Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

-         Це не можливо, - вимовляю на автоматі.

-         Ще й як можливо, - емоційно переконує, обнімає за плечі і торкається своїм чолом мого чола. – Ти хвилювала мене з першої зустрічі. Та після гір я взагалі втратив спокій і сон. Останні дні поруч з тобою стали найщасливішими у житі.

-         Але ж у тебе дівчина, - ледь чутно видихаю. Від його близькості паморочиться голова.

-         У мене більше немає дівчини, - рішуче відповідає, відривається від мене і пильно заглядає в очі. – Я хочу, щоб ти була моєю дівчиною.

Я мовчки дивлюсь на нього, не в змозі вимовити ні слова. Відчуваю, як мої губи самовільних розтягуються в посмішці. Давид приймає її за згоду, нерішуче тягнеться до моїх губ. Від ніжного і водночас настирливого поцілунку перехоплює подих. Цього разу не відсторонююсь, не відмовляю йому. Навпаки відповідаю взаємністю, обвиваю його шию руками, притискаюсь міцно до його тіла.

-         Що за молодь пішла. Ніякого сорому, - стара бабуся, сусідка з верху проходить повз із маленькою собачкою на повідку, і зневажливо фиркає.

Ми різко відсторонюємось одне від одного, зашарілі, важко дихаємо. Я дивлюсь на Давида і посміхаюсь. Чомусь мені зовсім не соромно.

-         Ходімо зі мною, - тягну його за руку вверх по сходах.

Він дивиться на мене голодним поглядом, обличчя сяє від передчуття. Ми заходимо у мою зйомну квартиру. У повній тиші і напівтьмі проходимо у кімнату. Я не відпускаю його руки, сама тремчу від хвилювання, серце готове вискочити з грудей. Що я роблю? Те чого не робила дуже давно, віддаюсь бажанням і почуттям.

Повертають до Давида обличчям. Підходжу досить близько, відчуваю його важкий подих.

-         Я дозволяю цілувати, - уривчасто шепочу, нагадавши розмову на горі, коли говорила, що без дозволу не можна.

-         Цього я і чекав, - видихає і впивається у мої губи.