Дотик - Колін Маккалоу

У нас у Кінросі — нашестя мух, яке сталося, скоріш за все, через очисні споруди. Якщо матимеш вільну хвилину, Александре, то помізкуй над цією проблемою, добре? Сунь та По — безнадійні невігласи стосовно очистки гівна, тому По виписав якогось експерта з Сіднея. Не думаю, що цей експерт знатиме про гівно більше, аніж По. Утім, «По»-живемо, «По»-бачимо. Жарт.

Хіба ж мій котик — не чудо? Утім, він каже, що не повернеться додому, коли отримає вчений ступінь, — хоче писати докторську дисертацію в Единбурзі. Я за всіма вами дуже скучаю.

З любов’ю, Рубі

Лондон, листопад 1884 року

Дорогенька тітонько Рубі!

У мене біда з моїм наставником, містером Фоулдзом, який уже вкотре поскаржився на мене татку. Ось мої останні злочини: відсутність інтересу до гарних манер, соціальних чеснот і релігії; схильність до математичного аналізу та диференціального обчислення; доведення його до роздратування тим, що я довела хибність його математичних методів і правильність моїх та ще й зловтішалася з цього; вживання виразу «От лайно!», коли перекинулася чорнильниця; висміювання його за те, що він вірить, начебто Бог створив наш світ протягом семи днів. Бо оце — вже точно лайно, тітонько Рубі.

Він потягнув мене за вухо до таткової бібліотеки і в пориві злостивості вивалив перед ним мої прогрішення, а потім, покінчивши зі своїми скаргами, прочитав татку довжелезну лекцію і відчитав його за те, що він виховав мене в тому дусі, що дівчата здатні конкурувати з хлопцями. Господь це заборонив, пояснив він. Татко серйозно і уважно вислухав його, а потім спокійно спитав, чи не хотів би він відпустити моє вухо. Звісно, у нападі роздратування містер Фоулдз просто про нього забув, тож він узяв і відпустив мене. А потім татко спитав, чи можу я що-небудь сказати на свій захист, через що містер Фоулдз страшенно обурився. Я сказала татку, що не гірше за будь-якого хлопця знаюся на математиці та механіці, що мої грецька, латина, французька та італійська є кращими, аніж у містера Фоулдза, і що я маю повне право робити власні висновки про Наполеона Бонапарта, навіть якщо його вихваляють до небес більше, аніж старого й дурного герцога Веллінгтонського, який би не виграв битву при Ватерлоо, якби не прусаки, і який взагалі був сіреньким прем’єр-міністром. Як послухати містера Фоулдза, то британці ніколи не помиляються і завжди мають рацію, а решта світу — завжди хиблять, особливо французи та американці.

Тато вислухав, а потім відпустив мене. Не знаю, що він там сказав містеру Фоулдзу, але сказане було, вочевидь, на мою користь, бо відтоді містер Фоулдз кинув свої намагання перетворити мене на дівчинку. Я сподівалася, що він пошле містера Фоулдза пакувати речі і знайде мені нового наставника на кшталт містера Стівенса, але він цього не зробив. А опісля він сказав мені, що коли я виросту і буду жити самостійним життям, то мені буде траплятися багато людей штибу містера Фоулдза, то краще мені звикнути до них зараз. Ха-ха, а я йому однаково помстилася — прокралася до нього у спальню і вимазала його ліжко патокою. Містер Фоулдз просто сказився від люті! За це мене вперше випороли — ох і боляче мені було, тітонько Рубі! Чесно кажу вам. Але я просто задерла підборіддя і навіть оком не моргнула. У мене увесь час була спокуса сказати йому «Пішов ти в сраку», але навіть татко не відає, що я знаю цей вираз, тому я вирішила цього не робити. Я скажу йому це в останній день його наставництва. Я жду не діждуся побачити, який вираз буде у нього на обличчі! Як ви гадаєте, його не трафить шляк, коли він це почує? А то, іще чого доброго, помре на місці.

Я б із більшим задоволенням була зараз у Кінросі з містером Стівенсом та моєю конячкою, якщо чесно. Однак мамин приятель, містер Говер, зводив мене до анатомічного музею, і більшого задоволення у своєму житті я іще не знала. Довжелезні полиці за полицями, а на полицях банки з людськими органами — ампутовані руки та ноги, ембріони, мозки і навіть двоголова дитина; ага, там були іще двоє немовлят, що зрослися своїми боками. Якби мені дозволили, я б поставила там ліжко і жила б у музеї цілісінький рік, вивчаючи все найретельнішим чином, але татку більше подобається, коли я виявляю цікавість до камінюччя та до електричного струму.

Він провів усі канікули з Лі, вивчаючи нові способи очищення каналізаційних стоків, тому я припускаю, що у Кінросі невдовзі буде споруджений новий завод з переробки стічних вод. Не забудь перевірити, чи годує Чанг моїх пацюків, добре? Я люблю пацюків — це такі щасливі, веселі і кмітливі створіннячка! Вас я також люблю, тітонько Рубі.

Ваша любляча подруга, Нелл

Лондон, квітень 1885 року

Моя люба Рубі.

Нарешті ми маємо повернутися додому — десь приблизно на початку осені. О, я така рада! Александр вирішив плисти разом із нами — через твої дописи про По та про ситуацію з каналізацією. Дійсно, зі словом По можна добряче каламбурити. Ось, наприклад, у Північній Італії є річка, яка зветься По, — прекрасна ріка, широка та стрімка, і тече вона поблизу наймальовничіших місць, які тільки доводилося мені споглядати, — це Італійські озера. Мені Італія подобається більше за решту країн Європи, включно і з Великою Британією. Там у людей якесь сонячне, світле ставлення до життя, хоча вони, на жаль, є дуже бідними. А ще вони співають, співають і співають. В Уельсі також увесь час співають, та от тільки пісні їхні — сумні.

Мені якось ніяково й химерно, що я — леді Кінрос, а от Александр, так той просто купається у своєму рицарському званні. Що ж, я добре його розумію. Це вивищує його в очах шотландського міста Кінрос. На жаль, і мій батько, і доктор Маррі померли задовго до того, як Александр став сером. Саме через це наш Александр тепер вірить у життя після смерті, просто для того, щоб двоє старих знали, що він — рицар, і аж кипіли та булькали від заздрощів. Але мені чомусь здається, що ані титул Александра, ані його величезне багатство не справили б ніякого враження на доктора Маррі та мого батька — хоч у цьому житті, хоч у потойбічному. Вони б просто пирхнули і відповіли, що все це не може змінити того факту, що він