Син сонця - Мирослава Горностаєва
— Нині ти б'єшся як кшатрій, — сказав Карна заспокійливо, — все гаразд, друже. Завтра я таки доможуся поєдинку з Арджуною, а це вже півперемоги. Він би давно виконав обітницю, але його стримує Крішна. Темноликий чекав, доки я використаю громоваджру, а сьогодні… Бачиш, Дурьйодгано, Темноликому мало мене просто вбити. Він усе-таки хоче зламати мене…
— Наприклад, зробити бранцем, — буркнув Дурьйодгана, — будь обережним з тим двобоєм, Карно…
— У влучности стрільби, — сказав Карна і зморщився, бо цілитель почав промивати йому рани та численні садна, — швидкости та дальности польоту стріли Арджуні не рівнятися зі мною. Та й «Віджая», остання зброя Парашурами, трохи переважає «Ґандіву» Арджуни. Не тривожся ж, друже, задля моєї присяги я, вірний дгармі, зроблю все можливе і неможливе.
Дурьйодгана закашлявся і сплюнув кров.
— Зовсім зле… — сказав.
— Не йди завтра до битви, — пораяв Карна.
— Аби цей боягуз Юдгіштгіра подумав, що я його злякався? — пирхнув князь Гастінапуру.
— Дурьйодгано, — мовив Карна, щось згадавши, — я зостався без візничого.
— Бери будь-якого суту з мого резерву!
— Мені не потрібен будь-який, — сказав Вайкартана, — сьогодні я бачив, як Крішна спинив четвірку з повного розгону. Мені потрібен візничий, рівний йому…
Дурьйодгана задумався.
— Важко, — мовив, — не знаю, що й порадити…
— Я виріс на вулиці колісничних, — озвався Карна, — і теж не знаю суту, здатного на подібне. Мій старий Чаті хвалився, що замолоду зробив таке, але Чаті нині каліка. Та я чув про чоловіка, котрий побився об заклад, що зупинить четвірку з розгону. І виграв…
— Хто це? — спитав Дурьйодгана.
— Князь мадрів Шалья.
Дурьйодгана пирхнув:
— Чи не хочеш ти взяти його колісничним?
— Чому б ні? Головнокомандувач має на це право. Якщо Шалья буде моїм сутою, то я певен перемоги. Дай його мені за напарника, і я здолаю Арджуну.
— Він ніколи не погодиться, — сказав Дурьйодгана, — піти у бій візничім. Тим більше — твоїм візничим. Я зовсім не хочу тебе образити, друже, але ж ти знаєш, як дехто ставиться до тебе…
— Та знаю, — хмикнув Карна і натягнув посічену стрілами сорочку, — але можна спробувати…
Дурьйодгана покликав слугу і сказав:
— Йди до князя мадрів і скажи, що я прошу його прийти.
— Зараз, — сказав князь Гастінапуру, коли слуга вийшов, — ми спробуємо домовитись. Зрештою, я знаю чим притиснути Шалью… в разі відмови.
— Друже, — м'яко мовив Карна, — тільки-но ти скаржився на власне нечестя…
— Гаразд! Гаразд! — махнув рукою Дурьйодгана, — не так то інак! Задіємо лестощі. На лестощах, друже Карно, тримається світ!
Шалья увійшов до намету і кинув на Карну швидкий погляд. Вайкартана завважив, що той трохи нервується.
— О, відважний! — вкрадливо заговорив Дурьйодгана, і Карна ледве стримав усмішку. Князь Гастінапуру ніяк не міг позбутись звичок інтригана. — Я маю до тебе важливу справу. Наш воєвода зостався без колісничого і з усіх князів-тигрів вибрав тебе, аби ти допоміг йому. Нема кращого над тебе знавця коней, і ти зможеш вберегти од небезпеки Карну, як Брагма колись оберігав Шіву. Коли Крішна — друг Партги, будь таким же другом для князя Ангу. Сам знаєш, що загинули і Бгішма, і Дрона, і багато славних воїнів полягло у битві. Карна — єдина наша надія, а разом ви будете як Сур'я і Аруна[44]. І згине ворог, як роса на сонці, бо Карна — найкращий з бійців, ти ж — найкращий з візничих, вас же обох не здолають і Боги на чолі з Індрою! Бережи ж у битві Карну Вайкартану, як Крішна береже Арджуну!
Шалья слухав цю промову гнівно звівши брови. Потім заговорив різко, але Карна розчув у його голосі якусь фальш.
— Ти зневажаєш мене, сину Ґандгарі, - сказав князь мадрів, — для чого говориш воїну: «Служи візничім!»? Ти вихваляєш Карну, вважаєш його вищім за нас, але я-то не визнаю Радгею рівним собі у битві!
Карна глузливо усміхнувся. Це вже не могло торкнутись до його душі.
— Я й сам можу битись, — продовжував Шалья з тим же виразом нещирого обурення, — для чого ж призначати мене сутою до жалюгідного сина Адгіратги? Я вище Радгеї, о князю, і ти не повинен впрягати мене до ярма ганьби! Я не винесу того, що змушений буду виконувати накази низьконародженого!
— Чим же ти вищий за мене, о Шальє? — тихо спитав Карна, — всі ми одного зросту, коли стоїмо на колісницях…
— Вислухай мене, о володарю! — вигукнув Шалья, звертаючись до Дурьйодгани, — мене, князя і помазаника, прославленого воїна, якому мусять служити і співати хвалу візничі, ти не повинен призначати візником до сина сути! Ти образив мене, і я покидаю битву разом зі своїми мадрами!
Дурьйодгана підхопився з розстелених укривал, забувши про рани. Це знову був колишній князь Гастінапуру — хижий, хитрий і влесливий одночасно.
— О, Шальє, - заговорив він медовим голосом, — я зовсім не мав на увазі, що Карна кращий за тебе! Ніхто не переважить звитягами тебе, о Артаяні! Але, як Карна сильніший за Арджуну, так ти вправніший за Крішну у керуванні колісницею! Нехай який не є мудрий Васудева, але ти, князю мадрів, знаєш удвічі більше за нього!
Карна з усміхом спостерігав, як нещире обурення змінюється на лиці Шальї виразом втоленої гордости.
— Сказавши мені, - мовив князь мадрів, — що я кращий за сина Девакі, ти зробив мені приємність, сину Ґандгарі. Я вволю твоє прохання і буду візничім Радгеї. Але, щодо Вайкартани ставлю я одну умову: нехай мені буде дозволено мовити при ньому все, що я захочу, без усякого спротиву з його боку, і нехай Карна присягне мені у цьому!
Карна здивовано глянув на Шалью і здвигнув
