Син сонця - Мирослава Горностаєва

Врешті Карна приліг спочити, поклавши голову на " Віджаю " і підмостивши ще й сагайдак. Лат він не знімав, лише послабив ремені. Сатьясену Наль відвіз до табору. Як не просився хлопець, але Карна не залишив його в лаві, бо не хотів загибелі наймолодшого.

І знову настав день — п'ятнадцятий день Великої Битви.

Зранку Дрона перешикував військо, зміцнивши центр. Карну з його ратгінами він поставив попереду всіх, і князь Ангу зрозумів, що Дрона кине його у прорив на певну загибель. Це була честь, і то велика, а перехід від оборони до наступу означав, що старий брагман домігся чого хотів — у Юдгіштгіри не лишилося резерву.

Вайкартана сидів на борту колісниці і безжурно посміхався сонцю. Наль поспішно підгодовував коней, даючи їм жменями зерно з торбини. " Чорна рілля ізорана, — згадав раптом Карна, — та й стрілами засіяна… Чи побачу я завтра як сходить сонце? Наль нині певний перемоги і забув про свій страх, може Каурави й переможуть, та тільки ми з ним навряд чи це побачимо. Але менше з тим… Хоч і загинемо, та слава не вмре, не поляже».

— Князю Ангу! — покликав хтось.

Карна обернувся і побачив колісницю Дрони. Брагман-воїн пильно дивився на нього.

Вчора, — мовив Дрона, — ти звершив великий подвиг. Ти пожертвував списом Індри задля своїх воїнів!

— То обов'язок, а не подвиг, — засміявся Карна.

— Сьогодні ти рушиш на панчалів, і твої ратгіни мають розігнати піхотинців Друпади.

— Зробимо, Дроначар'я!

— Карно, — раптом спитав Дрона, — де Парашурама?

— Учитель вирушив до Краю Аріїв, на береги Данапрі, бо не хотів побачити перемоги недостойних…

— Кого він мав на увазі?

— Я не знаю, Дроначар'я…

— Карно, — вимовив Дрона, — моє серце віщує недобре, і я хочу очистити душу перед цим боєм. Після загибелі Бгішми душу мою терзають страшні сумніви… Але менше з тим! Вайкартано, я хочу просити у тебе пробачення. Ти — справжній атіратга і чудовий воєвода. Якщо я не повернуся сьогодні з бою — тобі доводити військом Куру.

— Та що це ви, Дроначар'я, — розгублено мовив Карна, — швидше за все, це мені сьогодні одірвуть голову панчали Друпади. І не думайте про смерть, вам ще жити та й жити!

Брагман похитав сивою головою:

— Ні, Карно! Індра, мій Бог, одвернувся від мене!

Та поки що нічого не віщувало лиха, і битва розпочалася за плянами Дрони. Страшним клином врізалися в ряди панчалів воїни князя Ангу, сіючи смерть та паніку. За ними рухалася друга лінія ратгінів, котру вів сам Дрона, і смерть шаленіла довкола них. Сам Друпада зітнувся на смерть з давнім ворогом і поліг від стріли звитяжного брагмана, а син князя панчалів, Дгріштад'юмна, сяк так перешикувавши своїх воїнів, безуспішно намагався спинити наступ ворога. Лише коли на допомогу брату дружини прибув сам Арджуна зі своїми ратгінами, Карна змушений був розвернути лаву для оборони. Він уже бачив колісниці усіх п'ятьох Пандавів і стяг Арджуни з зображенням Ханумана. Карна рвався саме туди, і настрашені панчали гинули від його стріл десятками.

Раптом між атакуючими з'явився кінний воїн, котрий і заволав голосно:

— Дроначар'я! Дроначар'я!

— Які вісті ти несеш? — гукнув брагман, прийнявши кіннотника за гінця з флангу.

— Дроначар'я, ваш син загинув!

Дрона похитнувся. Ашваттгаман, пам'ять про рано померлу жону, був сенсом життя старого брагмана, і сотні разів говорив прилюдно Дрона, що йому не пережити смерти сина.

— Як це сталось? — вигукнув він.

— Його убив Бгімасена! Сокирою, попередньо збивши стрілою з колісниці! Я не вірю! — крикнув Дрона, — не вірю!

Ще запекліше став битись старий воєвода. Його колісниця вирвалась далеко вперед, обігнавши і Карну з його ратинами. Дрона опинився навпроти Пандавів. Бгімасена теж там був, але Дрона покликав старшого сина Панду:

— Князю справедливості!

Юдгіштгіра озирнувся на колісницю Арджуни, І Крішна Васудева усміхнувся йому з місця колісничого.

— Слухаю, учителю! — врешті озвався Юдгіпптіра.

— Я знаю, Юдгіштгіро. — крикнув Дрона, — що ти ніколи не скажеш неправди! Мій син живий чи мертвий? Відповідай!

— Ашваттгаман мертвий… — вимовив Юдгіпптіра.

— Присягни, князю!

— Слово чести!

— О, великий Індра! — вирвалося у Дрони, і старий воєвода похилився на борт колісниці.

А просто на нього вже мчав Дгріштад'юмна, і стріла сина Друпади знайшла щілину в латах та глибоко вп'ялась у груди Дроні. Знову підняв старий брагман свого несхибного лука, незважаючи на рану, і втратив Дгріштад'юмна і зброю, і візничого, і коней, і довелося йому ховатися під колісницею від стріл Дроначар'ї.

— Арджуно! — вигукнув Дрона, побачивши поблизу свого улюбленця, — Юдгіштгіра сказав правду? Відповідай же, Пхальгуно!

— Так! — видушив через силу Арджуна, наче скутий заворожуючим поглядом свого візничого, — присягаю!

Дрона застогнав. Старий знав Арджуну з дитинства і обожнював, наче власне дитя. Якщо над братами великого лучника час від часу брали гору пристрасті, то Арджуна Непереможний мав ясну, наче полум'я, душу і ніколи не осквернився б брехнею.

Дрона відкинув лука, сів на борт колісниці і заглибився у молитву. Його сута заволав перелякано, бо просто до них біг Дгріштад'юмна з оголеним мечем. Карна, котрий загледів неладне, затято рвався вперед.

— Дроначар'я! — кричав він, — та бийтесь же! Бийтесь!

— Карно, — озвався Дрона, — де ж ти, Сину Сонця? Загинув Ашваттгаман, то навіщо жити й старому Дроні? Нема мені рятунку, тож бийся й за мене, світла душе, а я пішов доганяти сина!

Дгріштад'юмна тим часом добіг до колісниці, убив візничого, котрий намагався заступити йому шлях і заніс меча над схиленою головою старого брагмана. Дрона навіть не ворухнувся. Сяйнуло лезо, і впало, і одночасно стріла Карни вп'ялася в руку сина Друпади, та вже не могла повстримати