Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

У кожної такої особи є одна заповітна мрія, яку він плекає в серці, наче мати дитину в своєму лоні. Мрія ця народилася бозна-коли і, будьте певні, ніколи не здійсниться. Але в жодному разі не кажіть про це лінюху: він страшенно образиться і скаже, що ви не вірите в його сили й талант і тим самим намагаєтеся занизити його самооцінку.

Лінивець завжди чекає доброї нагоди, аби щось зробити: записатися до тренажерної зали, викинути сміття, вивчити іноземну мову, почати вести щоденник, віднести довідку до поліклініки, влаштуватися на добру роботу або змінити ту, що має, помитися, змінити зачіску чи просто вийти у двір пограти у футбол. Лінюх любить вихідні дні. Щоправда, він ніколи не резюмує зроблене на тижні, бо нема чого резюмувати, але в душі переживає якесь очищення і трепет: біля дверей понеділок, а значить, буде перегорнуто ще одну сторінку, і на цій чистій сторінці можна буде написати геть нову історію власного життя, розпочавши все спочатку. Звісно ж, у понеділок нічого надважливого не відбувається: він знову просипає на роботу, не приймає душ і не робить фізичних вправ, він навіть їсти не встигає, бо нема часу готувати. Втім, допоки лінивець живий, він продовжує жити оцим понеділковим дивом і вірити, що колись-таки він почне робити те, що давно хотів, але ніяк у нього це не виходило.

У лінюха багато ідей: як змінити життя в країні, як реформувати судову систему, як робити хороші фільми й вигравати в італійських команд із футболу, як збільшити ВВП і здобути енергетичну незалежність від Росії, як відкрити власну справу і вмить заробити купу грошей, як написати бестселер і стати зіркою естради. Власне, багато ідей є в такої людини, бо має вдосталь часу на те, аби плодити їх у своїй голові. Ті ідеї в переважній більшості своїй дурні, і реалізувати їх неможливо, але лінюх про це не знає, він вважає себе генієм і каже принагідно знайомим, що давно б уже всього добився, але увесь час якось не до того.

Знайомі деякий час вірять у велике майбутнє лінюха, але, коли в того вже починає випадати волосся і рідшають та жовтіють зуби, а слова його так і не були зреалізовані у справах, вони перестають йому телефонувати, писати й пити з ним каву в обідню перерву, бо добре розуміють: не буде з тієї людини ніякого добра. Що цікаво, ледащо сам у собі ніколи не розчарується, допоки битиметься його не переобтяжене роботою і нервовими розладами, перевтомою та неспаними ночами серце, він чекатиме на той день, коли врешті все і станеться. Чомусь лінюхи впевнені, що день цей має настати за законом якоїсь вищої справедливості і від самого ледаща це ніяк не залежить. Втім, час, яким лінюхи нехтували і з яким усе своє життя так відчайдушно боролися, влаштовує їм рано чи пізно страшну вендету: він просто закінчується, і, можливо, цієї миті вони нарешті розуміють, що втратили, але те розуміння, якщо й приходить до них, то надто вже пізно, і часу на те, аби щось змінити, у них уже не залишається. Лінюхи — апатичні люди. Чим викликана та апатія: власним душевним та розумовим банкрутством, чи обставинами, які змушують не вилазити з ліжка й пити чай перед телевізором, чи внутрішнім гниттям, яке розкладає лінивця зсередини, — незрозуміло, але апатія ця читається у них в очах, у словах і вчинках. Її неможливо не помітити.

Будь-яка найменша невдача виводить ледаща з рівноваги й вибиває грунт з-під ніг. Він не вміє боротися, тримати удар і адекватно реагувати на виклики. Хрестоматійна істина: невдача — то не завжди і навіть завжди не є результатом твоїх помилок чи непідготовленості, а тільки подарунком долі, яка хоче навчити тебе йти далі, перемагаючи малі якісь негаразди і проблеми, аби ти став сильнішим, відповідальнішим, розумнішим і нарешті зумів зробити те, до чого й був покликаний.

Лінюх вважає, що він готовий до своєї місії від народження, і для її виконання не варто ані вчитися, ані боротися з самим собою, ані працювати над власним характером, власними помилками, розвивати свої здібності й загартовувати себе. Він не знає і не розуміє слова «треба». Є тільки «хочу» і «пішли ви всі». Якщо лінюха спіткала невдача, він сприймає це як сигнал до дії й діє — просто кидає справу та береться за іншу. В іншій справі його знову ж спіткає невдача, і він займатиметься тим найлегшим ділом, яке йому вдається й не вимагає особливого труду.

Середняк — ось найкраща характеристика для лінивої людини: той, хто не може скочити вище голови, але й нижче пупа не опуститься. Робитиме тільки те, що може, і вважатиме, що оце і є все, на що він здатен, що світ його не хоче сприймати таким, як він є, і відкривати перед ним обійми, а життя просто познущалося з нього й не дало йому можливості виявити себе якнайкраще. Просто не склалися обставини, от і все.

У нашій країні багато лінивих людей, а ще більше — апатичних. Жити з ними важко й нецікаво. Горе тій дружині, яка вийшла заміж за лінюха — може одразу ставити на собі хреста, нічого їй у житті не світить, окрім постійних розповідей про можливі перемоги і гаразди, невдачі і несправедливість, погані обставини й бідних батьків, які не дали її чоловікові грошей і доброї освіти, а насамкінець, якщо не скаже та дружина «досить», і не піде, грюкнувши дверима, її чекає ще й нудна старість із розчарованим у житті чоловіком і геть безславний кінець у мебльованій, пропахлій смаженою картоплею та капустою квартирі, стіни якої завішані килимами, а на балконі гниють старі речі, які лінюх не захотів виносити на смітник.

Про успіх

Успіх — це не посмішка долі, у чому переконав себе лінюх, сидячи чи лежачи перед телевізором, спостерігаючи за чужим життям із його перемогами і провалами, успіх — це математично точно розрахований комплекс дій, які людина неухильно виконує. Лінивець не хоче і ніколи не захоче ані розраховувати своїх дій, ані тим паче їх виконувати, тому він навряд чи колись досягне успіху, навіть у найменшій справі.

Розділ 48 (Chapter 48)

Марк прийшов додому по обіді. Їжі вдома не було, тому він увімкнув у розетку електрочайник, налив у нього води й сів біля дзеркала, очікуючи, поки вода закипить. Марк не знав, що робити зі Стасом. Та й