Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Читаємо онлайн Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
їй сказати? Його жахала страшна безодня, що пролягла між ним і родичами. Ніколи він не зможе її переступити і пояснити їм свої погляди — яка різниця між ніцшеанством та соціалізмом. Аніякою мовою не зумів би він пояснити й виправдати в їхніх очах свою поведінку. Порядність свою він міг би довести їм тільки тоді, коли б став на роботу. З цього вони починали й цим кінчали. Далі їхній розум не сягав. Ставай на службу! Знайди посаду! Бідні, темні раби, думав він, слухаючи сестру. Не диво, що світ належить дужим. Рабів гублять їхні рабські прагнення. Робота для них — золотий фетиш, перед яким вони падають ниць.

Коли Гертруда запропонувала йому гроші, він ще раз крутнув головою, хоч знав, що того ж самого дня йому знову доведеться йти до заставника.

— Ти поки що не попадайся Бернардові на очі,— дораджувала його Гертруда. — Через кілька місяців він заспокоїться — і тоді, коли схочеш, навіть візьме тебе за возія крам розвозити. Якщо я тобі коли буду потрібна, сповісти, і я зараз прийду. Чуєш?

Вона пішла, голосно схлипуючи, і, дивлячись на її огрядну постать і незграбну ходу, Мартін відчув, як серце йому боляче стислося. І коли він так глядів їй услід, ціла будівля ніцшеанського світогляду раптом захиталася. Легко було розводити абстракції про клас рабів, але не зовсім задовільно воно виглядало стосовно своїх близьких. Бо хіба його сестра Гертруда не раба, пригноблена дужим? Він гірко засміявся над парадоксальністю цієї ситуації. Який же з нього ніцшеанець, коли його світогляд захитався від першого повіву почуття, від тієї самої рабської моральності, бо це ж вона збудила в нього жалість до сестри. Справжня горда людина стоїть понад жалем і співчуттям. Жаль і співчуття зародились у підземних невільничих темницях і не більшого вони варті, як муки й піт нещасних та слабосилих.

РОЗДІЛ XL

«Запізнілий» лежав забутий на столі. Усі інші порозсилані рукописи спочивали під столом. Тільки «Ефемерида» Брісенденова все ще мандрувала. Велосипед і чорний костюм Мартіна знов були в заставі, а прокатний пункт знов вимагав плати за машинку. Але до всього цього йому тепер було байдуже. Він шукав нових шляхів, а життя тим часом могло зачекати.

За кілька тижнів трапилося врешті те, чого він давно чекав. На вулиці спіткав він Рут. Щоправда, вона йшла з Норманом, і обоє вони вдали, ніби не бачать Мартіна, а Норман навіть спробував його відсторонити.

— Якщо ви чіплятиметесь до моєї сестри, я покличу полісмена, — погрозився він. — Вона не хоче з вами розмовляти, і ваша настирливість для неї образлива.

— Ну що ж, кличте собі полісмена, — похмуро відказав Мартін. — Тоді ваше ім’я потрапить до газет. А поки що зійдіть з дороги. Мені треба поговорити з Рут. Я хочу це почути з твоїх власних уст, — обернувся він до дівчини.

Рут зблідла й уся тремтіла, але спинилась і запитливо глянула на Мартіна.

— Я хочу, щоб ти відповіла на моє запитання в листі,— пояснив він.

Норман нетерпляче ворухнувся, але Мартін поглядом спинив його.

Рут похитала головою.

— Все це ти робиш з доброї волі? — спитав Мартін.

— Так. — Рут говорила тихим, але твердим голосом, зважуючи кожне слово. — 3 доброї волі. Ви так зганьбили мене, що мені соромно друзям і на очі показатися. Вони тільки про мене й говорять. Це все, що я можу вам сказати. Ви зробили мене дуже нещасною, і я не хочу з вами ніколи більше бачитися.

— Друзі! Плітки! Газетна брехня! Невже це сильніше за кохання? Легше повірити, що ти просто ніколи й не кохала мене!

Бліде обличчя Рут спалахнуло.

— Після всього, що було? — ледь чутно мовила вона. — Мартіне, ви й самі не розумієте, що кажете. За кого ви мене вважаєте?

— Бачите, вона не хоче мати з вами ніякого діла, — втрутився Норман, пориваючи сестру йти.

Мартін дав їм дорогу і знову машинально поліз у кишеню по тютюн та папір, яких там не було.

До північного Окленда був не близький світ, але, тільки опинившись у своїй кімнаті, Мартін зрозумів, що йшов пішки. Сидів він тепер край ліжка і роззирався довкола, мов розбуджений сновида. На столі все ще лежав недописаний «Запізнілий». Мартін сів на стілець і взявся за перо. З натури він був такий, що в усьому прагнув логічної викінченості. А тут було щось недороблене, відкладене, щоб завершити щось інше. Тепер це інше було закінчене, і отже, треба вернутися до «Запізнілого». що він робитиме по тому — Мартін не знав. Знав тільки, що в житті його настав перелом. Цілий період життя завершився, — залишалося тільки з відповідною майстерністю його закруглити. Майбутнє його не цікавило. Він і так незабаром довідається, що на нього чекає. А що саме, це вже не має значення. Взагалі ніщо вже не мало значення. Все стало байдуже.

П’ять днів працював він над «Запізнілим»; нікуди не ходив, нікого не бачив і майже нічого не їв. На шостий день уранці листоноша приніс йому тоненького листа від редактора «Парфенону». З першого погляду Мартін зрозумів, що «Ефемериду» прийнято.

«Ми дали поему на рецензію містерові Картрайту Брюсові,— писав редактор, — а він так високо її оцінив, що ми не можемо відмовитися від цього твору. На доказ серйозності наших замірів щодо поеми можемо вам сказати, що ми вмістимо її в найближчому, тобто в серпневому, номері, бо липневий уже скомплектовано. Передайте містерові Брісендену наше захоплення й щиру подяку. Будь ласка, пришліть його фотографію та біографічні дані. Якщо пропонований нами гонорар не задовольняє вас, просимо телеграфом повідомити про свої умови».

Оскільки редакція пропонувала за поему триста п’ятдесят доларів, Мартін вирішив, що потреба телеграфувати відпадає. Тепер коли б ще домогтися згоди від Брісендена. Кінець кінцем, він, Мартін, мав рацію. Знайшовся таки редактор, котрий розуміється на справжній поезії! Та й гонорар блискучий, навіть за таку епохальну поему. Що ж до Картрайта Брюса, то Мартін знав, що це єдиний критик, думку якого Брісенден поважає.

Їдучи трамваєм і дивлячись у вікно на будинки й перехрестя, Мартін відчув жаль, що його вже не тішить ані успіх друга, ані власна перемога. У Сполучених Штатах є такий критик, що оцінив поему і тим самим підтвердив Мартінове переконання, що високохудожній твір може пробити собі шлях до часописів. Але здатність запалюватись уже завмерла в ньому, і йому більше хотілося просто побачити Брісендена, аніж поділитися з ним доброю новиною. Лист від «Парфенону» нагадав йому, що за п’ять днів пильної праці

Відгуки про книгу Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: