Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

розпростуй в небо: сам, стрункий. І ти створив вже світ. І він без меж, Як слово, що в мовчанні достига, і зміст його п’ють воля і снага, а очі ніжно прагнуть безбереж. 24 лютого 1900 Любляча
За тобою сохну. Вислизаю з рук своїх, себе гублю саму, і надія спростувати зайва, що від тебе прибува назавше те, чому і віри ще не йму. …у часах, коли була я чимось, — голос мій, не кликавши, змовка; тиші камінь, що перед очима над тягучим дзюркотом струмка. А тепер, у розвеснілих тижнях, щось мене поволі так одтисло від оцього року, що стьмянів. І життя моє вручило бідне отому, хто поки що не рідний і не знає, чим булось мені. Наречена
Клич мене, любий, гучно клич! Змарніла твоя наречена край вікна. В алеях платанів однак зник і вечір, нема: лиш пітьма. Не йдеш ти до мене в оселю нічну, зачинену на твій голос, через те я руки свої простягну в синю пустку саду пірну поволі… Тиша
Чуєш, кохана, я руки здіймаю — чуєш: шумить… Жести самотні підгледять, я знаю, суттю ж наповнено кожну мить. Чуєш, кохана, повіки примружу, й шерех летить цей по тебе саму. Чуєш, кохана, здіймати я мушу… …тільки ж бо ти зникла чому? Руху змалілого дійсний відбиток видимим буде на шовковім тлі; тисне бентеги найменшої вèток пружну запону між неба й землі. Зорям здіймання та опускання дух мій дає. Смак водопою звідкись постане, помах рукою, ніби з туману, — здалеку ангел. Лиш серце б’ється моє: де ти є? 1900–1901 Хлопчик
Я б міг таким же бути, як вони, пронизувати ніч баскими кіньми, щоб смолоскипам — буйні гриви тінню на вітрі з лісової сторони. Стояв би я попереду, як в чóвні, високий і розкрилений, мов стяг. Шолом у позолоті, для звитяг, тривожно сяє він. За мною вслід десяток світить золотом в імлі, в шоломах їхніх неспокійна