Дівчата - Емма Клайн

— Вони це робили, бо їм так хотілося, — згодом скаже він, сміючись судді в обличчя. Сміючись так сильно, що аж заходився. — Ви думаєте, це я змусив їх зробити бодай щось? Ви думаєте, ці руки зробили для того що-небудь? — Рассел сміявся так, що судовий виконавець був змушений вивести його з судової зали.

Вони зігнали всіх до вітальні головного будинку. Ґай змусив їх усіх сісти на великий диван. Жертви обмінювалися поглядами між собою, ще не розуміючи, що вони жертви.

— Що ви збираєтеся робити з нами? — Ґвен запитувала безупинно.

Очі Скотті округлилися, жалюгідна і спітніла Ґвен засміялася — можливо, вона раптом побачила, що Скотті більше не може захистити її. Що він просто молодий чоловік, його окуляри покрилися туманом, губи тремтіли і що вона була далеко від власного дому.

Вона почала кричати.

— Заткнися, — сказав Ґай, — Господи.

Ґвен спробувала припинити ридання, мовчки похитуючись. Лінда намагалася зберігати спокій Крістофера, навіть коли дівчата зв’язали всіх. Донна зав’язала руки Ґвен. Лінда притисла до себе Крістофера, востаннє перед тим, як Ґай, штовхнувши, розділив їх. Ґвен сиділа на дивані, спідниця задерлася, вона голосила. Відкриті стегна, досі мокре обличчя. Лінда бурмотіла до Сюзен, що вони можуть узяти всі гроші, які є в неї в сумочці, і якщо вони відвезуть її до банку, то вона зніме ще. Голос Лінди був монотонним і спокійним, хоч, звичайно, їй важко було опанувати себе.

Скотті був перший. Він упирався, коли Ґай затягував ремінь навколо його рук.

— Секундочку, — казав Скотті, — ей, — обурюючись через грубу схватку.

Але Ґай на те не зважав. Він вдарив ножем з такою силою, що рукоятка розкололась на дві частини. Скотті спробував відбитися, проте зміг лише звалитись на підлогу, намагаючись перекотитися, щоб захистити живіт. З носа і рота ключем била кров.

Руки Ґвен були зв’язані легко — як тільки лезо опустилось на Скотті, вона, смикнувшись, звільнилася і вибігла з вхідних дверей. Вона кричала безрозсудно і фальшиво, як у мультику.

Вона була вже майже біля воріт, коли спіткнулась і впала на газон. Перш ніж вона встигла встати на ноги, Донна була вже на ній. Підсунулася до її спини і колола, аж доки Ґвен чемно попросила, чи не можна зробити так, щоб вона вмерла.

…

Матір з сином вони вбили останніми.

— Будь ласка, — сказала вона, — я можу дістати грошей. — Але Сюзен не хотіла грошей. Від амфетамінів напружилися скроні, відчувалася магічна пульсація. Прекрасне дівоче серце шаленіло в грудях — набирало швидкості від наркотиків і безвиході. Лінда, мабуть, вірила, як зазвичай усі симпатичні люди вірять, що рішення можна знайти, що вона врятується. Гелен нагнула Лінду — її руки на плечах Лінди спершу були нерішучими. Лінда заплющила очі, оскільки знала, що наближалося.

Крістофер почав плакати. Припав до землі за диваном; його навіть не потрібно було схиляти. Його білизна просякла гірким запахом сечі. Плач перейшов у крики, які виражали всі його почуття. Матір на килимі більше не рухається.

Сюзен. Сюзен опустилася до землі, простягнувши до нього руки.

— Ходи сюди, — сказала вона. — Ну-бо.

Про ці деталі ніде не описувалось, проте я уявляла собі їх найбільше.

Як руки Сюзен, мабуть, були вже забризкані кров’ю. Свіжий медичний сморід плоті від її волосся і одягу. Я можу це уявити, бо знаю всі вирази її обличчя. Спокійну містичну ауру навколо неї, неначе вона рухалась у воді.

— Ну-бо, — сказала вона востаннє, і хлопчик повільно посунувся до неї. Згодом він був у неї на колінах, вона його тримала, дала йому ніж, немов подарунок.

Я не встала, аж доки репортаж новин не закінчився. Диван, здавалось, відділився від решти квартири і опинився в задушливому просторі. Образи здувались і розгалужувалися, неначе повзучі рослини з нічних жахіть. Байдуже море за будинком. Кадри поліцейських у сорочках, які крокують від вхідних дверей Мітча. Я бачила, що вони не поспішали, на те не було жодних причин — усе закінчилося. Уже нікого не врятуєш.

Я розуміла, що ці новини були сильніші за мене. Що я сприймала лише перший спалах побаченого. Я кренилася до виходу, вигадувала хитрощі: можливо, Сюзен відділилася від них, можливо, вона не брала в тому участі. Проте всі ці шалені бажання мали особисту відповідь, що відбивалася відлунням. Звичайно, вона робила це.

Ймовірностей ставало дедалі менше. Чому Мітча не було вдома? Як я могла пересікатися з тим, що наближалося. Як я могла проігнорувати будь-які ознаки. Моє дихання було вимушене від зусиль, які я докладала, щоб не заплакати. Я могла собі уявити роздратування Сюзен через мою стурбованість. Її спокійний голос.

Чому ти плачеш? — запитала б вона.

Ти ж навіть нічого не робила.

Було дивно уявляти, за який відрізок часу було розкрито вбивства. Що ця справа коли-небудь існувала окремо від Сюзен та інших. Проте для великого світу — існувала. Їх не спіймають ще протягом багатьох місяців. Злочин — такий близький від дому і такий жорстокий — викликав у всіх істерику. Будинки набули нового змісту. Раптом стали незахищеними, фамільярність укривала обличчя власників, неначе піддражнюючи їх, — ось вам вітальня, кухня, бачите, як мало це допомогло, уся ця фамільярність. Зрештою, дивіться, як мало це означає.

Новини волали під час вечері. Я постійно поверталася на мерехтіння в кутику ока, але це всього лише мінялися кадри в телевізорі або світло фар, що пропливало повз вікно апартаментів. Батько, дивлячись, почухував шию, його обличчя мало вираз, незнайомий для мене — він боявся. Тамара теж була небайдужа.

— Дитина, — сказала вона. — Все було б не так погано, якби вони не вбили дитину.

У мене була заклякла переконаність, що вони помітять це на мені. Зміни на моєму обличчі, очевидне мовчання. Але вони не помітили. Мій батько замкнув двері квартири, а тоді перевірив ще раз перед тим, як лягати спати. Я не спала, холодні на дотик руки спліталися при світлі лампи. Чи сталася бодай найменша помилка? Якби яскраві планети змінили свою орбіту чи змінна течія зруйнувала узбережжя — чи стало б це мембраною, яка відділяла б світ, у якому я мала чи не мала зробити це? Коли я спробувала заснути, всередині щось шалено крутилось і змусило мене розплющити очі. І ще дещо, якийсь фоновий шум — незважаючи ні на що, я сумувала за нею.

Логіка вбивств була надто спотворена, щоб її зрозуміти,