Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

— Мне очень жаль, Марк, — її голос ураз видав хвилювання та неспокій, він тремтів, цей молодий і свіжий голос.

— Ні, не кладіть слухавку. Ми ж домовлялися, ви пам'ятаєте? Ми домовлялися, що ви казатимете: «Все буде гаразд». Ви обіцяли мені за будь-яких обставин і діагнозів говорити, що з моєю мамою все буде добре і вона житиме.

— Да, Марк, я помню. С вашей мамой все будет хорошо. Она поправится.

— Ні. Цього мало. Скажіть, що вона не помре. Скажіть, що вона житиме. Скажіть це, — Марк не кричав, він говорив рівно і спокійно, його голос не тремтів, він знав, що хвилювання — то поганий помічник у вирішенні складних проблем, що емоції мало що змінять і криком людина собі також не допоможе.

— Она не умрет, Марк. Ваша мама не умрет, она проживет долго-долго, и вы вместе с ней. Слышите, Марк? Долго-долго.

— Спасибі вам. Буде так, як ви сказали, я вірю в це. Хіба цього мало? Хіба мало того, що я вірю в те, що ви сказали?

— Нет, этого вполне достаточно. До свиданья, Марк.

— Бувайте.

Марк кинув телефон на диван. Сім днів. Він знав, що знайти за сім днів сто тисяч доларів украй важко. Особливо якщо тобі ніхто не винен крупної суми, у тебе нема друзів-олігархів і ти не сидиш на фінансових потоках.

Марк пішов до ванної, скидаючи з себе по дорозі футболку і штани. Він увімкнув воду і став під душ. Прохолодна вода стікала по тілу, затікала в рот, у вуха. Він заплющив очі і стояв отак мовчки, відчуваючи, як раптом накотилася на нього величезна і страшна втома, від того стало солодко й дико захотілося спати.

М'язи нили й відмовлялися напружуватися і працювати. Десятигодинний сон міг повернути його в звичайний робочий ритм, але Марк знав, що часу на сон у нього немає. Він закрутив краник із гарячою водою й голосно видихнув, коли холодний потік ударив у груди і тіло вкрилося гусячою шкірою. Марк схопив рушник і, вистрибнувши з ванни, почав швидко розтирати голову та груди. Потім надягнув махровий халат і знову взяв до рук телефон. Він вирішив одразу взятися до справи й перевірити перший можливий варіант здобуття 100 тисяч доларів.

— Алло, Сергію, привіт, це Марк Лютий. Ти пам'ятаєш?

— Да, помню, конечно. Что случилось, Марк?

— Ти продовжуєш працювати брокером чи вже змінив професію?

— Нет, нет, не поменял. Где же еще я столько лаве подыму?

— Тоді до тебе таке запитання. — Марк поставив на плиту чайник і ввімкнув газ. — Скільки може коштувати однокімнатна квартира, 32 квадрати, в районі метро?

— А что, Марк, денег совсем нет? Или ты попал на бабки? На фига квартиру продавать-то? Что, мало способов деньги добыть?

— Сергію, я не питаю тебе, де мені взяти грошей, і не збираюся тобі розповідати про свої проблеми. Мене цікавить тільки одне: скільки зараз коштує моя квартира?

— Ну, если ремонт не совсем древний и мебель приличная… — він на якусь секунду задумався, шепочучи щось самими губами, так тихо, що Марк не міг розчути, що саме він шепотів. — А метро рядом?

— Сім хвилин пішки.

— Да? Ну, в таком случае твоя хата потянет штук на сорок баксов. Кстати, — Сергій оживився, — если надумаешь продавать свои квадраты, бери меня брокером, я тебя не кину и найду нормального покупателя. Ты знаешь, сейчас столько барыг развелось, да и чиновники с ментами на пару эту тему крышуют нехило, кидок за кидком. Так что работай с надежными людьми, иначе и бабло потеряешь, и хату.

— Сорок тисяч, кажеш? — Марк замовк. — Ні, мені цього мало.

— Нет, старичок, тебе больше никто не даст. Это цена реальная. Так что не думай всех на блатной козе обскакать, дороже не продашь.

— Я взагалі нічого не продаватиму. Дякую тобі, Сергію. Бувай.

— Да, пока-пока. Не пропадай. Звони, если что, спрашивай. Я ж всегда помогу, ты знаешь.

— Так, я знаю, — Марк натиснув кнопку і потер пальцем чоло.

Сорок тисяч аж ніяк не змінювали справи. Окрім того, не факт, що за сім днів йому вдалося б владнати всі фінансові справи й отримати чисті гроші на руки. Так що цей варіант Марк подумки перекреслив жирною червоною лінією і зняв із плити чайник. З усіх сортів чаю, якими колись була заставлена ціла поличка на кухні, залишилось тільки два маленьких пакетики з білим чаєм.

Довідка

«Білий чай — це різновид зеленого. Він унікальний тим, що робиться із чайних бруньок, які набувають білого відтінку ще при висушуванні, до утворення листочків. Брунька вкрита ворсинами, які під час сушіння облітають, перетворюючись на чайний пил. Що молодша брунька, то більше пилу. Кількість його також упливає на вартість чаю. А ще збирають ці чайні бруньки дівчата не старші 16-ти років. Пояснюється це суто фізіологією: на подушечках пальців після періоду статевого дозрівання виділяються ферменти, які можуть уплинути на аромат і присмак чаю. Коштують 100 грамів білого чаю 20 доларів США».

Марк налив у чашку окропу й пішов до вікна. На вулиці все було як завжди. У двері податкової заходили люди, потім ті ж самі люди звідти виходили. Бігли кудись. Одні сідали в авто, інші ловили маршрутне таксі. У сквері на лавочках відпочивали бабусі з онуками та собачками, під гаражем місцевого інваліда сорокарічні алкоголіки пили пиво. Марк сьорбав чай і спостерігав за тим, як старенький бомж рився у смітті. Він кинув собі до пакета якісь пляшки, подерті брудні речі й кілька зошитів. Марк раптом спіймав себе на думці, що він заздрить цьому бомжу. Заздрить, бо той має те, про що Марк мріяв останні десять років свого життя, але весь час йому бракувало сміливості й цинізму зробити крок у цю мрію, бомж мав безвідповідальну свободу.

Безвідповідальна свобода. Визначення

Це коли ти вільний від суспільства і суспільство вільне від тебе. Коли все, що ти робиш, стосується тільки тебе, і ти нікому нічого не винен, і тобі також ніхто нічого не винен. Ти помреш, і ніхто не заплаче, навіть більше, ніхто цього не помітить, щоправда, ти також не помітиш, якщо хтось із оточуючих помре.

— Алло, Толю, привіт, це Марк.

— А, здорово, Марк. Как ты там, боец? — було чути, що Толя не радий Марковому дзвінку, Толя завжди говорить так тоді, коли в нього проблеми.

— Зі мною все гаразд. Як ти?

— Марк, я же знаю, что тебе до самой сраки,