Дотик - Колін Маккалоу
— Перлина вміє користуватися бритвою, тож попрохай її, щоб вона постійно підбривала волосся тобі під руками, Елізабет. Там не буде накопичуватися піт, і ти приємніше пахнутимеш.
— А як щодо приміщення на нижньому поверсі? — спитала Елізабет із хтивою посмішкою.
— Я не голю його, потім там страшенно чешеться, коли відростає волосся, але я підстригаю те місце ножицями, — відповіла Рубі, ані на гран не знітившись. — Кому потрібна там густа борода? — Вона захихотіла. — Хіба що густа чоловіча борода.
— Рубі!
«Що ж, добре, що завдяки Рубі я тепер знаюся на цих справах. Ось так. Прикраси з сапфірів та брильянтів прекрасно доповнюють цю сукню — а ще й зачіска, сережки, намисто і два браслети. Пречудово!»
Вона не стала робити звичайну зачіску з кучерів та локонів, а зібрала в один жмут і приколола на маківці. Навіщо стидатися своїх вух та шиї, навіщо закривати їх довгим волоссям? Трохи жасминових парфумів — і ось вона вже готова до зустрічі з представником англіканської церкви у Кінросі.
І єпископ був буквально приголомшений двома найгарнішими жінками цього краю, якщо не всього Нового Південного Уельсу.
— Вибачте за відсутність господаря, ваша світлосте, — звернулася Елізабет до єпископа, — але я визнала за необхідне організувати прийом у Кінрос-гаусі на честь вашого приїзду до нашого міста.
— Добре, добре, дякую, — пробелькотів священик, ошелешений такою кількістю краси, виставленої напоказ із вишуканістю та смаком.
— Лі, ласкаво просимо, — звернулася Елізабет до сина Рубі, який мав такий вигляд, наче ніколи й не знав, що таке простий бавовняний одяг. Його вечірнє вбрання складалося з костюма, зшитого на Севіл-роу в Лондоні, та величезної шовкової краватки — у відповідності з останніми моделями в журналах мод. Гордовитість — ось яке нове слово знайшла вона для його характеристики; однак хлопець випромінював чарівливість, як і його матір, і невдовзі повністю заволодів увагою єпископа та зачарував його. Ці Костевани такі безцеремонні!
Елізабет сіла зліва від єпископа Кествіка, а преподобний Пітер Вілкінс — справа; решта гостей порозсідалися з кожного боку столу, розкладеного так, щоб умістити дванадцять осіб. Місце Александра з протилежного краю залишилося порожнім. На мить у неї з’явилася думка посадити туди Лі, але потім вона відкинула її — йому ж іще й вісімнадцяти років не було. З приводу чого єпископ не проминув зробити зауваження:
— Може, ви трохи замолоді, щоб пити вино, сер?
Лі закліпав очима і посміхнувся церковнику чарівною посмішкою.
— Ісус, — мовив він, — був євреєм у країні, де в ті часи пити вино було безпечніше та корисніше для здоров’я, аніж воду. Мені думається, що Він пив вино після офіційного досягнення повноліття. Тобто після того, як Йому виповнилося дванадцять чи десь так. До його шістнадцятиріччя вино треба було розбавляти водою. Вино — це дар Божий, мілорде. Звісно, якщо вживати його з помірністю. Я не напиватимуся до нетверезого стану, це я вам обіцяю.
Ця відповідь змусила єпископа замовкнути, бо її було виголошено ввічливо, але твердо.
Вишкіряючись від вуха до вуха, Рубі гнівно блиснула на хлопця своїми зеленими очима і проказала одними губами:
— От чорт, ти ж його принизив, Лі!
«Господи милосердний! — подумала Елізабет, прочитавши по губах Рубі її фразу. — Зроби так, щоб я пройшла через це випробування цілою і неушкодженою! Двоє Костеванів та єпископ англіканської церкви за одним столом — це надійний рецепт катастрофи!»
Однак Чанг був у прекрасній формі і приготував прекрасну їжу: дичина по-французьки з трюфелями, бездоганно обсмажене філе, незмінний шербет, ростбіф з корови, спеціально вигодовуваної кукурудзою, а також морозиво зі шматочками маракуї.
— Прекрасно, смакота! — вигукнув єпископ, насолоджуючись десертом. — А як вам вдається тримати його в замороженому стані, місіс Кінрос?
— Ми маємо холодильник, ваша світлосте. Коли містер Семюел Морт збудував у Літгоу свою холодильну установку, мій чоловік пересвідчився у її вигідності й потрібності. Інколи мені дуже хотілося посмакувати рибою, але тут вона не водиться. Тепер ми маємо змогу привозити рибу з Сіднея і при цьому не боятися отруєння.
— Але ж тут є риба, — мовив Лі, наминаючи десерт із ентузіазмом, але слідкуючи за своїми манерами. Це давалося важко сімнадцятирічному хлопцеві.
— Ні, немає, — наполягла Рубі.
— Запевняю тебе, мамо, що є. Я бачив її сьогодні, коли ходив гуляти в зарості. Риба водиться у прекрасному озері вгору за течією ріки. — Він посміхнувся Елізабет посмішкою, яка мала розтопити її на місці, але вона чомусь не розтанула. — Ви, напевне, знаєте про те озеро, місіс Кінрос. Я йшов тією стежиною, яку, на моє розуміння, ніхто, крім вас, не міг прокласти.
«Ага, значить, у компанії я для нього не Елізабет, а місіс Кінрос. Ти диви, який кмітливий».
— Так, Лі, я знаю про озеро і про те, що там водиться риба. Однак хоч як би мені не хотілося риби — особливо в ті дні, раніше, — я не наважувалася її ловити. Бо ці рибки такі вільні, такі розкуті, такі веселі. Сьогодні вони вискакували з води чи ні?
Лі спалахнув рум’янцем і на мить замислився.
— Е… ні. Здається, ні. Я їх відлякнув, бо вдав, що я — теж риба.
«Я знайшов тріщину в її обладунку, — подумав він. — Китаєць проявив китайську хитрість і знайшов тріщину. Ха, гарний каламбур, хоча й ненавмисний. Виходить, що вона заздрить рибам, заздрить їхній волі, бо сама не почувається вільною і нерозкутою. Цей будинок та все її життя — як в’язниця, з якої вона не може втекти. Бідолашна Елізабет! Цікаво, скільки їй років? Важко вгадати вік жінки, коли вона вдягнена в оці лахи, які вона змушена носити. Мамі вже під сорок, але ж Елізабет явно молодша. Мабуть, тридцять один чи тридцять два? „Вона іде — сама краса, як зоряна й безхмарна ніч“. Звідки було Байрону знати, які ночі в Австралії? Її краса незвичайна, її важко забути, але це тому, що вона здається такою недоступною, такою відсторонено-гордовитою… Такі, як я, для неї просто не існують. Цікаво, а як вона ставиться до Александра? Для неї він теж не існує?»
Коли чоловіки зайшли до кімнати для гостей після портвейну та сигар, Лі побачив, що Елізабет сидить в одномісному кріслі, тож узяв
