Син сонця - Мирослава Горностаєва

Карна усміхнувся, роздивляючись перемазане кров'ю лице сина Панду та Мадрі. Страх був на тому обличчі, і декілька хвилин князь Ангу насолоджувався ганьбою недруга.

— Задля вас, пані Прітго…, - пробурмотів врешті Карна. Сагадева ж дивився на націлену в нього стрілу і чекав… Чекав…

Карна прибрав стрілу з тятиви, звелів Чатьякі під'їхати ближче, і ляснув зведеного брата луком по плечі.

- Іди, — мовив, — сину Мадрі, але наступного разу шукай супротивника собі по силі. Сагадева, аж сірий від безсилої люті, провів ненависним поглядом колісницю

Карни, що прокотилася повз нього, і кинувся бігти до своїх.

А сонце вже торкнулось обрію, і настали сутінки, та бій все не припинявся. Тепер на ратгінів Карни рушили воїни на слонах, і оскаженілі тварини чавили все довкола, а сполохані коні не слухалися візничих, і багато воїнів загинуло в тій сутичці. За керманича ворожого загону був молодий велет, воїн ще вищий за Бгімасену. У воїна було плескате вилицювате лице млеччха, і Карна зрозумів хто це. Оповідали, ніби Бгімасена ще за тих часів, коли Пандави змушені були ховатись від Дурьйодгани опісля Варанаватської пожежі, блукав десь у горах і потоваришував з якимсь дикунським плем'ям. Син Панду переміг у поєдинку їхнього ватажка і одружився з сестрою переможеного, Гідімбою. Потвора на слоні якраз і була сином Бгімасени та горянки Гідімби й звалася Гхатоткачею. Воїн сам, без погонича, керував слоном, і отруєні його дротики сіяли смерть серед ратгінів князя Ангу.

Карна перепинив шлях оскаженілому слону Гхатоткачі і відволік увагу велета на себе. Та стріли Вайкартани не робили шкоди закутому у панцир здоровилу, а Гхатоткача метав і метав дротики, і ось уже впустив віжки поранений Чатьякі, і четвірка понеслась просто під ноги слонам. Карна не зумів зупинити переляканих коней і вистрибнув, ухопивши в обійми молодого суту. Переконавшись, що має цілі руки й ноги, Карна над силу підвівся і загледів неподалік візничого, що мав справну колісницю, але зостався без ратгіна і явно не знав що й діяти.

— Давай-но сюди, хлопче! — гукнув Карна, і переляканий сута прибадьорився, пізнавши Сина Сонця.

Вайкартана стрибнув у повіз і втягнув за собою Чатьякі. Потім кинув погляд на своїх ратгінів, що розвертали коней для втечі і зрозумів, що оборону прорвано, а його воїни приречені на загибель.

" Аби прикінчити Гхатоткачу, — майнула думка, — з рештою косооких було б набагато легше зладнати. Але як? Як підступитись до цього страхіття?! А пропускати їх не можна, якщо вони увірвуться до табору і ударять по тилах — це кінець.»

І тут князь Ангу ляснув себе по лобі, щось згадавши.

— Хлопче, — мовив він до в смерть переляканого візничого, — як ти звешся?

— Наль…, - відповів юнак.

— О, ім'я наче у князя! Ти часом не граєш у кості, Наль?

Сута несміливо усміхнувся. Історію князя Наля, котрий програв у кості своє князівство та жону Дамаянті любили оповідати у Гастінапурі, натякаючи при тому на Юдгіштгіру.

— Ні, не граю, пане Карно… Батьки не велять…

— Чудово! Опісля битви навчу тебе грати у шахи. Оце справді князівська гра. Слухай-но мене уважно, Наль! Он там, за першим рядом слонів, лишилася моя колісниця, а у ній зброя, якою ми переможемо сина Бгімасени. Жени вперед і намагайся не потрапити слонам під ноги. У шахах це називається — " хід конем».

Наль вдарив по конях, і повіз рушив. Карна присів на дно колісниці, вирвав дротик з плеча Чатьякі і почав відсмоктувати з рани кров, час від часу спльовуючи набік. В борт колісниці ударив дротик. Ще один… Карна пригнувся, затуляючи пораненого. Дві стріли свиснули поруч і застрягли у щілинах лат. Наль крутився, наче дзиґа, але гнав і гнав коней саме туди, куди треба.

Ось і розбита колісниця, поруч двоє вбитих коней… Карна вистрибнув з повозу і ледь ухилився від дротика. Слон Гхатоткачі йшов просто на них.

«Якщо Наль зараз чкурне звідси, — промайнуло в голові у Карни, — я на нього не ображатимусь.»

Воїн добіг до решток колісниці і ухопив арійського лука та свій сагайдак. Дотик до знайомої зброї одразу заспокоїв Карну. Він закинув " Віджаю " за плече і пірнув під колісницю. На її борту, там де звичайно тримають списи, було закріплено вздовжкуватий згорток.

Карна розідрав полотнину і видобув Спис Амогха. Громоваджра блищала дивним відсвітом, а неземний візерунок заворожував око. Князь Ангу говорив усім, що береже зброю Богів для поєдинку з Арджуною, але дарунок Індри призначався у тому поєдинку не ратгінові а його візничому. Карна не вірив, що звичайна зброя зможе пошкодити Темноликому і приберігав громоваджру для Крішни Васудеви.

— Але нині, - сказав він вголос, — даремно гинуть мої воїни, а обов'язок князя та воєводи — врятувати своїх людей від безславної смерти.

Вибравшись назовні, Карна кинув довкола швидкий погляд. Гхатоткача на своєму слоні був уже зовсім близько, але Наль, в кров прикусивши вуста, стримував коней, і колісниця, єдиний рятунок ратгіна, очікувала на князя Ангу.

" Добрий сута, — схвально подумав Карна, — треба буде взяти його до себе, доки не видужає Чатьякі.»

Вайкартана ухопив свою короговку, білу з золотою смугою, що лежала на землі, стрибнув на колісницю і увіткнув спис-держак у задню стінку.

— Князь Ангу йде до бою! — мовив весело, — Налю, заходь збоку цієї тварюки!

В багряному світлі сонця, що хилилося за обрій, слон, який швидко наближався до них, здавався справжньою горою. Карна випростався, націлив громоваджру і натиснув у вказаному місці.

«Спис» затремтів і вирвався з руки воїна. Гхатоткача пригнувся й громоваджра пролетіла повз нього, але тут таки розвернулась і понеслася назад. Велет закричав не своїм голосом і зіскочив зі слона. Перелякана тварина пробігла біля колісниці Карни, трохи не зачепивши її. Гхатоткача впав, намагаючись ухилитись від загибелі, але дарунок Індри безпомильно