Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

— Повірте, мене вже не цікавить, що відбувається з цією країною й усіма її жителями. Я хочу знати тільки дві речі: хто винен у смерті моєї матері і чому мене хотіли вбити. Чуєте, оце і все, що я хочу почути.

— Мене звуть Оргус, Марку. І знаєш, мене так назвали невипадково.

— І що мені з того? — Маркові вривався терпець.

— Узагалі, все в цьому житті невипадкове. Люди так собі думають, що стається та чи та подія і це просто збіг обставин, а насправді це просто один з епізодів, без якого не може бути продовження. А воно має бути. Розумієш мене?

— Ні.

— А взагалі-то Оргус — це назва данського міста, Марку.

— Скажіть, що я маю робити? Бо я геть нічого не розумію і не знаю, куди мені йти.

— Ти бачиш місяць, Марку?

— Місяць? — Він підвів очі в небо, крізь густе гілля старих сосен світив своїм холодним світлом блідолиций володар ночі. — Так, я бачу місяць.

— Знаєш, Марку, місяць має одну особливість: насправді він є зовсім не таким, яким ти його бачиш уночі, бо ти бачиш його в чужому освітленні, як би ти побачив людину в масці звіра. Але водночас місяць — єдиний, на кого ти можеш покластися вночі, коли не горять ліхтарі і люди повимикали в хатах світло. Саме його фальшиве проміння виведе тебе на дорогу.

— До чого ти мені все це кажеш, Оргусе? — Марк хотів був крикнути щось у слухавку, але не встиг: хрипкий голос незнайомця змовк. Зв'язок урвався…

Київ

03.09.2007