У полоні Еміратів - Zhelizna

До своєї спальні я заходжу дуже обережно, щоб не потрапити Маліці на очі. Те, що я зараз задумала їй не сподобається, але іншого виходу у мене немає. Я мушу вже нарешті покинути цей клятий дім і повернутися додому. Бо ще трішки і почну божеволіти від ситуації, в якій я зараз заручниця.

Збирати мені по суті нічого, адже свої речі я втратила в день приїзду в Емірати. Є тільки те, що стало моїм весільним подарунком. За інших обставин я б нічого не торкнулася, але зараз діватися нікуди. Тим паче, нікому немає справи до двох комплектів змінного одягу, білизни та однієї сумки. Прикраси так і залишаються у скриньці, вони мені не потрібні. А от банківську картку я все ж таки беру, якщо там відкритий рахунок на моє ім’я. Мені потрібно відновити документи і купити телефон, бо без цього я не повернуся додому. 

За ці два тижні, що я не виходила на зв’язок, моя мама мало не посивіла. У нас вчора відбулася коротка телефонна розмова на п’ять хвилин завдяки Маліці. Часу було обмаль, але я вдячна і за це. Тепер моя сім’я знає, що я жива і здорова. Я пообіцяла, що наступного разу ми поговоримо довше і я все розповім. Щоправда, я навіть не знаю, які потрібно підібрати слова, щоб описати те жахіття, яке мені вдалося пережити. 

Сьогодні третій день, як я стала вдовою. Я навіть уявити не могла, що буду мати такий статус у двадцять два роки. На щастя, справжньої жалоби я не відчуваю. Тільки страшенну втому від тих випробувань, що лягли на мої плечі. 

Після того, як лікарі встановили причину смерті, почалася справжня метушня по підготовці поминок. Я була такою дезорієнтованою, адже взагалі не уявляла, як все це відбувається в ісламі. Мені дуже пощастило, що Маліка взяла всі обов’язки на себе, а мене просила тільки бути поруч і робити вигляд, що я у глибокій печалі. 

Мені не хотілося фальшивити, але головою я розуміла, що за мною пильно спостерігають. Навіть попри те, що причиною смерті стала емболія, зі слів Маліки, багато хто з родичів і персоналу в домі думають, що я причетна до загибелі їхнього пана. 

Я відчувала постійні погляди на собі і бачила перешіптування. Люди користувалися тим, що я не володію арабською. 

Мені було дуже дискомфортно залишатися у цьому домі, але через поминки і траур я не могла покинути його раніше часу. 

За три дні мені довелося вивчити багато нового і спіткнутися з тими речами, яких у християнстві не було. 

Традиції під час поховання арабів мають глибокі корені і відображають їхню релігійну та культурну спадщину. Іслам вплинув на багато аспектів арабських обрядів поховання.

По-перше, у мусульман, як правило, швидке поховання. Згідно ісламського закону, тіло повинно бути поховане якомога швидше після смерті, перед сходом сонця наступного дня або в той же день. Ця традиція базується на давніх вченнях і призначена для збереження гідності покійника та запобігання надмірній трагедії для сім'ї.

По-друге, великого значення мусульмани віддають спеціальному обряду омиття, який я пережила зі стресом. Хоч відповідальним за цей процес є Гассал - людина, що проводить цей обряд (зазвичай, старший родич), мені, як дружині також довелося взяти участь в цьому. 

Я спостерігала, як у спеціальному приміщенні, де запалені свічки з пахощами, змінювали тричі воду і робили обмивання тіла рідиною з кедровим порошком, потім камфорою, а наостанок чистою водою. Маліка розповіла мені, що якщо людину не омити, то вважається, що її тіло спаплюжене, а душа не готова до зустрічі з Аллахом. Так я дізналася про процес тахарат і його ритуальну молитву під назвою гусуль. 

Кожна нова традиція мені здавалася дивнішою за попередню. Я абсолютно нічого не знала про іслам і щоразу мала щось зробити неправильно. Рятувала мене домоправителька, яка під незадоволений погляд молодшого брата покійного чоловіка, фактично робила всю роботу за мене. 

Перший раз я побачила роздратування від пана Халіма, коли потрібно було укласти обличчя покійного у бік Мекки, а я й близько не знала, що це і де воно знаходиться. Він самостійно повернув голову у правильний бік і почав розминати суглоби, щоб придати тілу потрібного положення. Паралельно нашим діям у кімнаті читалась молитва Аллаху, в якій просилося пробачити гріхи покійного. 

На мить я навіть замислилася над тим, чи пробачу я йому його гріхи. Цей чоловік заплатив людям, які мене викрали. Фактично уклав шлюб без моєї згоди, а потім хотів взяти мене проти волі. Мені довелося відчути біль, страх і приниження через нього. Моя мама мало не збожеволіла від хвилювання, а я мало не заробила тяжкого гріха. Тому відповідь очевидна. Я не пробачаю його вчинки. Нехай він понесе покарання на тому світі. Так буде справедливо. 

Мені довелося виглядати, як жінка, яка носить траур. Маліка попросила мене відмовитися від яскравих кольорів та прикрас. Я закрила всі частини тіла, крім обличчя та кистей рук. Навіть волосся моє було приховане під темною хусткою. Весь мій вигляд кричав про скорботу, якої в середині не було. 

Перебувати у жалобі правомірним мусульманам дозволяється не більше 3-х діб. Маліка якось обмовилася, що хто довше побивається, той висловлює свою неповагу та непокору велінням Аллаха. Мені ж це тільки на руку, менше доведеться грати на публіку. 

Як таких поминок відразу після похорону у мусульман не передбачено. Що мене здивувало, то це те, що у будинку у знак жалоби на три дні перестали готувати їжу. Для родичів, які приїхали здалеку влаштовували обід у сусідньому будинку, який належав комусь з друзів померлого.