Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

доля що принесе: здіймають незримі руки з чужого життя звуки тихих власних пісень. Флоренція, Касціне, 25 квітня 1898 «Тебе світанком чи смерканням зву?…»
Тебе світанком чи смерканням зву? Бо ранку я боюся наяву, ловлю його троянди червонясті, не можу страх досвітній флейти зняти перед мовчанням днів, що в них живу. А вечори, і лагідні й мої, у погляді моєму сяйвом вкриті; у мене у руках вже сплять гаї, я понад ними дзвоном, а чи скриком, пітьму буття мого вбирають скрипки, а я ж бо є рідня її. Берлін, 2 лютого 1898 «Чи хто мені скаже, куди…»
Чи хто мені скаже, куди життям своїм досягаю? Може, із бурею мчати встигаю, і хвилею ставу лягаю, й березою чи не я замерзаю у злі весняні холоди? 1898 «Росте, ніби місто чорне, ніч…»
Росте, ніби місто чорне, ніч, де, за кодексом тиші, в ній провулки з провулками б вийшли туди, де майдан заколише ледве не тисячу башт вже пізніш. В місті чорнім будинки, проте хто живе в них, звідки знати. А в садах, в сяйві їх мовчазнім, низки танців з хороводами снів. Хто ж узявсь їм на скрипці грати?.. Берлін, 6 лютого 1898 «Не переймайсь, айстри теж одцвілись…»
Не переймайсь, айстри теж одцвілись, буря струсила пожовклий лист, насипавши озеро вщерть, зростала краса в тісноті колись; а зрілою, маючи владний хист, — стару посудину вщент. З дерев увіходить у нас ув обох, не для спання; врочистість літа минула ж бо. Краса втіка з мрійливих знемог, із саду, повного плоду, в працю, що день від дня. 1900 Зі збірки «Книга образів»
(1902 і 1906)
Першої книги перша частина
Початок
Хто б ти не був: з кімнати, де пізнав вже все, в вечірність вийди голубу. Твій дім — останній, далі — далина, хто б ти не був. Очима, що стомились і без сил поріг твій обминають шкарубкий, ти звільна чорний стовбур піднеси,