Дотик - Колін Маккалоу
— Я знаю, що я лише хлопець. Я знаю, що для вас я — ніхто. Але я вже достатньо дорослий, щоб мати суто чоловічі почуття. Вам доведеться сказати мені, чому ви не хочете їхати. Якщо ви це зробите, я зможу залагодити наші стосунки. Може, це через дітей? Через те, що їх доведеться везти так далеко, а з Анною стільки мороки? — Вона не відповіла, і Лі поспішив розвинути тему. — Це буде неважко. Я обіцяю. Александр наполіг, щоб п’ять сестер Вонґ поїхали з вами, і Крильце Метелика також. Він зарезервував для вас на кораблі цілий поверх окремих кают — ви подорожуватимете в розкоші. Коли ви прибудете до Лондона, то мешкатимете у величезному будинку, який він орендував на Парк-лейн, якраз напроти паркових воріт. Там є конюшні, коні та екіпажі, а також челядь — від дворецького до прислуги. Повний комфорт і розкіш!
Елізабет досі й слова не вимовила, а просто сиділа, уставившись на нього, наче він був для неї знайомим незнайомцем, — «як таке може бути?».
— Значить, тоді причина в моїй матері? Еге ж? Обіцяю вам, що Александр не ставитиме вас в ніякове становище стосунками з моєю матір’ю. В будь-якій компанії вона залишатиметься вашою вірною подругою і допомагатиме вам ходити за дітьми під час подорожі і після приїзду. Вона буде сама розважливість і обережність, це я вам обіцяю. Тому якщо причина в моїй матері, то можете не турбуватися, я все влаштую.
Її обличчя анітрохи не змінилося; Лі замовк і зсутулився, відчайдушно намагаючись придумати магічні слова, які переконають її поїхати.
— Я не хочу їхати, — мовила Елізабет крізь зуби, неначе прочитавши його думки.
— Це нерозумно. Вам потрібно відпочити, Елізабет. Ви лишень уявіть собі, яких цікавих людей там зустрінете! Королева вже стара й зморена, але принц Уельський — душа всього благопристойного товариства, а Александр уже устиг з ним досить добре познайомитися. — Тиша. Лі знову став уперто наполягати. — Ви побуваєте в краю Озер, у графствах Корнуолл та Корсет, а якщо забажаєте, то з’їздите до Кінроса в Шотландії. Ви побуваєте в Парижі та Римі, Сьєні, Венеції, Флоренції, побачите замки в Іспанії та сарацинські фортеці на Балканах. Об’їздите всі грецькі острови, побуваєте на Капрі та у Соренто. На Мальті, у Єгипті.
Але вона і досі сиділа мовчки, якось дивно на нього уставившись.
— Якщо ви не хочете їхати, зробіть це хоча б заради Александра, — мовив він. — Або заради моєї матері. Я благаю вас, Елізабет, будь ласка.
— Ох, — видихнула вона стомлено. — Я знаю, що мушу їхати. Це просто стало для мене потрясінням, от і все. Якщо я не поїду, це лише набагато ускладнить і погіршить ситуацію. Зрештою, мені нема куди подітися. Я ж не можу втекти! Я маю двох дітей. Одна з них хотіла б жити без мене, а друга без мене жити не може. Хоч так, хоч сяк, а я мушу задовольнити бажання Александра.
«Невже їхні стосунки з Александром настільки погані? Мабуть, що так, бо в нього є моя мати, а в неї немає нікого, окрім дітей».
— Це тому, що ви його не кохаєте?
— Це — лише часткова причина.
— Тоді вам потрібен друг. Я — до ваших послуг.
Вона відсунулася від нього так швидко, що він аж сіпнувся від несподіванки. І побачив кригу, яка відразу ж з’явилася в її очах. Холодну непроникну кригу.
— Дякую, — мовила вона безбарвним голосом. — Але мені цього не треба.
Він підвівся, простягнув їй руку, але вона відмовилася від його допомоги і підвелася самостійно.
— Зараз я остаточно прийду до тями, і все буде гаразд, — сказала Елізабет.
— Ви мені хоч трохи пробачили мою грубість?
Крига в очах на якусь мить розтанула; Елізабет щиро посміхнулася, і очі її засяяли.
— Мені нема за що вам пробачати, Лі.
— Можна провести вас додому?
— Ні, я краще піду сама.
З цими словами вона обернулася й пішла.
«Цю посмішку я збережу на все життя», — подумав Лі.
Матері він просто сказав:
— Елізабет попливе у лютому разом з тобою. Вона в захваті від цієї ідеї, але хотіла б, щоб Александра поруч з нею не було.
Здивовано піднявши брови, Рубі поглянула на сина. «Коли ж сталася ця зміна? Точно не сьогодні!» Але в якийсь момент того відрізку часу, коли Лі повернувся додому, він з хлопчика перетворився на дорослого мужчину. Просто вона це помітила лише сьогодні.
Збагнувши, що матір помітила в ньому якусь зміну, Лі поспіхом пішов, забувши повідомити її про те, що він призначив їй роль найкращої подруги Елізабет під час наступної подорожі. А до того часу, коли він знову її побачив, ця думка встигла повністю вивітритися з його голови.
Тієї ночі, готуючись до сну, Рубі раптом збагнула: «Александр ніяк не зможе привезти до Лондона свій пиріг і там його їсти. Тут, у Новому Південному Уельсі, наш роман уже нікого не цікавить, він є позавчорашньою новиною, яку навіть не варто коментувати. Але ж у Лондоні? Де Александр обертається в найвищих колах? Ні, цього просто не може бути. І цього не буде. Завдавати Елізабет приниження, роз’їжджаючи туди-сюди разом із дружиною та коханкою, наче в нас „любов на трьох“? Та ніколи! Тому нехай Елізабет їде сама. І це — єдино правильне рішення. Александр і я — ми як двоє дітлахів, ми ніколи не зупинимося.
Але ж як відправити її туди без мене? Якщо вона раптом дізнається, що я не їду, то й на крок не рушить з міста. Тож я зроблю Жасмин та Квітку Персика співучасницями своєї змови — а навіщо позбавляти їх радощів подорожі, коли троє інших їхніх сестер їдуть? Вони візьмуть з собою листа до Александра, де я викладу свої почуття і думки так виразно, що навіть він не зможе не зрозуміти — цинічний негідник!
Я вдам, що збираюся сісти на корабель, потім придурюся, що страждаю від морської хвороби, коли судно іще стоятиме біля причалу, і попрошу Жасмин та Квітку Персика не пускати в мою каюту нікого, навіть Елізабет. Я знайду корабельного лікаря і посвячу його у свою таємницю — гадаю, фунтів двісті йому вистачить з лишком. На той час, коли Жасмин віддасть Елізабет мого листа, буде вже надто пізно повертатися. Це буде десь посеред Індійського океану. Жереб буде кинуто.
А Сунь і я керуватимемо „Апокаліпсисом“ за допомогою Чарльза. Я вже побачилася зі своїм котиком-муркотиком, провела з ним
