Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима
— Добре. Постійно тримайте його під контролем. Розмови прослуховуйте. Коли стане відомо, що йому мають передати зброю, зв'яжетеся зі мною, — Оргус витримав паузу, потім запитав: — А чим він займається увесь цей час?
— Грає.
— Що?
— Грає на скрипці. Генделя. А ще він ходить в італійський ресторанчик і знімає на вулицях дівчат. У номері він із ними не спить, а до номера приходить рівно о десятій, жодного разу не спізнився, — співрозмовник закашлявся. — До речі, ледь не забув: інформатор, який передав інформацію про приліт Реснера, загинув.
— Що таке?
— Його викрили. Він не повернувся додому. Очевидно, він мертвий.
— Він нас здав?
— Ні.
— Впевнений?
— Він зник ще до зустрічі Реснера з замовником. Якби вони знали, що стався витік інформації, з Реснером на зв'язок не вийшли б.
— Все, до зв'язку. — Оргус поклав слухавку й пішов до ванної, кава вистигла, і її все одно довелося б знову гріти. О шостій Оргус мав прибути на зустріч. До зустрічі залишалося сорок п'ять хвилин. За двадцять хвилин Оргус вийшов із квартири.
Що відчуває Люда, шукаючи сина
Люда протягом останнього місяця відчувала нестерпне бажання жити. Їй ніколи раніше не хотілося жити так сильно. Понад усе. Сильно-сильно. Ніби в цій ось миті життя, яку ти зараз проживаєш, і закладений увесь сенс буття, увесь той великий сенс людського буття, про який міркують філософи і про який говорять із кафедри проповідники в сутанах. Увесь цей сенс для неї полягав в одному короткому подиху, який ти робиш заради того, кого любиш, і ця любов надає тобі сили й наснаги дихати і сповнює тебе величезною радістю від усвідомлення того, що ти живеш заради однієї-єдиної людини. Люда жила у своєї давньої подруги, яка саме розлучилася з чоловіком і зараз активно шукала собі нареченого, тому вдома практично не ночувала, чим дуже радувала Люду. Та приходила пізно, і, перш ніж лягти спати, вона сідала на підлогу, дивилася у вікно й думала про свого Давида. Вона не знала напевно, чи чув Давид слова, які вона йому шепотіла, але Люда дуже хотіла, щоб він їх почув. Потім вона заплющувала очі й молилася Богу, щоб наступного дня Він допоміг їй знайти Давида.
Розділ 46 (Chapter 46)
Марк пішов пішки на Хрещатик. Він раніше любив гуляти Хрещатиком, особливо тоді, коли було вдосталь часу, і він нікуди не поспішав. Людей на вулиці було мало, біля модних магазинів стояли купки підлітків, вони палили, голосно сміялися й поглядали на дівчат у коротеньких спідничках, які виходили з автомобілів і йшли під руку зі своїми кавалерами. Марк давно не стояв отак без діла під магазинами і не поглядав на дівчаток у коротеньких спідничках. Дівчата в коротеньких спідничках перестали йому подобатися після того, як він розпрощався з Мариною і пережив черговий у своєму житті психологічний стрес. Коли він дійшов до Хрещатика, 44, саме там, де вхід у арку, пройшовши якою можна потрапити до клубу «44», задзвонив телефон. Це була Даша. Марк почекав трохи і, вирішивши, що Даша, хоча й не скаже йому щось приємне, втім, і поганого нічого не скаже, натиснув кнопку віповіді.
— Алло.
— Алло, Марку, привіт, це я, — її голос був схвильованим. «Очевидно, вона хотіла сказати щось дуже важливе», — про це він подумав насамкінець. «Найпевніше, — подумав Марк, — вона просто п'яна, або хоче позичити грошей, або просто помилилася номером».
— Я чую. І що? Ти тепер знову перейшла на українську? Олег покинув чи просто так?
— Ні, просто так, тобто ні, покинув, але це не має значення, я хотіла зовсім інше тобі сказати.
— А що за чоловічий голос і музика? Ти де?
— Я в клубі. Та яка тобі різниця, ти вислухаєш мене врешті чи ні?! — вона крикнула, і Маркові це дуже не сподобалося, він вважав, що вона не має права на нього кричати, особливо тепер, коли вони розійшлися й зовсім перестали спілкуватися вечорами по телефону.
— Так, я готовий тебе вислухати. — Марк завернув в арку й ледь не впав, перечепившись через щось велике і темне. Це було тіло. Бомж невдоволено гикнув і застогнав.
— Чуєш, Марку, я зрозуміла, чому в тебе в житті стільки проблем і ти постійно в депресії, а ще я зрозуміла, чому ми з тобою розійшлися й, узагалі, чому відбувається все те, що відбувається.
— А що відбувається, Дашо?
— Нічого, нічого не відбувається, чуєш?
— Чую. І що? — Біля клубу не було нікого, Марк став біля дверей і голосно вдихнув.
— Марку, знаєш, у тебе просто немає мети. Ти її або втратив, або в тебе її зовсім і не було ніколи, і ти просто йдеш отак по життю, щось робиш, до чогось прагнеш, про щось мрієш, але насправді не знаєш, куди йдеш, що робиш, до чого прагнеш і про що мрієш.
— Ти так думаєш, Дашо?
— Так. Саме так я й думаю.
— Ну, бувай. Сподіваюсь, тобі сподобається в клубі. Ти там не сама? — Марк глянув на номери машин, які стояли біля магазину навпроти входу в «44» і, звіривши цифри на номері білої «тойоти» із записаними в блокноті, сплюнув гірку слину, перепросивши Даші і пообіцявши, що обов'язково з нею зв'яжеться вранці наступного дня або десь за тиждень, коли буде більш-менш вільний і нікуди не поспішатиме, сказав «бувай» і урвав розмову. Потім підійшов до «тойоти» й сильним ударом ліктя розбив лобове скло. Спрацювала сигналізація, і за хвилину з клубу вискочило кілька молодиків, Марк упізнав одного з них. Він підійшов до нього й мовчки вдарив коліном у пах. Молодик скривився і повільно опустився на землю. Ті, що вибігли разом із ним, подивилися на Марка і, зрозумівши, що ловити їм тут нема чого, пішли назад до клубу. Марк сів навпочіпки перед молодиком і, узявши того за підборіддя, тихо й чітко промовив: «Привіт, Стасе. Як ти?». Стас застогнав і виматюкався, Марк нічого на це не сказав, він звелів Стасу підвестися та сісти в машину. Куди вони з ним поїдуть, Марк не сказав.
Знову про бандита Кіріла та його дружину
Кіріл вранці повернувся з
