Бажаю твою сестру - Джулія Ромуш
Добігши практично до свого будинку, я пригальмовую. Потрібно віддихатися. Я подолала весь цей шлях занадто швидко, але так і не прийшла в себе.
До мене раптом доходить, що вдома, швидше за все, ще знаходиться Джулс і те, що мені доведеться дивитися в її очі після всього, що сталося сьогодні вночі ... Мене пригальмовує одна тільки думка про це і я вже не так сильно поспішаю додому.
Придивившись, бачу як горить світло в її кімнаті й розумію, що так, вона все ще вдома.
Усвідомлення того, що я поступила як найостанніша тварюка, мене вбиває. Але я все одно повільно підходжу до дому. В останній момент до мене доходить, що я забула зняти кофту, яку взяла у Тая. А Джулс цілком може її впізнати, і це найостанніше, що мені зараз потрібно.
Зупинившись практично біля самих дверей, знімаю з себе кофту хлопця, вивертаю її навиворіт і складаю так, щоб сестра ні в якому разі не змогла зрозуміти кому вона належить.
Обережно забігаю на другий поверх і якомога тихіше закриваюсь у своїй кімнаті. Усе. Можна видихнути. Рівень пройдений.
Тільки ось відразу розумію, що радіти рано. На мій телефон, що лежить в рюкзаку, починають приходити повідомлення. Відкривши додаток бачу, що всі вони від сестри.
"Ти зовсім очманіла, малолітня ідіотка?! Виклики мої ігноруєш?! "
"Де тебе носить? Хочеш, щоб родаки прокинулися і побачили, що ти не ночувала вдома? "
"Тільки спробуй сказати, що це через нашу сварки, і я від тебе мокрого місця не залишу!"
"Якщо ти не повернешся протягом двадцяти хвилин, я скажу батькам, що ти поїхала до свого хлопця з ночівлею і тоді у тебе точно будуть проблеми!"
Напевно, варто сказати їй "дякую". Після таких "ніжних" повідомлень моє почуття провини злегка притупляється, і я вже навіть починаю трохи посміхатися. Чомусь зникає страх, і я наважуюсь вийти з кімнати та спуститися на кухню.
Варто мені відкрити двері як сестра моментально на мене накидається.
- Ти збожеволіла?! - Шипить Джулс і хапає мене за руку.
- Відвали, я не потребую твоїх порад! - Намагаюся вирватися з її хватки, але у мене нічого не виходить.
- Ти де вешталася цілу ніч?!
- Не твоя справа! - Сіпнувшись ще раз, все-таки вириваю руку з її чіпких пальців.
- Не моя? А що, якщо я зараз покличу батьків і все їм розповім? - Її губи кривляться в бридкій посмішці, а очі горять злістю і люттю.
- Тоді я розповім, де ти була на минулих вихідних. Розповім, де саме живе твоя Віккі й що вона явно більше схожа на Тайлера! - Шиплю у відповідь і, нарешті, змушую сестру перестати посміхатися. - А тепер вдавай далі, що ми сестри й звали звідси!
- Відколи ти стала такою сукою?! - Кричить мені в спину Джулс.
- З того часу як вирішила брати приклад зі старшої сестри!
На кухню, та й взагалі будь-куди, різко перехотілося йти. Після того, як я побачила фізіономію сестри, знову з'явилося бажання втекти з цього будинку.
Тому, розвернувшись, я ляскаю дверима своєї кімнати так, що у вухах стоїть гул. Сховаюся від неї хоча б тут. Нехай вгамує дух і заспокоїться.
Це все просто якийсь кошмар! Нереальний і пекельний кошмар!
Падаю на ліжко і, зарившись з головою в подушки, починаю ридати. І як тепер я зможу жити з тим, що накоїла?
