Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта

Огонь бушував, горіли солома й сіно, тріщало збіжжя, палала конюшина. Врятувати стодолу вже не можна було. Чоловіки стояли на сусідніх дахах, поливаючи їх водою, стежачи за іскрами, за вітром, бо кожен подих його ніс небезпеку.

Відблиски пожежі розлилися далеко навкруги, освітивши і гаї, і дорогу, і старе колесо, покладене на зрізаному вершечку великої тополі, щоб там оселились бусли.

Склад знаряддя та інструментів для лісових робіт був критий бляхою. Але одразу ж за ним стояв хлів під обшарпаною, пожолобленою від старості гонтою. Од жари на ній уже розтав останній сніг, швидко висихала зимова волога. На піддашку сидів верхи Яницький, тримаючи в руках вогнегасник. Останній, який ще був у запасі. З другого боку Едек виліз на приставлену драбину і, стоячи на найвищому щаблі, поливав дах водою із шланга. Біля насоса тепер був лісничий — Марися вже геть вибилась із сил, і він змінив її. Струмінь води був дужчий, бив на кілька метрів, і це полегшувало Едекові роботу.

— Виганяти худобу? — підійшла лісничиха.

Гасинець кивнув головою. Він уже скинув піджак, потім і светр, шарпав важіль насоса, стоячи в самій сорочці. Кинув крізь зуби:

— В окрузі повинні були б побачити. Може, приїдуть на допомогу...

Лісничиха була не дуже певна цього. Інша річ літом, коли протипожежна охорона завжди напоготові. Черговий одразу помітив би ракету. А зимою, коли всі сплять?

Пані Гелена широко розчинила ворота хліва. Худоба давно вже ревла, там був страшенний гармидер. Рикали корови, мекали вівці, кінь бив копитами в перегородку, засліплені кури кудкудакали, злякано бігаючи по подвір’ю, кілька з них помчали прямо в огонь і згоріли в полум’ї.

Раптом жінка глянула на трактор. Там же пальне, боже! Вибігла знову на подвір’я, загукала Едекові, намагаючись перекричати шум і гуготіння вогню:

— Трактор! Трактор!

Едек схаменувся. Кинув шланг, зіскочив на землю, помчав до тягача. Оце так, він геть забув про трактор. Але як же тепер його запустити, мотор же охолов? Трактор стояв далеко, майже під хатою, одначе іскри залітали й сюди.

— Мішки, мокрі мішки! — крикнув він до пані Гелени.

Лісничиха зрозуміла його. Побігла, зараз же повернулась і заслала мокрими ряднами капот трактора. Потім Едек завернув до бочки з соляркою, що лежала під плотом біля дороги. На допомогу підскочив, уже переодягнувшись, Метек. Насилу котили здоровенну бочку, яка грузла в розм’яклій землі. Часом зривався вітер, і тоді гаряче повітря хвилями доходило аж сюди, до хлопців.

— Дме дужче...— Едек занепокоєно глянув на гілки, що гнулись од вітру.

Лісничий стояв тепер на драбині, поливаючи дах водою із шланга. Біля насоса знову працювала Марися. Хлопці кинулися помагати матері — вона не могла впоратися з худобою. Побачивши залите вогнем подвір’я, почувши, як тріщать, падаючи, крокви, вдихнувши чадний дух горілого, корови вперлися ногами в землю й нізащо не хотіли ступити за ворота, перед якими до того ж поблискували іскри. А коли одну з них виштовхнули у двір, вона почала рватися до вогню, мовби зачарована його могутністю. Силою виводили скотину аж на дорогу, під самий ліс, і там прив’язували посторонками до дерев. Корови страшенно ревли, рвалися, охоплені тривогою, у їхніх великих, вирячених очах тремтів страх.

Одна вівця одірвалася, десь утекла.

— Добре, що вовків тепер не чути,— кинув Метек.

— Слухай, що там сталося? Ти викупався в озері? Там справді хтось був?

— То ти нічого не знаєш?

— Відки ж мені знати, я весь час на даху сидів.

— Був. Тікав, скільки сили в ногах. Через озеро. Я погнався за ним, гукав, а він мені відповідав якимось сатанинським сміхом... Крига тріщала, на кожному кроці провали... Раптом він захитався, страшно закричав, я хотів бігти на допомогу, але він провалився, і все...

— Втопився?

— Так... Жахливо.

— Дістав своє, негідник. Але смерть похмура, бр-р!

— Метек! Едек!

— Батько гукає.

Побігли. Лісничий показував на хлів. Там у двох місцях уже зайнявся дах, поки що тільки тліло, але от-от могло спалахнути, тим більше, що вітер роздував жар.

Хлопці легко погасили вогонь, заслали ті місця мокрими ганчірками, яких цілу купу принесла пані Гелена. Едек полетів сторчака з даху на землю, проте щасливо, тільки вимазався в багнюці.

Сніг навколо розтав, і сліду не лишилось, так гаряче було від огню. До стодоли не можна було підійти навіть на десяток метрів. У повітрі щомиті здіймалися снопи іскор, стовп вогню то виривався вгору, то спадав, а внизу під ним широким прямокутником лежав шар розпеченого жару.

— Мовчун зостався! — крикнув зненацька Метек і побіг до хліва.

Насилу знайшов свого улюбленця,— так глибоко зарився борсук у солому — на руках одніс його до Марисиної хати і там замкнув у сінях. Звір був неспокійний, виривався, хотів навіть схопити його зубами за руку, добре, що хлопець вчасно відсмикнув її.

Вогонь зжер усе збіжжя, солому, сіно і все інше в стодолі. Давно завалився дах, рухнула одна стіна, потім друга. Вогонь став менший, полум’я шугало не так високо, тільки дим слався навколо щораз більший і густіший. Вітер ніби стих, проте інколи зривався знову, роздмухуючи в попелі і розсипаючи довкола іскри.

Лісничий стояв у сорочці, мокрий, брудний, задиханий, мовчки витирав піт із лоба. Тільки часом сумно дивився туди, де лежало невидне за деревами озеро, дивився і кивав головою, мовби вторячи своїм думкам.

Небо на сході посіріло, місяць давно вже сховався за бором. Перед світанком стало темніше. А худоба, прив’язана біля дороги, все ревла. Повернулася до гурту заблукла вівця, і папі Гелена полегшено зітхнула. Кури примостилися під ганком, настовбурчивши пір’я, щоб було тепліше. Товста Мірця вертілася під ногами, часом підбігала трохи ближче до стодоли, зупинялась і, піднявши мордочку вгору, здивовано придивлялася до незнаного видовиська. Воно, мабуть, непокоїло собаку, бо Мірця сердито струшувалась і пискляво гавкала.

Розвиднілось. Вони всі були страшенно стомлені, але так само пильні. Стодола догоряла.

Пані Гелена винесла свіжої затірки. Сидячи на пеньках під хатою, вони жадібно сьорбали гарячу страву, щомиті поглядаючи на пожарище. З кожною хвилиною небезпека ставала менша. Лісничий був приголомшений, він розумів, які це збитки, які труднощі, які витрати чекають на нього попереду...

Метек докладніше розповів про свою нічну пригоду. Всі напружено слухали, вражені таким несподіваним кінцем злочинця.

— Ти певен, що він потонув? А може, тільки впав, а потів