Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

У вікні помічаю хлопців, котрі вертаються з багажем у руках. Діма несе мою невелику сумку. Я йому вдячна за це. Давид першим заходить і кидає на підлогу дві великі рожеві валізи. Його очі іскрять від злості.

-         Для чого жінкам стільки непотрібних речей? – сердито вигукує не зрозуміло до кого.

Слідом з'являється Діма і віддає мені невеличку суконну сумку. Я беру її і іронічно зиркаю на Давида. Той ловить мій погляд. Не всі такі, як твоя сестра, посилаю йому німе повідомлення.

На сходах з’являється незадоволена Аліса.

-         Давиде, ти знаєш, що у будинку всього три кімнати? – вимогливо заявляє вона.

-         Авжеж знаю. Я його замовляв, - відповідає той.

-         І як ми маємо їх ділити? – вона стріляє в брата роздратовані іскорки блакитних очей.

-         Я розраховував на Лару. Та тепер тобі прийдеться мешкати з Надією, - посмішка торкається його губ, а потім він хижо зиркає в мою сторону. – Хіба що Надя не проти пожити зі мною.

Його нахабний вираз обличчя злить мене, відчуваю, як щоки червоніють.

-         Я скоріше ляжу на цьому дивані, або на килимку біля каміна, - випалюю, не стримавшись.

Давид задоволено посміхається.

-         Ось бачиш, зі мною Надя не хоче. Виходить вона буде жити з тобою, - повідомляє сестрі.

Та злісно на мене зиркає і розвертається йти геть.

-         Краще б Лара була тут, - бубнить під ніс, залишаючи нас.

Мені неприємне таке ставлення, та нічого не можу вдіяти. Я опинилась серед акул і вони будуть кусати клаптик за клаптиком, поки не зжеруть цілком.