Роман про добру людину - Емма Іванівна Андієвська
І чи то від надто ретельного притакнення (як скло від голосу розсипається на друзки), чи від навколишніх випарів, повітря над головами репатріяційної комісії прогнило й обвалилося слизькими шматками на риштовання й на звинувальні акти та списки, складені донощиками, хоч енкаведешник із присмоктками на мундирі підхопився, перекинув стіл, і дав знак Ванькам негайно зірвати прикріплену на кількох щоглах брезентову заслону, що затуляла вид на стадіон, аби склалося враження, ніби на землі й на небі все діється виключно з наказу всюдисущого НКВД і їхніх прислужників, які давно на свій кшталт переробили і людину, і природу, ліквідувавши з корінням шаманські вигадки, і тому не повітря прогнило, а він, пахолок Мороку, відданий заповітам Конопатого, велів відхилити завісу, наслідком чого Ґудзій і побачив: посередині стадіону на доріжках для змагунів енкаведешники зігнали таборян із жінками й дітьми в загороди, обнесені колючим дротом і присадкуватими вартовими баштами, які радше скидалися на танцювальні майданчики, де вишиковані чотирикутником помічники спеціальної служби по десятку на раз вихоплюють людей гаками на довгих держаках і вантажать на тягарівки, а наглядачі внизу, пильнуючи, аби хто не вискочив, б'ють знесилених у живіт, груди, обличчя, а коли хто пручається, чергою з автомата проріджують гурт, який ще не втиснули до авт, а на купу живих, мертвих і поранених нацьковують чи то гієн, чи диких кабанів.
Правда, Ґудзій одразу зауважив, що в цих диких кабанів-гієн довгий вовчий тулуб і лише кабаняча голова з гострими іклами (може й справді енкаведешники виплекали особливу породу кабанів виключно для полювання на людей, як запевняв Сціпіон Удівець, розповідаючи про свої митарства на Колимі, адже витреновували колись гепардів для ловів?), бо ці потвори кидалися спочатку на поранених (енкаведешники навмисне стріляли по литках або в пах), а тоді, ошалівши від крови, і на вцілілих, і на весь стадіон лунало кабаняче цямкання, що заглушувало вереск, стогони й хрускіт переламаних хребтів і ребер.
Здається, люди боялися цих тварин навіть більше, ніж самих енкаведешників, бо трохи осторонь від головного згромадження, біля трибун, де висіли прапори вільних країн, поруч щитів з емблемою олімпіади й завбільшки з клуню голубом миру, виведеним свіжим розчином вапна, що розпливлося пацьорами, ніби голуб плакав, стояв із зв'язаними на спині руками шерег чоловіків, яких розстрілювали в потилицю, і вони не кричали й не пробували звільнитися, а з-за дротяної загороди ніхто не рвався до них на допомогу, наче від безпросвітного жаху людське серце випорожнилося й збайдужіло, завдяки чому морок і поглинув стадіон, табір і весь світ, і тепер сягнув і по Ґудзієву душу, яка наполовину вивільнилася з тіла, щоб Ґудзія кинув на землю не поштовх розлюченого енкаведешника (той верещав щось отцеві в саме вухо, але Ґудзій його не чув), а несамовите прозріння: невже це остання мить перед Страшним Судом?
І, властиво, тоді крізь мигтіння кирзових чобіт, погонів і сорочок на випуск, серед угодованих молодиків, що біля трибун розстрілювали таборян, Ґудзій і пізнав Юхима, хоч під час отцевого падіння стадіон заїхав землею на небо, а небо перемістилося прірвою під ноги, наче янгол Страшного Суду покрутив угорі-вселенською корбою, а тоді передумав, або йому дали наказ трохи почекати, ану ж люди ще схаменуться й направляться, і земля знову стала землею, а Юхим, якого Ґудзій щойно ревно боронив від Кадикових нападів, доводячи, мовляв, Юхимове співробітництво з радянщиками — звичайнісінька таборова плітка, породжена страхом і непевністю, Юхим, що тільки-но пробіг на стадіон із м'ячем у руках (правда, тепер він виглядав розпухлий і обважнілий, наче він ніколи не лише не грав у м'яча, а й ні разу різко не поворухнувся), цей самий Юхим зводив курок у потилицю наступної жертви.
Якби Янгол Справедливости вийняв цієї хвилини Ґудзієве серце, щоб зважити на шальках терезів усі його добрі й лихі діла та помисли, сам виконавець Усевишньої волі не спромігся б визначити, куди зачислити отця: до грішників чи до праведників, з такою несамовитістю роздирав Ґудзієві груди жаль, лють, всепоглинальне співчуття до слабого в людині, а заразом і палюща ненависть до цієї слабости (хіба не вона й штовхала чоловіка до наймерзеннішої гиді?), бажання врятувати (чи не про них сказано: вони не знають, що чинять?), а одночасно й прикінчити, як гниду, вбивника під личиною Юхима, щоб він не мордував нещасних, а коли це нездійсненне, проклявши саму згадку про справедливість, вмерти на місці під чоботом енкаведешника, аби не чути і не бачити, якою тварюкою обертається, здавалося б, звичайнісінька людина, своєю поведінкою ніби остаточно стверджуючи: на світі нема й ніколи не було нічого світлого й спасенного, самий слиз, пустка й безпросвітний морок, інакше хіба Юхима, який залюбки ганяв м'яча, жартував з хлопцями, ніколи не встряваючи в таборові бійки й сварки, перетягла б на свій бік ця мерзенна гидь, зробивши вбивником? Звідки це перетворення в людині, яка нічим не відрізнялася від тих, хто не шкодить іншому? Природний потяг до зла, підсилений тваринним страхом за власну шкіру, і тому кожен — потенційний убивця? Ні, не кожен. Подибував же він, Ґудзій, людей, які за жодних обставин не перетворювалися на катюг! Потяг до зла далеко не природне явище, природним зробили його слабодухи, що лякаються власної тіні. Людина завжди має вибір, і весь цей морок і жах людина сама й завинила. Кожен, і він, Ґудзій, також додавав свою дещицю (хто більше, хто менше), поки зло виповнило й найменшу шпарку на цілій плянеті. Воно завжди починається з дещиці: змовчав там, де треба було волати, посоромився виглядати сміховиськом, кретином, і опустив руки перед глупотою й жорстокістю, замість ухопити ницу креатуру за петельки й на весь світ бити на сполох, забувши про фарисейську пристойність, а воно по скалочці, по нитці, звідусіль із земної кулі й назбиралося на молоха, ладного занапастити все людство. Хто зна, може, Юхим і вбиває лише тому, що й він, Ґудзій, навіть не пам'ятаючи, коли це сталося, справді без жодного лихого наміру, а радше з ліні й неуважности, не виявив іншій людині (чи й не тому
