Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату

Чессіна емоційно-царствено відмахнулася від мене рукою так, як уміють тільки сицилійські дівчата, і з гордо піднятою головою пропливла на своє місце. Стажери з усієї сили на нас витріщалися. Я був красивий, бо у формі, а Франческа сама по собі яскрава — одна червона помада від Gucci чого варта, не кажучи про чорні кучері, які на всіх справляють невимовне враження.

Я зітхнув і всміхнувся новачкам. Ті розгублено всміхнулися мені у відповідь. Колін — молодий чоловік, на вигляд під тридцять, із видовженим овальним обличчям. Коротка зачіска й веселі, трошки опущені по краях кінчики очей робили його дещо схожим на сержантку Сару МакКарті. Він весь час якось винувато всміхався, піднявши брови дашком.

Джой — маленька й худорлява, з короткою зачіскою. Чорне, жорстке, але пряме, а не кучеряве, як у Франчески, волосся смішно стирчало нагорі, від чого дівчина була схожа на якусь дивну пташку.

З обличчя Джой не сходила усмішка, навіть коли вона нишпорила у себе в сумочці чи дивилась у блокнотик, якого не випускала з рук. Від усмішки її чорні очі з мигдалевим розрізом були схожі на дві охайні рисочки.

— Проходьте до мене, сідайте, — запросив я. — Зараз я знайду вам стільці! — я позадкував до напарниці. — Франческо, ходімо вийдемо!

Франческа встала і, не дивлячись на гостей, вийшла, високо задерши свій фірмовий ніс із горбинкою.

Ми зайшли в наш кабінет.

— Франческо, поясни мені свою поведінку.

— Тільки я можу називати тебе «Джорджіо»! Зрозумів?!

— Ні! Яка муха тебе вкусила? Що ти верзеш?! Віскі танго фокстрот, Чессіно?!

— Чого Еліс привела нам цих двох?!

— Вони ні в чому не винні, і не «цих двох», а Коліна і Джой!

— Ну то йди і інджой!

— Франческо! — я обережно взяв її за плечі. — Що. Це. Означає? Ти чимось стривожена?

Але Франческа була не стривожена. Вона була налякана.

Часто до вас начальство без попередження приводило новачків? Та ще з фразою «покажіть їм тут усе». Чи не закрадалась у вас підступна думка, що це вам привели заміну, і коли ви новенького навчите, вас, наче стару й непотрібну річ, викинуть геть? Навіть якщо без цих жахливих інсинуацій про «викинуть», чи не відчували ви легкого дискомфорту? Чи навіть ревнощів?

Оце саме так зараз почувалася Франческа. Чесно кажучи, я і сам занервувався. Хто такі ці Колін і Джой? Що це за птиці такі? З чим їх їсти?

— Ти не розумієш, Андрію, це наша заміна! Це все через мене! Я тут усіх замучила своєю поведінкою! То скло розіб’ю, то пожежу влаштую, то взагалі усіх на вуха поставлю!.. Ось Ґвіннові вже, мабуть, пожалілись, а ще той клоп… Але ти ні в чому не винний, тебе вони не повинні зачіпати! Я не дам тебе зачіпати! — дівчина заплакала.

— Франческо, спокійно! Ну чого ти? — я втішав напарницю, як міг. — Ми ж іще нічого не знаємо. Нас не попереджали, з нами не говорили… — Франческа повільно підняла на мене заплакані очі.

— Ось після зміни й попередять… — трагічним голосом прошепотіла бідолашна. — Еліс же сказала зайти до неї…

— Так, годі! Перестань! — мені самому стало незатишно. — Опануй себе й ходімо. Треба починати зміну.

Новачки чемно чекали нас у командному центрі. З глибини своєї заскленої печери, зсунувши брови, на них суворо дивилася Трейсі. Стажери підступили до мене, лякливо, як схарапуджені коні, озираючись на Франческу. Дівчина демонстративно відвернулася. Ми наділи навушники.

— Джорджіо, Франческо, що це все значить?! Хто це?! — прошипіла в мікрофон начальниця зв’язку.

— Ото ти незабаром працюватимеш із ними замість нас! — тихо просичала Франческа.

Трейсі аж підскочила.

— Що?!

— Тихо, заспокойтеся. Починаємо зміну! Г’юстон, Сі-Ті, зміна «А» до роботи готова, як прийняли?

— Сі-Ті, Г’юстон, прийняла, відкриваю сесію. Джорджіо, Франческо, привіт!

— Привіт, Дженіфер!

— Ой, а це у вас із Центром Джонсона комунікація? — спитала Джой.

— Так, це комунікація із ЦУП у Г’юстоні, — обережно сказав я. — Ми мусимо координувати всі свої дії із головним центром…

— А ЦУП із вами постійно на зв’язку? А який це зв’язок? — спитав Колін.

— Це спеціальний супутниковий канал, який зв’язує нас із Г’юстоном, і Центром Кеннеді, і Воллопсом, і…

— …І з рештою пунктів Стратегічного командування, і з ЦУП супутникових операторів! — зрадів Колін. — А ще у вас є наземний резерв! Я знаю!

— Тільки ми його жодного разу не використовували, — холодно зауважила Трейсі.

— А як виглядає процес корекції? — спитала Джой, не перестаючи всміхатися.

— Тут усе просто. Здебільшого ми знаємо заздалегідь, який апарат доведеться коригувати. Оце дані поточної телеметрії — ми повинні визначити позицію космічного апарата: його висоту, нахил, швидкість і його axis-орієнтацію. Останнє особливо важливо. А потім…

— Джорджіо, займися ділом. У нас GOES — S два переходи й поворот. Інженери чекають зміни орієнтації, щоб почати тест SUVI! — металевим тоном сказала Франческа.

— Я чув про GOES! — зрадів Колін.

— А що таке SUVI? — спитала Джой, поправивши порцеляновими, як у японської ляльки, пальчиками круглі окуляри.

— Solar Ultraviolet Imager. Робитиме знімки Сонця в ультрафіолетових хвилях і…

— Джорджіо, від нас ждуть розворот на 13’35’’:0’15’’:7’55’’ по XYZ відповідно. Як будемо рахувати?

— Послідовно, бо там по Х і по Z занадто довгий вектор для одночасного повороту, можемо схибити, — оцінив я.

— То починаймо.

— А ви виконуєте одну і ту саму функцію одночасно? — не переставала всміхатися Джой.

— Саме так ми уникаємо помилок — якщо дані у нас збігаються, це означає, що ймовірність похибки мінімальна.

Джой швидко записувала щось у блокнотику. Франческа пхикнула.

Так пролетіла половина зміни. Джой і Колін майже весь час просиділи поряд зі мною, з осторогою озираючись на Франческу, яка нагадувала пантеру, що охороняє свою здобич. Стажери ставили запитання по суті й уважно дивились мені під руки, від чого я трохи нервувався, бо страшенно цього не люблю. Загалом вони виявилися дуже приємними молодими людьми. Але коли новачки дивились на Франческу, то про щось поміж собою тихо перешіптувалися.

Я сидів і ніяк не міг набратися нахабства спитати, якого біса, власне, вони припхалися в мій затишний командний центр.

У Коліна була дуже тиха і м’яка, дуже красива мова.

— Коліне, яка в тебе гарна англійська!

— Це нью-плімутська говірка. Кажуть, що ми зберегли ще стару англійську, — пояснив Колін.

— А де це в Новій Англії Нью-Плімут?

— Це в Новій Зеландії, Андрію.

— Ого! Нічого собі…

Джой ні на мить не переставала всміхатися. Я вже почав підозрювати, що в неї якийсь параліч м’язів. А ще, коли вона сміялася, то дуже безпосередньо прикривала рота рукою, хоч у неї була просто ідеальна білозуба усмішка.

Оскільки сьогодні через сильну снігову заметіль професор Рассел не зміг навіть із двору виїхати, а в офіцера Баррела й так був вихідний, то новачки були цілком наші. А точніше, мої. Трейсі засіла у своїй кабінці, наче кішка під ліжком, а до Франчески в такому лихому гуморі я би й не підходив. Отож стажери спілкувалися переважно зі мною. Я показав і розповів їм усе, про що можна розповісти за кілька годин.

Перед кінцем зміни ми пішли до Еліс.

— Чогось ви напружилися, діти, — Еліс відкрила чорну течку.

Знову ці «діти»!

— І що? Коли нас викинуть на вулицю? — напарниця не стала тягти кота за хвоста і взяла бика за роги.