Дотик - Колін Маккалоу

— Гм-м-м, дивно, — так прокоментувала Констанція цю новину.

І вона заходилася вивуджувати правду з Лі за допомогою найхитріших наживок. Шляхом непрямих запитань та тлумачення непрямих та ухильних відповідей Констанція дізналася, що Елізабет страх як йому сподобалася. «А значить, — виснувала Констанція, — цілком можливо, що й Лі страх як сподобався Елізабет». А оскільки вони були людьми шанованими та шляхетними, то абсолютно підсвідомо і ненавмисно — у цьому Констанція не сумнівалася — розпалили сварку, щоб триматися подалі одне вІД одного. «Александре, тобі пощастило, а ти про це не знаєш», — подумала вона.

Тому ті два з половиною місяці, що їх Лі мав змогу провести вдома, він провів за межами Кінроса. Матір ледь встигала його супроводжувати, а він роз’їжджав туди-сюди між Данлі та Сіднеєм — вечірки, театри, опери, бали, прийоми, купи молодих жінок, радих, що він затримався в Сіднеї, або охочих запросити Лі до татусевого маєтку в сільській місцевості. З матір’ю як опікункою він з головою поринав у веселощі та пустощі — як їй здавалося, абсолютно безоглядно. Багато дівчат сподівалися зацікавити його своєю персоною, але Лі уміло уникав розставлених пасток. Серед молодих людей він і близько не мав такої популярності, і все скінчилося тим, що один з них, добряче хильнувши, запропонував йому вийти і отримати гарного прочухана. Лі вийшов і продемонстрував, що у школі Проктора навчали не лише гарним манерам, а і вмінню захищатися кулаками. Коли ж його супротивник вдався до нечесних прийомчиків, Лі не став обмежуватися кулаками, бо дечому встиг навчитися у китайців. Після цього його стали вважати хлопцем хоч куди, правильним пацаном, хоча й з косою і все таке. Ходила чутка, що він був також головним спадкоємцем Александра Кінроса за відсутності в останнього синів.

Усе скінчилося напрочуд швидко. Здавалося, іще вчора його вечори повнилися всілякими світськими розвагами, аж ось сьогодні настав час відпливати до Англії. Це означало, що повернення до Кінроса уникнути не вдасться. Окрім того, залишався і досі не підірваний динаміт. Насамкінець Лі вирішив розділити його на два невеличкі вибухи: спочатку сказати своїй матері, а потім добитися зустрічі з Елізабет і сказати їй у приватній бесіді.

— Мамо, Александр наказав мені передати отаке повідомлення, — сказав Лі, роблячи глибокий вдих. — Наступного лютого ти маєш відплисти до Англії разом із Елізабет, Анною та Нелл.

— Що ти кажеш, Лі?!

— Знаю, це — потрясіння, але якщо ти не поїдеш, Александр буде дуже невдоволений. Він хоче показати тобі Англію та Європу, перш ніж повернеться додому.

— О, це було б прекрасно! — вигукнула вона, але радість відразу ж пішла з її обличчя. — Але що скаже Елізабет? Бо наша дружба зруйнована, Лі.

— Дурниці! Я — як та муха у варенні Елізабет, я, а не ти, але мене з вами не буде. Я навчатимуся в Кембриджі і буду надто зайнятий, щоб вами займатися. Але для тебе, мамо, я завжди знайду час, коли ти захочеш зі мною побачитися.

— А Елізабет уже знає?

— Ні, я зараз піду і скажу їй. — На його обличчі з’явився хитрий вираз. — І заодно спробую налагодити стосунки — якщо зможу. Коли вона зрозуміє, що більше мене не бачитиме, то радо пристане на цю ідею.

Лі пішов на зустріч з Елізабет, вдягнений у стару робочу одіж, став на ґанку, тримаючи в руці свого зіжмаканого капелюха, і спитав місіс Сартіс, чи не матиме місіс Кінрос ласку приділити йому кілька хвилин для розмови у саду. Економка якось дивно на нього витріщилася, але кивнула і потупцювала геть; Лі ж пішов і став біля трояндових клумб, де кожен кущ був підрізаний і голий.

— Рози ростуть добре на такій висоті, бо тут прохолодніше, — мовив він, коли з’явилася Елізабет з настороженим виразом обличчя.

— Так, вони невдовзі розпустяться. В Австралії весна приходить рано.

— Еге ж, зима дуже коротка порівняно з шотландським Кінросом.

— Фактично тут узагалі ніякої зими немає.

«Це погано, — подумав він у відчаї. — Ми ж не можемо увесь час говорити про пори року. — Тож він посміхнувся їй, добре знаючи, яке враження справляє його посмішка на жінок будь-якого віку. — Господи, невже вийшло?»

— Як ви ся маєте? — спитався він.

— Дуже добре. Щось у Кінросі вас і Рубі мало було видно.

— З мого боку було дуже егоїстично красти у вас мою матір, але їй потрібен був відпочинок від рутинних справ.

— Смію сказати, що нам усім потрібен такий відпочинок.

— І вам також?

— Мабуть, так.

Лі негайно скористався нагодою.

— Тоді я приніс вам приємну звістку. Якщо точніше, то звістку від Александра. Він хоче, щоб наступного лютого ви, Нелл, Анна і моя матір відпливли до Англії. На відпочинок.

Цього разу невідома істота в її очах впала в таку паніку, що почала метушливо й безцільно кидатися з боку в бік, натикаючись на стіни і не звертаючи ніякої уваги на поранення, яких вона собі при цьому завдавала. Але коли він спробував допомогти їй, вона позадкувала, наче він збирався її убити.

— Ні, ні, ні! — слабко вигукнула вона.

Знічений, не знаючи, що сказати, Лі став біля Елізабет і уставився на неї так, наче вперше бачив.

— Це через мене, Елізабет? Якщо через мене, то вам нема чого турбуватися. Мене з вами не буде. Я буду в Кембриджі — зі своєю райською пташкою. Ви ніколи мене не побачите — клянуся! — Останні слова він буквально проплакав, бо страшенно засмутився.

Елізабет затулила обличчя руками і сказала крізь пальці:

— Це не має до вас ніякого стосунку. Ніякого.

Змахнувши сльози, що виступили були на очах, Лі зробив крок уперед, а потім зупинився.

— Якщо це — не через мене, то чому? Чому, Елізабет?

— Просто так.

— Дурниці, просто так нічого не буває. Причина мусить бути. Скажіть мені її, будь ласка!

— Ви — іще хлопчик. Ви мені ніхто, ніхто! — Її руки опустилися, відкривши скам’яніле обличчя і суворий погляд. — Це такі причини, яких ви однаково не зрозумієте. Просто скажіть Александру, що я не зможу приїхати. І я не хочу, не хочу!

— Припиніть і сядьте, бо зараз впадете. — Виявивши неочікувану навіть для самого себе сміливість, Лі взяв Елізабет за плечі і змусив її сісти на траву — ой, яка ж вона була легка, яка тендітна! Дивно, але вона навіть не спробувала випручатися з його рук, навпаки — навіть трохи прихилилася до нього, і він відчув її запах, запах жасмину та гарденії, але легкий, не набридливий. Його руки опустилися,