Той, кого я чекаю - Andriana

Тепер, коли її почуття почали ставати чіткішими, вона розуміла, що більше не відчуває того, що колись відчувала до нього. Зоріан вже не мав того магнетизму, який колись його оточував.

Коли вона вже думала про інші речі, почула звук таксі, яке під'їхало до сусіднього будинку. Елісон поглянула у вікно і побачила, як з таксі виходить Макс. Вона здивовано нахмурила брови. Це був той самий Макс, якого вона пам'ятала, коли йому було всього шість років, а їй — 15.

Зараз йому було 11, а їй — 20. Він виріс, і хоча з того часу минуло кілька років, вона все ще пам'ятала його обличчя. Якось тоді, коли вона була підлітком, Макс став для неї певною точкою опори, хоча і здавалося, що їхній зв'язок був більше дружнім. Тепер, коли вона побачила його знову, вона зрозуміла, що Макс став значно старшим, він змінився.

З хвилюванням і деякою невизначеністю вона вийшла з кімнати і направилася до дверей. Коли вони зустрілись на порозі, Макс, побачивши її, широко усміхнувся.

— "Елісон, це ти?" — здивовано промовив він, уважно розглядаючи її. — "Ти виглядаєш чудово!"

Елісон не могла не посміхнутись у відповідь. Знову зустріти Макса, хоч і в такому юному віці, було ностальгійно.

— "Дякую, ти теж змінився!" — сказала вона, нахиливши голову і пригадуючи, яким він був ще п’ять років тому.

— "Ми давно не бачилися, але я пам’ятаю, як ти мені завжди допомагала, коли я був маленьким," — з посмішкою додав Макс.

Вона відчула, як її серце трошки б’ється швидше. Час минав, і ці зустрічі з людьми, з якими вона колись спілкувалася, мали певну магію. Вони почали розмовляти, і, зрештою, Макс поділився, що його мама повернулась до міста після довгої відсутності.
Елісон почувала себе комфортно з Максом, з яким вони пережили

багато моментів. І хоча між ними була різниця у віці, вона відчувала, що цей хлопець, хоч і молодший, здатен зрозуміти її краще, ніж більшість оточуючих.

— "Приємно знову бачити тебе, Максе," — сказала вона, сідаючи поруч із ним на лавці.

Вони багато розмовляли, і хоча розмова не була про щось серйозне, Елісон відчула, що йому можна довіряти. Він розповідав про школу, друзів і навіть події, що відбувалися в його житті. Її думки все ж повернулися до Тео і всього, що з ним було, але в той момент вона відчула полегшення від того, що знову мала справжнього друга поруч.

Елісон і Макс продовжували сидіти на лавці, сміятися і розмовляти про різні речі. Вона відчувала, як легкість і спокій, яких вона давно не мала, поверталися. Макс розповідав про свої шкільні пригоди, і хоча він був значно молодший, його простота та енергія заспокоювали її. Це була проста дружба, і Елісон була рада, що має можливість відчути таку гармонію з кимось, хто не створював їй турбот.

Але раптом її увагу привернув рух з боку вулиці. Вона підняла погляд і побачила знайому постать біля воріт. Зоріан. Його образ був незмінно знайомий, але з кожним роком він змінювався — став більш серйозним, але й відчуженим. Його очі, які колись були такими відкритими і добрими, тепер здавалися замкнутими, не такими, як раніше.

Він стояв і дивився на неї, і хоча між ними не було жодних слів, Елісон відчула, як її серце не б'є з тією силою, як раніше. Ніби щось всередині знову відчуло його присутність, але це вже не було тим, що було колись.

Зоріан зробив крок вперед, і його погляд не відводився від неї. Він, очевидно, чекав на якусь реакцію, але Елісон відчула лише байдужість. Макс помітив зміни у її поведінці і теж подивився в бік воріт.

— "Ти його пам’ятаєш?" — запитав Макс,  розуміючи, чому атмосфера раптом стала такою напруженою.
Елісон поглянула на Макса, а потім знову на Зоріана. Всі емоції, які вона колись мала до нього, зараз були тільки спогадами, і ці спогади вже не мали значення для неї.

— "Так, це... Зоріан," — сказала вона, зводячи погляд з нього.

Зоріан наблизився, і, не звертаючи уваги на Макса, звернувся безпосередньо до Елісон.

— "Ти повернулася," — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася якась прихована напруга.

Елісон мовчки кивнула. Вона вже давно перестала відчувати до нього те, що колись. Всі ці роки вона змінювалась, і разом з нею змінювались і її почуття.

— "Так, я повернулася," — сказала вона, намагаючись не давати волю емоціям. "Але багато чого змінилося, і я не та сама, що була раніше."

Зоріан мовчки кивнув, але його погляд залишався таким же незмінним. Його очі були наповнені питаннями, але Елісон уже не хотіла відповідати на них. Вона більше не шукала відповіді у його погляді.

Макс, помітивши мовчання між ними, вирішив втрутитися.

— "Може, я піду?" — він посміхнувся, намагаючись розрядити атмосферу. "Бажаю вам поговорити."

Елісон кивнула, і Макс, зрозумівши, підвівся і пішов. Вона залишилася на лавці одна, і Зоріан залишався поруч, але між ними вже не було тієї близькості, що була колись. Елісон відчула, як ті почуття, які колись були для неї важливими, тепер здаються чужими і далекими.

Зоріан мовчки стояв перед нею, дивлячись, але в його погляді вже не було того тепла, що було колись. Він запитав:

— "Як ти?" — його голос звучав спокійно, але в ньому була помітна тривога. "Я сподівався, що ти... повернешся."

Вона більше не була тією дівчиною, яка колись переживала за кожен момент з ним. Зараз вона була іншою, і її серце і думки були віддані іншій людині.

— "Я повернулася, але не заради тебе, Зоріане," — сказала вона, злегка повернувшись до нього спиною.

"Я повернулася, щоб знайти себе."

Зоріан кивнув, і між ними знову запанувала тиша.

 Вони не обіцяли собі більше нічого, бо кожен із них зрозумів, що їхні шляхи давно розійшлися. Зоріан мовчки пішов, залишивши Елісон з її думками. Вона стояла на місці, відчуваючи, як минуле повільно відпускає її.