Заборонений плід - Валерія Дражинська

Женя

Усю дорогу до дому ми з Ейденом провели в мовчанні. Від Кості дізналася, що Андрій поїхав за Дімою в аеропорт. Скоро я його побачу. Щоб хоч якось заспокоїться, почала медитувати. Мені вже двадцять років. Я доросла розсудлива дівчина. Вмію себе контролювати. Залишилося трохи потерпіти. Ще півроку і я його позбудуся. Діма більше не братиме такої активної участі в моєму житті. Ось тільки утворене від цієї думки тягнуче відчуття в грудях зводило нанівець усі мої зусилля. 

Біля будинку мене почало відчутно потрясати, хоча я знала, що його ще немає. Запропонувала Ейдану що-небудь випити, щоб самій заспокоїться. Він здивувався - за весь час, що ми разом, я жодного разу не вживала спиртне, але погодився. Може, не надто розумно було саме сьогодні тягнути його знайомиться, але сподівалася, що присутність мого хлопця стане мені підтримкою та уявним бар'єром для будь-якої реакції на Діму. 

  Поки чекали, потягуючи джин, розмова не клеїлася. Нарешті Ейден не витримав, підійшов до мене та обійняв за талію.

- Ти боїшся, що я йому не сподобаюся? Тому так нервуєш?

Ох, знав би він чому я так, м'яко кажучи, нервую, тікав би від мене без оглядки. Ще б збоченкою обізвав. Невизначено знизую плечима. Він сприймає таку відповідь за позитивну.

- Не потрібно, мила! Я поводитимуся бездоганно. І він не може заборонити нам бути разом.

- Ти, звісно, маєш рацію! - ага, як же, захоче - заборонить і не тільки, - Просто давно його не бачила і не знаю, чого від нього очікувати. 

- Все буде добре! - під таке оптимістичне напуття бачу у вікні світло фар машини, що під'їжджає. Починається!  

Відсторонилася від Ейдена та відійшла на кілька кроків. Руки почали трястися, тому одразу відставила склянку на барну стійку, коли почула звук вхідних дверей, що відчинилися. Мій настрій передався і хлопцеві. Він помітно напружився. Звук приглушених кроків і ось Діма з'являється в дверному отворі. Ніякі моральні налаштування, ні алкоголь не допомогли мені підготуватися до зустрічі з ним. Господи, навіть час не здатен нічого змінити. Моя реакція на нього все та сама. Серце вилітає з грудей, але всередині розростається приємне тепло. Мозок перемикається в режим "хочу". Очі жадібно роздивляються бажаного чоловіка.

Діма, кинувши короткий погляд на Ейдена, переключив усю свою увагу на мене. Який же він неймовірний. Ні краплі не змінився. На ньому чорні класичні штани та білосніжна сорочка із закатаними по лікоть рукавами. Гарний! Я так сумувала!

Підходить та робить те, що жодного разу не зробив з того випадку в кабінеті. Доторкається до мене. І не просто доторкається, а напівобіймає. Рука лягає на поперек. З легким тиском штовхає на себе і змушує відчути жар свого потужного сильного тіла. Занадто близько. Вдихаю його запах, утикаючись носом у сталеві груди і кайфую. Скроню спершу обдуває гаряче дихання, а потім відчуваю легкий невагомий поцілунок. Усе триває не більше кількох секунд, і він відсторонюється. Але цього вистачає. Усе руйнується! Усе, що я так планомірно вибудовувала без нього! Усі мої бар'єри.

- Женя! Радий тебе бачити. Ти схудла, - каже він, але я нічого не можу відповісти - горло стискає спазм.

Діма незворушно роздивляється мене. Очі байдужі. На губах легка напівпосмішка. Його безневинні обійми без напруги начебто в порядку речей. Усе це свідчить лише про одне - він чудово впорався зі своєю хтивістю, як і казав. А ось у мене нічого не пройшло, і він це бачить. Злегка хмуриться і повертається до Ейдена, даючи мені перепочинок.

- Ейден, я так розумію! - запитує з ледь вловимим смішком.

Вони тиснуть один одному руки.

- Містере Соболєв, приємно познайомитися! Джина не казала, що розповідала вам про мене, - хлопець, як і обіцяв, намагається бути ввічливим, хоча побачена ним сценка навряд чи не викликала в ньому здивування.

- Не розповідала. Женя не особливо балакуча дівчинка. І мені не потрібні її розповіді. Я в курсі всього, що відбувається в житті моєї племінниці, - це таке попередження? Слух неприємно ріже слово "племінниця".

- Джина вже не дівчинка. Їй двадцять років. І вона досить успішно справляється з усім, - стало до жаху приємно, що Ейден одразу взявся захищати мене. І водночас гидко за свої неконтрольовані почуття.

- Не сперечаюся. Розумниця, красуня. І не дівчинка, - карий погляд повертається до мене, а потім ідуть жорсткі слова, щоб нагадати і протверезити, про всяк випадок, від можливих ілюзій, - Але для мене вона назавжди залишиться маленькою донькою мого двоюрідного брата.

Ця заява більш ніж влаштовує Ейдена, а мене геть знову занурює в сувору реальність.

- Не буду вам заважати. Тільки не засиджуйтеся допізна. У нас завтра багато справ, Женя.

Діма спокійно йде. Його зовсім не хвилює, що я тут залишаюся наодинці з хлопцем. Швидше навпаки!

- Тепер зрозуміло, чому ти так хвилювалася, - невесело усміхнувся Ейден, щойно Діма зник з поля зору.

- І чому? - цікавлюся без особливого інтересу.

- Він пригнічує собою.

Безсумнівно! І це він тільки перекинувся із ним парою фраз.   

 - Ейден, ти вибач, я втомилася. Хочу відпочити, - морально так точно вимоталася!