Брехня - Надія Борзакова
Ось він, його будинок. Якимсь дивом я все ж доїхала до нього, хоча мчала не розбираючи дороги і зуміла загальмувати за міліметр від заднього бампера, припаркованого поруч з парадним автомобіля.
Тільки зараз я помітила седан, що зупинився трохи позаду, і з якого висипали ті самі хлопці, що захистили мене від Дерека всього кілька годин тому. В кишені шортів постійно вібрував телефон, але мені було не до нього.
- Віка! Що сталося?! - назустріч мені з парадного вибіг Артем.
- Як ти міг? - закричала я, вчепившись в його футболку. - Ти хіба не розумів, що знищиш мене? Хіба не розумів .... Я ж кохала тебе, я так тебе кохала, а ти ....
Він різко видихнув як від удару в сонячне сплетіння. Хитнувся - якщо б я не продовжувала судомно стискати тканину його футболки, то можливо і впав би.
- Що ...
- І тато, - я вже не могла зупинитися.
Вперше за багато-багато років не контролювала себе. Ніби істерика єдиний спосіб вибратися з чорної діри зради, що поглинала мене.
- Ви знищили мене!
Сильні руки відірвали мене від землі і притиснули до його грудей. Артем щось крикнув своїм людям і потягнув мене в парадне. Сходинки, ліфт, його квартира... Чоловік посадив мене на диван в залі, сам сів навпочіпки навпроти. Подивившись в його очі я здригнулася побачивши відкриту рану відчаю, зяючу на їхньому дні.
- У мене виходу не було, Віка, - хрипко видавив він. - Все дуже далеко зайшло.
- Ти міг розповісти мені правду!
- Не міг, - він похитав головою. - Ти б тоді залишилася. І могла постраждати...
- Та мені було б краще померти!
- За того, в чию зраду ти так легко повірила?
- Я .... Я повірила! - я схопилася на ноги. - Та мені я була дитиною ....
І він також був всупереч усьому всього лише хлопчиськом, який боявся за кохану і захистив її як міг. А я так легко повірила. Осліпнувши від ожилих страхів не зуміла розгледіти, що їхня поява була всього лише ілюзією, вміло викликаної тим, хто дуже добре мене знав.
Потім здалася своєму болю, не спробувавши розібратися у всьому. І втекла так швидко, як тільки могла. Якби тільки затрималася ще трохи - на кілька днів, не довше... Якби хоч раз зайшла на його сторінку або зв'язалася б хоч з кимось... Якби…
Тільки знову відчувши руки Артема на своєму тілі я зрозуміла, що задихаюся від ридань. Що повітря слабкими поштовхами насилу проривається крізь комок у горлі в ніби лещатами стиснуті груди. Артем щось говорив мені. Я бачила це за рухом його губ, адже слова поглинав гул у вухах. Ми сиділи на підлозі, я у нього на руках.
- Що ж я ... Що ж я на-ко-ї-ла, Тьо-о-мо, - я вхопилася за його передпліччя.
Пальці були слабкими і не слухалися. Тремтіли, як і я вся, як ми з ним. Артем теж плакав. Сльози одна за одною зникали в трохи відрослій щетині. Його біль був відчутним, з'єднувався з моїм і ставав нестерпним. Я заплющила очі, сховала обличчя на широких грудях, що гарячково здіймалися. Артем притиснув мене міцніше. Вкотре ввімкнувся мій телефон. Витягнувши його з кишені, відкинула геть і він гучно стукнувся об підлогу. Артем трохи пересунувся.
- ... зі мною, так. Нормально все, я подбаю про неї, - почула я і підняла голову. Чоловік перервав з'єднання і обережно поклав телефон на диван.
- Віка, не плач, - крижана долоня лягла на мою щоку, - я прошу, не плач знову через мене...
Здається, він весь час повторював саме це. Перервався тільки для того, щоб відповісти на дзвінок, що вислизнув від моєї уваги.
І раптом його губи знайшли мої. Втислися в них і мали б остаточно перекрити залишки повітря, адже я дихала ротом. Але замість цього наповнили мене ним - таким гарячим і прохолодним одночасно. Зі смаком м'яти і лимона і з його смаком. Тим, за яким настраждалось все моє єство. Реальність зіщулилася до його рук і губ, запаху, тепла ... О, хай би так і залишалося. Нехай би в цілому світі залишилися тільки ми!
Взявши на руки, Артем відніс мене в спальню. Гримнули двері. Ми майже впали на прохолодні простирадла. Не розриваючи поцілунку, вдаряючись зубами, переплітаючись язиками, дихаючи один-одним.
Підім'явши мене під себе, Артем одним ривком розірвав тонку тканину моєї нічної сорочки. Жадібні, гарячі долоні стиснули груди, провели талією до стегон. Натрапили на тонке мереживо білизни і нетерпляче порвали і його.
Я залізла руками під футболку, до шкіри. Жадібно водила по спині, мнучи тверді, як камінь м'язи.
Артем зняв її з себе і з хрипким стогоном знову припав до моїх губ. Ковзнув язиком до рота з таким голодом, ніби минула не секунда, а вічність. Як і для мене ...
Гаряча долоня накрила промежину. Пальці ковзнули між губок, що вже наскрізь промокли. Обвели вхід і поштовхом проникли всередину, вибивши з грудей стогін.
Став різко рухати ними там, а великим знайшов пульсуючий клітор. Натиснув, обвів по колу ...
- Артем ..., - ахнула, вчепившись в його плечі.
Тремтячи від бажання і нетерпіння. Змучене по цьому чоловікові тіло, плавилося від бажання відчути його всередині.
Приспустивши штани разом з боксерами, Артем вивільнив член. Широко розставивши мені ноги, ще раз провів рукою по губкам. Навалився зверху, спершись на лікті. І одним потужним поштовхом занурився в мене на всю довжину. Зачекав, даючи звикнути до розміру.
Як раніше, як тоді, давним-давно.
Я повела стегнами, обплела ногами його за талію, притягаючи ближче. Ще ближче, ще ...
Гаряча долоня стиснула млосно ниючі в жадобі доторків груди. Губи обхопили горошинку соска. Гарячий язик обвів її по колу.
Обхопивши долонями його обличчя, потягнула до свого. Знайшла губи. Прикусила нижню, втягнула в свій рот під хрипкий стогін.
Знову штовхнувся всередині. І знову. Повільно, до болю повільно. Хрипко загарчав, втрачаючи контроль і став рухатися в наростаючому ритмі.
Вихор внизу живота закручувався в тугу гарячу спіраль. Реальність зникала, розчинялася урагані бажання, що охопив нас.
