Мáліна - Інгеборг Бахман

було, про що ти вже знала. Чи цього для тебе замало? Я: Можливо, ти маєш рацію. Тепер я деколи думаю, що знову себе віднаходжу, таку, якою була колись. Надто охоче я згадую час, коли я все мала, коли радість моя була справжньою, коли я була серйозною особливого виду серйозністю. (quasi glissando) Потім усе було знищене, покалічене, використане та, нарешті, зруйноване. (moderato) Помалу я виправилась, доповнила те, чого бракувало все більше, і мені видається, що я вже зцілилася. Отож тепер я майже така, якою була. (sotto voce) Однак навіщо я мала пройти цей шлях? Маліна: Цей шлях не має призначення, він відкритий для кожного, але пройти його судилось не всім. Утім потрібно зуміти одного дня поміняти місцями своє знову віднайдене та прийдешнє Я, яке колишнім вже бути не може. Без зусиль, без хвороб, без жалю. Я: (tempo giusto) Я більше себе не жалію. Маліна: Принаймні цього я й очікував, це вже конкретний наслідок. Хто ж хотів би плакати над тобою, над такими, як ми? Я: Однак над іншими плачуть, навіщо тоді це роблять? Маліна: Цього теж не варто було б допускати, бо й інші настільки ж мало на те заслуговують, щоб хтось плакав над ними, як заслуговуєш ти, щоб я над тобою плакав. Яка була б тобі з того користь, якщо б хтось тоді в Тімбукту, а чи, може, в Аделаїді плакав би над дитиною в Клаґенфурті, яку завалило в руїні, яка лежала на землі під деревами на березі озера, у той час, коли сталася повітряна атака штурмовиків, і вона побачила раптом навколо себе перших мертвих та покалічених? Так що не плач за іншими, вони достатньо зайняті тим, щоб зберегти свою шкіру або дати раду годинам перед своїм забиттям. Їм не потрібні сльози made in Austria[380]. Поза тим, плачуть пізніше, коли навколо панує мир, саме так ти назвала цей час, у зручному фотелі, коли не лунають постріли та не палають пожежі. Терплять голод також і в інші часи, на вулиці, поміж ситими перехожими. Лише в кіно, під час дурнуватої демонстрації жахів, справді можна відчути страх. Мерзнеш не взимку, а літнього дня біля моря. Де це було? Коли ти найбільше змерзла? Це ж було погожого, на диво теплого дня у жовтні на березі моря. Отож, ти можеш бути спокійною за всіх інших, або постійно бути в неспокої. Ти нічого не зміниш. Я: (piú mosso) Однак якщо нічого не можна зробити, нічого поліпшити, що ж тоді, попри все, ще можна зробити? Бо було б не по-людськи, не робити зовсім нічого. Маліна: Вносити спокій в неспокій. Неспокій у спокій. Я: (dolente, molto mosso) Коли ж нарешті настане той час, в якому я зможу цього досягнути, в якому я зможу водночас робити й не робити більше нічого? Коли настане той час, в якому я знайду на це час! Коли буде той час, в якому не буде фальшивого вибору, в якому не буде фальшивого страху й страждання, заглиблення думкою без жодного сенсу, безконечного осмислення без жодного сенсу! (una corda) Я хочу поступово звільнитись від цих думок. (tutte le corde) Чи не так? Маліна: Якщо ти справді хочеш цього. Я: Я не маю більше запитувати тебе? Маліна: Це теж запитання. Я: (tempo giusto) Іди попрацюй до вечері, я закличу тебе. Ні, я не готуватиму їжі, навіщо мені затрачувати для цього мій час. Я хотіла б вийти, саме так, перейтися, зайти до маленького ресторанчика, будь-куди, де гамірно, де п’ють і їдять, щоб я ще раз могла скласти собі уявлення про цей світ. До Старого Геллера. Маліна: Розпоряджайся мною. Я: (forte) Я ще буду тобою розпоряджатись. Тобою також. Маліна: Моя дорога, зачекаймо на це! Я: Бо це закінчиться тим, що я зможу розпоряджатися всім. Маліна: Це манія величі. Так ти лише метатимешся з однієї манії в іншу. Я: (senza lizenza) Ні. Діяння перетвориться на бездіяльність, якщо й далі так піде, як ти мені вказуєш. Тоді це буде не прогресуюча манія, а регресуюча. Маліна: Ні. Ти загалом все ростеш і ростеш, і, якби припинила зважувати, якби припинила зважуватись, то могла б зрости іще більше, усе більше й більше. Я: (tempo) Від чого зрости, якщо сили більше немає? Маліна: Ростуть від страху. Я: Отож, я вселяю у тебе страх. Маліна: Ні, не в мене, а в себе. Цей страх породжений правдою. Однак ти зможеш придивитись до себе. Станеш тоді майже бездумною, тебе тут більше не буде. Я: (abbandonandosi) Чому тут більше не буде? Ні, не розумію тебе! Однак тоді я не розумію вже більше нічого… Виходить, я мала б сама позбутись себе! Маліна: Бо ти можеш бути собі придатною лише тоді, коли завдаєш сама собі шкоди. Це початок й кінець усякої боротьби. Ти вже досить собі зашкодила. Усе це дуже стане тобі в пригоді. Однак не такій, якою себе уявляєш. Я: (tutto il clavicembalo) Ах! Я є іншою, ти хочеш сказати, я стану ще зовсім іншою! Маліна: Ні. Що за безглуздя. Ти — достеменно ти, і цього ти ніколи не зміниш. Однак одне Я — в полоні, а інше Я діє. Ти ж більше не будеш діяти. Я: (diminuendo) Діяти я не любила ніколи. Маліна: Однак ти діяла. І дозволяла здійснювати різні дії з собою, стала об’єктом різних діянь та діяльності. Я: (non troppo vivo) Цього я теж не хотіла ніколи. Не вдавалась до жодних дій навіть проти своїх ворогів. Маліна: Жоден із твоїх ворогів ніколи тебе не бачив, ти не маєш цього забувати, і ти ніколи не бачила жодного з них. Я: Не вірю. (vivacissimamente) Одного я бачила, і він мене бачив, однак не в