Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

Брамі, в павутину вбраній, сонце прагне розібрати в написі слова незнані, де камінна Богоматір. У соборі
Стін опуклих бронза й камінь сиплють іскрами навколо, лик святої темночолий супиться поза свічками. А під куполом на крилах ангелочки, ще й зосібна крапелька лампади срібна світло розсіва на крилас. Пил на склі, на злотоцвітті; осторонь осіб мостивих старченятко примостилось у кутку в бруднім лахмітті. З сяйва, що усім лилось їм, хоч би іскорку малому… Простяга мені долоню, і тремтить, і тихо: «Prosim!» Зі сторожової вежі
Там з куполами-жолудями башти, а ще з такими, наче груші дивні; вляглось тисячолице місто, диха; до нього вечір тулиться, я бачу. А десь позаду сяйво не змарніло двовежжя Діви Пресвятої храму, немовби через ріжки гострі равлик ссе неба фіолетове чорнило. Листопадовий день
Осінь здатна дню заткнути рота, щоб мовчала радість невгомонна; жалібно гудуть високі дзвони — похоронна ув імлі скорбота На дахах вологих без принуки дим засне; й холодними руками буря з димарів хапа гіркаві поминальних мес заключні звуки. Весна
Птахи радіють — в світлі сенс, — і повнить звук блакитні далі; у парку, у старій танцзалі укрито квітами усе. У травах писане теплом ім’я надії сонцелице. Лиш там десь під опалим листям зітхає журно Аполлон. Змітає в танці вітерець пожовкле й, ніби ненароком, кладе на лоб його високий бузку блакитного вінець. 1895 Країна і народ
Бог у гуморі був. Скупість не властива ж бо йому; тож Богемію саму він створив з добром укупі. Мов закляклі краплі світла, там пшениця поміж гір і сади, де з давніх пір од плодів аж гнуться віти. Бог хати дав; дав кошари; з пишним станом дівку дав — аж пашить здоров’ям, звісно. Парубків створив для пари: в кулаці жорсткім — удар, а у серці — рідна пісня.