Той, кого я чекаю - Andriana

Елісон вже кілька днів була вдома, в рідному місті, там, де вона виросла, де її мама, де все знайоме і відоме. Лондон здавався таким далеким і чужим тепер, хоч вона ще відчувала його в своїх снах, в думках, що постійно поверталися до того, що сталося з Тео.

Вона сиділа на старому дивані вітальні, в руках тримала телефон. Мама була в іншій кімнаті, на кухні, готувала обід, а Елісон залишалася наодинці зі своїми думками. Вона ніколи не відчувала себе такою розірваною, бо в Лондоні залишився він, а тут, вдома, її родина, Зоріан, минуле, яке вона намагалася забути.

Згадуючи останні дні в Лондоні, Елісон розуміла, що більше не може жити з постійним запитанням, хто насправді був той незнайомець, який писав їй всі ці повідомлення. Вона вирішила зробити це — написати йому.

Вона відкрила чат, і серце билося в грудях так сильно, що вона відчувала його навіть на пальцях. Тепер, коли вона знала, хто він, коли все стало на свої місця, вона могла спокійно сказати йому те, що відчувала.

"Тео, я вдома. І я зрозуміла, хто ти. Все стало на свої місця, я зрозуміла твої слова і все, що ти робив для мене, навіть тоді, коли я цього не помічала. Я не знаю, чому я не побачила це раніше. Але тепер, коли я вдома, коли я в безпеці, я можу сказати це: я тебе не забула."

Натискаючи на "надіслати", вона відчула полегшення, як ніби важка тінь, що вона несла з собою, нарешті зникла. Вона закрила очі і вдихнула глибше. Тепер вона могла спокійно рухатися далі, не боячись того, що залишила позаду.

І ось, кілька хвилин потому, вона побачила три крапки, що з’явилися на екрані. Той самий характерний момент, коли серце починає битися швидше.

"Я радий, що ти зрозуміла. Я завжди був поряд, навіть коли ти цього не помічала. Можливо, я і був незнайомцем для тебе, але я чекав моменту, коли ти будеш готова побачити все так, як є.

Ти все ще там, в моєму серці."
 

Елісон закрила очі, відчуваючи, як спогади про дитинство, про все, що вони разом пережили, повертаються до неї. Вона вже була вдома, знову серед рідних людей, але частина її серця залишалася там, де був він, там, де її історія і почуття.

"Може, ми вже давно не діти, але я все ще думаю про тебе, Тео."

Вона натискала на клавіші, не помічаючи, як слова почали самі з'являтися. Вона знала, що не може повернути час назад, але тепер вона готова була почати знову. І хоча в її житті знову з’явилися питання і сумніви, Елісон зрозуміла, що те, що сталося, не могло бути випадковим. Вона знала, що колись вона та Тео все одно знайдуть один одного.

Елісон відклала телефон і подивилась у вікно. Тео, який був з нею всі ці роки, залишався важливим у її житті. Вона подякувала йому за те, що він завжди був поруч, навіть коли вона сумнівалася у своїх почуттях. Але зараз, коли вона нарешті зрозуміла, хто був тим незнайомцем, що писав їй, серце її розривався від суміші почуттів.

Вона сіла на диван, обняла коліна і заплющила очі. Згадала всі моменти з Тео: їхні дитячі обіцянки, те, як вони разом мріяли про майбутнє. Вона згадала той час, коли їх розлучила Лілі, як вона повільно, але вперто, намагалася відсунути Тео від неї. І навіть коли вони розсварилися, Елісон відчувала, що щось залишилось між ними, не зважаючи на всі ті роки розлуки.

Тепер, коли вона отримала його повідомлення, вона відчула, що навіть після всього цього часу щось не дозволяло їй повністю відпустити його. Тео був частиною її життя, частиною її дитинства, і навіть через роки вона не могла забути його.

Телефон дзвенів, і серце Елісон знову прискорилось. Це був новий меседж від Тео:

"Елісон, я давно мав сказати це, але я не знав, чи ти готова почути. Я ніколи тебе не забував, і я хочу, щоб ми нарешті могли все обговорити. Я приїду. Можливо, це буде не зараз, але я обіцяю, я буду там, де ти, коли ти будеш готова."
Елісон затримала подих. Він приїде.

Це означало, що він готовий до змін. І, хоч вона й не була готова відразу прийняти все це, вона знала, що повинна дати шанс не лише своїм почуттям, але й йому.

Вона повільно відповіла:

"Я готова почути тебе, Тео. Я готова, коли ти будеш готовий."

З кожним новим повідомленням вона відчувала, як важкі пута, які вона носила роками, починають розсипатися. Тепер вона могла по-справжньому відкрити своє серце, навіть якщо це означало повернення до минулого. Але вона вже була вдома, в рідному місці, де вона відчувала себе в безпеці.

Тим часом у кімнаті на кухні мама звернулась до неї:

— "Елісон, ти в порядку? Ти багато думала, я бачу. Ти знаєш, що ми завжди будемо поруч, незалежно від того, що ти вибереш."

Елісон подивилась на маму, і її серце наповнилось вдячністю за все, що вона зробила для неї. Вона знала, що зараз, повернувшись додому, вона могла знову побудувати своє життя, але цього разу з усвідомленням того, що справжня сила і гармонія починаються з її внутрішнього світу.

— "Я все розумію, мамо. Просто інколи дуже важко, коли все знову стає таким ясним," — відповіла вона.

Мама усміхнулась, підходячи до неї і обіймаючи:

— "Я розумію. Ти маєш право на всі свої почуття, але знай, що життя не тільки в минулому. Воно в тому, що ти робиш зараз, в тому, що вибираєш."

Елісон кивнула, вдячна за підтримку. Вона розуміла, що цей шлях лише починається, і що їй потрібно ще багато часу, щоб розібратися в собі та у своїх почуттях. Але вона була готова рухатися вперед, навіть якщо це означало повернення до старих стосунків. Вона не могла змінити минуле, але вона могла створити своє майбутнє.
Тео був частиною цього майбутнього, і Елісон тепер знала, що вона готова до нової глави у своєму житті.

Елісон сиділа в своїй кімнаті, перегортаючи старі сторінки свого блокнота. Погляд її впав на малюнок, який вона зробила ще багато років тому. Це був Зоріан, і, дивлячись на цей малюнок, вона відчула дивну порожнечу.