Ти моє світло - Кеті Рід

Тим часом Віра продовжувала:

- Картина просто кричить про це. Чи про це кричиш ти? – спитала вона, з цікавістю розглядаючи мене.

Я знизала плечима, не знаючи, що відповісти. Психологія – не моя сильна сторона. Тоді вона дала кілька порад і рушила до дівчат, які пліткували про тренера футболістів.

Після заняття студенти стали розходитися, хто куди. Викладачка теж пішла, нагадавши, що мистецька виставка відбудеться на початку листопада. До неї лишалося трохи більше місяця. Поки інші потроху полишали студію з тихими розмовами, я продовжувала сидіти, роздумуючи над словами Віри.

Я кричу про безнадійність?..

- Привіт, - пролунав знайомий голос.

Я злякано підскочила і розвернулася на стільці. За спиною стояв Денис. Футболка поло, ділові штани і начищені туфлі – як завжди, ідеальний.

В студії крім нас більше нікого не було. Відвернувшись, я встала, щоб зібрати речі і приховати розчарування. Невже я чекала на Макса? Хотіла, щоб прийшов він?

Наче прочитавши мої думки, Ден спитав:

- Ви з Максом посварилися?

На мить завмерши, я закинула в рюкзак пенал з пензликами – збиралася потренуватися вдома, як порадила Віра.

- Ні, - зрештою відповіла я, застібаючи блискавку. – А що?

- Ви двоє дивно поводитеся, - знизав плечима він.

Отже, друзі помітили зміни між нами. Чорт.

- Чому б тобі не спитати Макса? – випалила я і одразу стулила рота.

Що, як він розкаже йому правду? Зрештою, вони – найкращі друзі...

- Він не хоче про тебе розмовляти.

Закинувши рюкзак на плече, я перевела здивований погляд на хлопця. Ми рушили на вихід. Моє мовчання Ден розцінив по-своєму.

- Якщо він тебе образить, скажи мені.

Ось чому Дениса Гордієнка обожнювали всі. Він не ліз у душу, коли не треба. Всім допомагав. Підтримував. Він просто-таки випромінював світло, як справжня зірка. Тому до нього всі й тягнулися. Може, саме тому тягнулась і я... до минулої п’ятниці.

Макс мав рацію. Змінилося все.

Щось змінилося і в мені. Я більше не хотіла грітися в променях чужого світла. Я хотіла відшукати власне.

- Не думаю, що це знадобиться, - заспокоїла я.

- Як знаєш, - всміхнувся Ден, відчиняючи переді мною двері студії.

Я вийшла надвір і вдихнула свіже повітря. Вітер з кожним днем ставав все холоднішим, але я любила його таким – сильним, нестримним. Буремним.

- До речі, - згадала я, поки ми йшли до воріт через подвір’я, - ваш тренер спить зі студенткою?

Денис запнувся на кроці і мало не впав. Я озирнулася до нього і теж зупинилася. Друг виглядав шокованим.

- Що за маячня?

- Не знаю, - я поправила лямку на плечі, і ми рушили далі. – Почула сьогодні від дівчат.

- Дивно, - пробурмотів він. – Звідки це взялося?

Я лише знизала плечима – плітки мене не цікавили. Ми попрощалися. Ден пішов до машини, а я поїхала на роботу.