякано запитав друг.
-Як я могла?!-взірвалась я.-Як він міг! Цей Кемерон розпускав руки і говорив мені якісь дивні речі!-кричала я. Ремі зітхнув.
-Певно тобі краще не потрапляти йому на очі.-затвердив він.-Я дороблю тату і віддам тобі половину.
-Мені не потрібні його гроші. Він огидний і здається заробляє їх не найзаконнішим шляхом.-гаркнула я і помітила, що опинилась на кухні, тож відкрила холодильник і дістала вранішній сендвіч.
-Яка тобі різніця де він бере гроші. Ти їх заробила, тож не вигадуй. Вони тобі потрібні.-казав друг і я просто червоніла від гніву.
-Знаєш що, Ремі? Іди до біса зі своїми повчаннями! І не чекай мене завтра раніше одинадцятої!
Я вимкнула дзвінок і надула губи. Здається я була надто різкою. Чорт... треба вранці вибачитись перед Ремі.
Я розігріла в мікрохвильовці сендвіч, сіла за стіл і відкусила шматочок. Повна тиша і самотність. Це трохи гнітило мене, тож до очей підібрались сльози.
Я не потрібна своїй сімʼї. Нік ображається на мене. Ремі я щойно послала до біса. Певно всі мої невдачі через мене саму. Я стала якимсь огидним стервом... звичайно Нік не захоче мати таку дівчину. Він заслуговує на краще.
Він з нормальної родини, має хороші статки, успадкує сімейний бізнес і отримає гарну освіту. А я? Хто я проти нього? Дурне дівчисько, яке втікло з розкішного батьківського будинку, втратило перспективне навчання, живе у якійсь обідраній квартирі в найкримінальнішому районі Паялу і заробляє гроші, розмальовуючи людей. Я дійсно недостойна Ніка...
Сльози пробились на волю і тепер мій сендвіч став солонішим від них. З кожною хвилиною, мене охоплював такий біль, що зрештою я впала в істерику і проплакала майже всю ніч, доки не вибилась з сил і не заснула.
________________
КЕМЕРОН ТЕРНЕР
Я пропустив два удари від суперника, перш ніж вдарити його у відповідь. Здавалось я відчув хруст ребер і вже хотів здатись, бо все тіло страшенно боліло. Та я потрапив хлопцю в сонячне сплетіння. Точно відпрацьований удар. Він зігнувся навпіл і закашлявся, я не гаючи часу, обхопив його голову руками і вдарив її об своє коліно. Кров потікла на білий пісок і лишилась навіть на моїй нозі. Хлопець впав на землю, піднімаючи руку догори.
-І це був наааааавйкоротший бій в історії!-вигукнув чоловік в гучномовець і підняв мою руку над головою.-Переможець - Кемерон Тернер!
Глядачі весело закричали, вигукуючи моє імʼя. Я повернувся до друга той обійняв мене.
-Я вже був почав сумніватись в тобі.-зізнався Шелбі і весело засміявся.
-Мені час додому. Маю зализати рани.-пожартував я.
-Зустрінемось завтра. Я принесу гроші.-відповів хлопець і кинувся до однієї з машин, де сиділи люди і рахували готівку.
Я скинув шорти і знову натяг спортивки і футболку, а потім поплівся до виходу, де мене чекала Нексі.
-Я хвилювалась за тебе.-сказала дівчина, торкаючись моєї руки. Я сунув їх в кармани, не бажаючи відчувати її дотиків. Вона просто брудна повія, більше ніхто. Я навіть не вважав її людиною.-Хочеш я сьогодні лишусь в тебе? Допоможу тобі обробити рани.-запитала вона шукаючи мій погляд. Я вхопив її за передпліччя і підтягнув до себе, опускаючи свої губи до її вуха.
-Нексі, зроби так, щоб я тебе пошукав кілька днів, зрозуміла?-прогарчав я і дівчина злякано на мене поглянула. Я відпустив її і поплівся вулицями Паялу до свого будинку.
Я жив в квартирі триповерхівки, на першому поверсі. В мене був окремий вихід, як і в кожної квартири на першому поверсі, тож дібравшись додому, я сів на сходах і опустив голову, обіймаючи її руками.
Думки вирували якимсь жахливим потоком. Все крутилось навколо сьогоднішнього знайомства з блондинкою. Я дістав телефон і набрав номер Шелбі.
-Слухаю!-відповів він, ніби чимсь дуже зайнятий.-Я рахую гроші, чувак, якщо це щось не важливе...
Та я його перервав.
-До ранку дізнайся все про дівчину, яка працює в салоні Ремі.-наказав я і той ніби трохи завис.
-У Ремі зʼявилась напарниця?-недовірливо запитав він.
-Так, Софі. Я хочу знати її повне імʼя, скільки їй років, звідки вона, чому переїхала до Паялу, хто її хлопець, як довго вони разом. Все. Все, Шелбі. Я хочу знати про неї все.
-Ти пропонуєш мені не спати вже другу добу, брате.-нив Шелбі і я посміхнувся.
-Не розчаруй мене, друже.-сказав я і скинув дзвінок.
Я був голодний, та сил приготувати вечерю, просто не мав. Ребра страшенно боліли, а кулаки не припиняли кровоточити. Шкіра була настільки розірвала, що вже б ніколи нормально не загоєлась.
Я зайшов в квартиру і пішов одразу в гарячий душ. Вода трохи заспокоїла мій біль і зупинила кров.
