Дівчата - Емма Клайн

Перший вечір аж ніяк не був схожий на колишні вечори, які пожвавлювала дитяча милість наших облич, — я гладила собаку, який винюхував любов, привітно почухала йому за вухом, моя рука рухалася, задаючи веселий ритм. А також вечори були дивні, коли ми всі приймали кислоту, або Рассел п’яний виконував різні трюки на мотоциклі. Однак мені ніколи не було страшно. Той вечір був інакший, біля кола з каміння з невеличким вогнищем всередині. Ніхто не звернув уваги, коли язики полум’я майже згасли, змішана енергія всіх і кожного була спрямована на Рассела, який рухався, мов натягнута резинка перед пострілом.

— Просто зараз, — сказав Рассел. Він задавав певний ритм, награвав жваву мелодію. — Я щойно склав її, але це вже хіт.

Гітара була не налаштована, звучали фальшиві ноти — Рассел, здавалось, цього не помічав. Його голос був поспішний і схвильований.

— А ось ще одна, — сказав він. Він покопався з кілками, перш ніж розпочати розладнане бринькання. Я намагалась уловити погляд Сюзен, але її увага була прикута до Рассела.

— Це майбутнє музики, — мовив він, перекрикуючи шум. — Вони думають, що знаються на музиці, бо слухають пісні по радіо, але це не так. Насправді в них немає любові в серцях.

Здавалось, ніхто не помітив його слів, які розв’язували межі: вони всі підтакували, що б він не говорив, їхні уста викривлялися, виражаючи взаємне почуття. Рассел був генієм, саме так я говорила Тому — можу собі уявити жалість на обличчі Тома, якби він був там і бачив Рассела, і це викликало в мені ненависть до Тома, бо я теж чула всі ті пропуски в пісні, від яких вона здавалася грубуватою, навіть не грубуватою, а просто поганою: солодкувата сентиментальність, слова про кохання, такі самі примітивні, як у старшокласниці серце, намальоване пухкенькою рукою. Сонячне сяйво, і квіти, і усмішки. Але я не могла зізнатися собі в цьому навіть тоді. Яким було обличчя Сюзен, коли вона дивилась на нього, — мені хотілося бути з нею. Я думала, що любити когось — це свого роду захисна міра, неначе зрозумівши масштабність і інтенсивність твоїх почуттів, той, кого ти любиш, має діяти відповідно. Так здавалося мені справедливо, ніби справедливістю вимірювалось усе на світі.

Іноді мені снилися сни, і коли я зрештою прокидалася, деякі образи або факти здавалися мені правдивими, несли далі ці переконання зі світу сновидінь до свого реального життя. І яким же було потрясіння усвідомлювати, що не одружена, і не зламала коду, щоб літати, — це був справжній смуток.

Фактично момент, коли Рассел сказав Сюзен, що треба піти до будинку Мітча Льюїса і провчити його — я увесь час думала, що була свідком цього: темна ніч, переривчасте сюркотання цвіркунців, примарні дуби. Але, звичайно, я не була. Я читала про це стільки, що вірила, що справді могла це бачити, сцену у згущених кольорах дитячої пам’яті.

У той час я чекала Сюзен в її кімнаті. Збуджено, відчайдушно чекала її повернення. Я намагалась обговорити з нею кілька моментів того вечора, тягнула її за руку, стежила за її поглядом, але вона увесь час відмахувалася від мене.

— Пізніше, — казала вона, і цього було досить, щоб уявити виконання цієї обіцянки в темряві кімнати. У грудях стиснуло, коли я почула, що хтось заходить до кімнати, розум набух від думок — Сюзен тут — але я відчула ніжний напористий погляд, і мої очі різко розплющилися — це була всього лише Донна. Вона кинула в мене подушкою.

— Спляча красуня, — хихикаючи, сказала вона.

Я спробувала повернутися до свого милого спочинку; простирадло нагрілося від совгання мого тіла, кожен почутий звук навіював на її повернення. Але вона не прийшла тієї ночі. Я чекала так довго, як могла, зривалась від найменшого шелесту чи скрипу, перш ніж зануритись у ковдру небажаного сну.

Насправді Сюзен була з Расселом. Атмосфера в його трейлері, мабуть, набула сексуальності, Рассел розповідав свій план щодо Мітча, вони із Сюзен втупили погляди у стелю. Я можу уявити, як він дійшов якраз до тієї межі, коли розгортав деталі, тож, можливо, Сюзен почне думати, що в неї теж була така ідея, що це була і її ідея теж.

— Моя маленька лиходійко, — воркував він до неї, дивлячись захоплено, що випадково можна було б назвати коханням. Було дивно думати, що Сюзен буде втішена в такі моменти, але вона й справді була. Його рука чухала їй голову, що викликало збуджуюче задоволення в людей, як і в собак, я можу уявити, як почало вибудовуватися напруження, бажання рухатися під ще більшим напором.

— Це має бути щось вагоме, — сказав Рассел. — Щось, що не зможуть проігнорувати. Я ніби бачу, як він накручує локон волосся Сюзен на палець і тягне, так легко, як тільки може, щоб вона не знала, чи те тремтіння, яке вона відчувала, — це біль чи задоволення.

Як він відчинив двері, проводжаючи Сюзен.

Сюзен була стривожена увесь наступний день. Поринала у власні думки, обличчя її виражало нетерпіння, вона постійно пошепки обмінювалася думками з Ґаєм. Я ревнувала, була доведена до розпачу, що не могла конкурувати з тією часточкою її, яка віддавалася Расселу. Вона закрилась, і я була далеким інтересом.

Я приховувала своє збентеження, прагнучи підбадьорливих пояснень, але коли усміхалася до неї, вона кліпала з віддаленим пізнанням, неначе я була незнайомкою, що повертала забуту нею записну книжку. Я і далі помічала застиглий погляд в її очах, зловісний вигляд її внутрішніх перемін. Згодом я зрозумію, що це була підготовка.

На вечерю була якась підігріта квасоля, що мала алюмінієвий присмак від скребків по підпаленій каструлі. Прокислий шоколадний торт з пекарні з морозним інієм. Вони хотіли їсти всередині, тож ми сиділи на потрісканій підлозі, тарілки схилилися в нас на колінах. Це змушувало згорбитися, як печерна людина, — здавалось, ніхто не їв надто багато. Сюзен притисла палець до торту і роздивлялась його крихти. Їхні погляди, що пересікалися через усю кімнату, спалахували пригніченою таємничістю, конспірацією вечірки-сюрпризу. Донна передала Сюзен ганчірку, надаючи тому якогось значення. Я нічого не розуміла, це була жалюгідна плутанина, від якої я залишалася сліпою і нетерплячою.

Я змушувала себе заговорити зі Сюзен, але, відвівши погляд від огидного вмісту своєї тарілки, я побачила, що вона вже встала, їхні рухи передавали інформацію, незрозумілу для мене.

Вони кудись збиралися, я зрозуміла це, коли наздогнала її, йдучи слідом, за світлом її ліхтарика. Похитування,