Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде
За кілька років після цієї пригоди Василюшка заповів одного дня несподіванку.
Пиячив уже тоді і тому насамперед упився, потім побрився, надів на себе святковий чорний костюм і церемонно попросив Мариню стати його дружиною.
На велике здивування всіх домашніх, Мариня відмовилась від такої честі:
— Було дати напитися мені тоді, як я спрагу мала. Тепер дякую вашеці[88].
Без жалю дозволила йому відійти від Річинських. Навіть не попрощалась з ним.
— Помре десь під ліхтарем, і пес не гавкне за ним, — сказала Олені, потім зітхнула смутно, — які ж то хлопи завжди дурні.
Василюшка відійшов, а Мариня залишилась. І нікого це не дивувало, ніби воно й не могло бути інакше.
* * *
Скінчивши молитву, Мариня пополоскала водою рот і взялася розпалювати плиту.
Катерина мала свій, трохи неприємний спосіб наказувати:
— Хай Мариня видасть снідання і зараз-таки віднесе срібло тітці Клавді…
— Отакої! Панна ще вчора потай забрали своє срібло.
Тітку Клавду челядь ще й досі називала панною.
Катерині не сподобався такий поспіх.
— Хай Мариня подасть сюди наше срібло, — але тільки-но почала лічити, відразу ж помітила брак лопатки для тортів. Лопатка була срібна, зроблена на зразок венеціанського мережива.
— Мариню, а де коронкова лопатка?
Мариня позіхнула на весь рот.
— А… а… а… панна забрали лопатку.
— Як забрали? — гостро спитала Катерина. — Що Мариня мовить?
— Забрали, та й годі! Казали, що то їх лопатка, а ми позичили в них її ще на хрестини Славусі і не віддали більше. А чи я знаю, як то було? Як я прийшла, то Славуся мала вже три рочки…
Катерині пригадувалося, ніби крізь сон, що колись тітка Клавда у приступі сімейного сентименту подарувала ту лопатку чи не Катерині навіть як найстаршій з-поміж сестер, а тепер так, по-злодійському, відібрала її назад.
Не повинна була цього робити. Тим більше поза Катерининими плечима. Фе!
— Та чого паннунця засумували через ту дурну лопатку? От будемо справляти паннунці весілля, і вже паннунця самі припильнують, щоб лопатка лишилась при паннунці.
Катерину завжди сердило те, як Мариня давала їй свої напучення. Вона навіть злилась на матір, що з однаковою покірною увагою вислуховувала Мариню, як і своїх дочок.
— Хай Мариня свої поуки тримає при собі, — і, щоб покласти край розмові про тітку Клавду чи пак про лопатку, заглянула Катерина в горщик, де саме кипіла кава. — Чого Мариня дає так трішки цикорію до кави?
— Бо їмосць не люблять багато цикорію.
То була неправда. Олена не розумілась на сортах кави. Зате Мариня під рукою Василюшки не тільки навчилася розпізнавати гатунки кави, але й мала свій, запозичений від самої графині рецепт готування цього питва, якого й дотримувалася з непохитною енергією.
— На підвечірок купить Мариня пачку ячмінної кави «Луна», а ту зернисту каву, що є ще в хаті, хай Мариня засипле до пляшки, закоркує щільно, і будемо держати тільки для гостей.
Катерина в душі боялася Марині. Тому вона навмисно виклала свою думку рівним, упевненим тоном, щоб відразу приголомшити Мариню й не дати їй часу на заперечення.
Мариня аж цмокнула від образи чи здивування:
— А то що знову за новація? Як так, то будуть паннунця хіба самі ту «Луну» варити, бо я не вмію… Скільки років пилася в цьому домі людська кава, а тепер зачинають щось вигадувати. Як то кажуть… не стало господаря, то дехто починає вже нові порядки заводити…
Остання фраза була сказана півшепотом, і Катерина була рада з того, що могла вдати, ніби нічого не почула. Мариня, безперечно, мала сьогодні лихий настрій, і Катерина вирішила не дратувати її. По вчорашній тризні була сила праці, боялась просто зноровити дівку.
— Мариня повинна знати, що каву «Луна» виробляє наша українська кооперативна фабрика, і тому нашим обов'язком є підтримувати свій промисел… Навіть коли б та кава була менш смачна від справжньої, зернистої… Хай Мариня бере собі приклад з поляків чи хоч би з євреїв, як вони…
Але Мариня не дала їй докінчити думку.
— Ая, тої самої! Я цікава знати, чи директор «Луни» п'є на сніданок ту ячмінну. Напевно, п'є «Мокко» першої кляси… Ет… що мені паннунця тою кооперативною очі замилює?
Катерина замовкла. Вона інстинктивно вгадувала слова, що тремтіли в Марині на кінчику язика, але не хотіла почути саме з її уст.
Подвір'я перед хатою, таке завжди зразково чисте, було тепер устелене сіном і кінським послідом. Відразу з'явилась зграя горобців, що, розгрібаючи стеблинки, порпалася в смітті.
— Як упорається Мариня на кухні, — лагідно заговорила Катерина, — то треба буде подвір'я замести.
Мариня подивилася на Катерину довгим поглядом:
— Або то моя робота?
Мариня була не на жарт зла. Не розуміла (і це їй найбільш допікало), як то могло статись, як могло дійти до такого стану, щоб у цьому багатому панському домі, де хіба пташиного молока бракувало, раптом не вистачає кількох зайвих злотих у місяць на… порядну каву. Можна, вона це розуміє, і треба буде перестати купувати дорогі капелюхи, треба буде зректись ложі в театрі й балів, але щоб відмовляти собі в чашці зернистої кави?.. Не розуміла, не могла розібрати, чи їй тоді, за життя покійного (земелька хай буде йому пухом!), увижалось якесь химерне багатство, чи тепер плутається вона в якомусь кошмарному сні…
Помітивши, що Катерина все ж таки чекає на відповідь, буркнула:
— То фірмани повинні були зробити порядок за собою…
Катерина пропустила повз вуха і це зауваження. Вирішила твердо не датись дівці спровокувати себе:
— Чи Мариня була при тому, як фірмани забирали упряж з возовні? Не порозтягали вони там нашого сіна?
— Ая, тої самої! Акурат ксьондзівські коні їли б наше торішнє стухле сіно! Я, бігме, не знаю, пощо те сіно тримати? Хіба що їмость думають козу купувати… — додала прикро, примруживши свої все ще буйні, закручені догори вії.
Катерина мовчки укладала коси на голові, задивившись через вікно на чужі сади.
Мариня, ніби почуваючи, що не виведе сьогодні Катерини з рівноваги, заговорила лагідніше:
— Та сіна не порозтягували, але чугрівський фірман украв наше пужално від фаетона.
Катерину аж струснуло щось.
— Котре? Те парадне від повозу? Як украв? Що значить — украв? А де Мариня була?
Пужално, теж одна з фантазій Аркадія, було дороге, зі шкіри й лаку, щедро інкрустоване
