Час перед свiтанком - Сомерсет Вільям Моем

Війна тривала, Греція протистояла італійському нападу з несподіваною стійкістю; німецькі Повітряні Сили бомбили міста Англії, вбивали чоловіків, жінок та дітей; британці бомбардували далеко в Райнськіх землях та порти Каналу, вони готувались з похмурою рішучістю відбити очікуване вторгнення; а потім раптом британська армія напала на італійські війська і вигнала їх з Єгипту. Вони загнали їх назад до Лівії, штурмували твердиню за твердинею і захопили десять тисяч полонених. Перемога була вражаючою, і піднесення громадськості після стількох нещасть було великим.

Але задоволення Джейн, як і багатьох інших жінок, родичі яких були в бойових військах, було змішане з побоюванням. Йен був у Єгипті, і вона не отримувала від нього вістей тижнями. Дік Маррі також був у Єгипті. Одного разу вранці Мей пішла в село за дорученням, і один із орендарів Грейвні зупинив її.

- Мені шкода почути про капітана Маррі, пані Роджер, - сказав він.

Її серце майже перестало битися.

      - Він був... він був поранений?

      - Пані Маррі, його мати, написала його економці. Вона отримала листа вчора ввечері. Авжеж, він був поранений.

      - Серйозно?

- Вона не казала. Я сподіваюся, що ні; знаєте, нам так бракує його тут. Він дуже подобався орендарям. Було б добре для всіх нас, якби він був визнаний нездатним і міг би повернутися.

Коли вона повернулась додому і розповіла почуте, вона змусила себе говорити спокійно, але перебувала у жалісному стані неспокою; звичайно, генерал Хендерсон та його дружина були стурбовані, Дік був компетентним управляючим, і він їм подобався, але вони задовольнилися висловлюванням, що вірять, що не буде ніяких наслідків; на її полегшення, Джейн запитала, чи не можна зробити запит, і генерал сказав, що він напише Роджеру і скаже йому дізнатися, якщо він зможе, як там Дік. Роджер невдовзі мав отримати кілька днів відпустки і приїхати в Грейні; можливо, до того часу він міг би почути. З безладдям у її серці Мей важко було прийняти той недбалий спосіб з яким вони сприйняли питання.

      - Я розумію, що там жертв було надзвичайно мало, - сказав генерал. - Хороша людина, Уейвелл. Я знав його, коли він був керівником штабу Олленбі

Але коли Роджер приїхав, Мей не могла змусити себе запитати, чи є у нього якісь новини. Хоча вона була хвора від страху, вона змушена себе з зацікавленням слухати, поки він розповідав про останні нальоти на Лондон і серйозність нападів Німеччини на атлантичні конвої. Вона змогла, якщо не забути Діка, то принаймні утриматися від думки про нього, доки знала, що він здоровий та в безпеці; і вона намагалася переконати себе, що біль від розлуки назавжди стає все більш терплячим; але тепер, коли він був поранений, можливо, небезпечно, її кохання, мов вогонь, що згас та від несподіваного пориву вітру знову спалахнув у стрибаючому полум’ї, було таким же поглинаючим, як і колись. Тепер вона знала, що ніщо не може його вбити. Саме тоді, коли генерал приступив до обговорення лівійської кампанії, Джейн поставила запитання про те, про що Мей, хоч це і тремтіло на її вустах, рішуче завадила собі запитати.

- О, Роджер, ви щось чули про Діка? Ви ж отримали лист батька, чи не так?

Роджер кинув на Мей швидкий погляд.

      - Так. Я телеграфував. Він їде додому.

      - Він дуже сильно постраждав?

Мей здалося, що він на мить завагався, і вона затамувала подих.

      - Я справді не знаю. Його життю нічого не загрожує.

Це здалося дивною відповіддю. Вона запідозрила, що, хоча він розмовляв з Джейн, для того, щоб заспокоїти саме її, він додав останнє речення.

      - Коли він повернеться? - спитала Джейн.

      - В будь-який день.

Лише три дні потому, на початку дня, пані Хендерсон, генерал та Джейн сиділи на терасі, адже це був один із тих теплих сонячних днів, які ми іноді маємо в Англії наприкінці березня. Дві жінки в’язали, а генерал читав «Таймс».

- Де Роджер? - спитав генерал.

      - Я не знаю, куди він поїхав, - відповіла його дружина. - Ось Кларк, він може знати.

Роджер привіз Ноббі, щоб він побачив свою дружину та дітей, і Хендерсонам сподобався жартівливий маленький чоловічок. Він йшов до них, по центральній доріжці саду, і генерал покликав його на терасу.

- Ну, Кларк, гуляєте в парку? - сказав він .

      - Так, сер. Перша відпустка, яку я маю від початку війни. Для мене це задоволення.

      - Де майор? Дружина каже мені, що він вийшов рано вранці.

- Так, сер. Він не сказав, куди прямує.

- Я хотів би, щоб Роджер не був таким до біса таємничим у всіх своїх переміщеннях, - сказав генерал, відпустивши Ноббі. -Чому він не міг сказати, куди поїхав?

Генерал дуже важко переніс своє горе. Він сильно постарів за останні три місяці і був схильний, навіть більше, ніж раніше, безпричинно дратуватися через дрібниці. Він зобов'язав себе зберігати рішуче мовчання у зв'язку з катастрофою, що спіткала його; він не міг говорити про Томмі і не хотів говорити про Джима; але напруга виснажила його, і нерви були в стані капризної дратівливості. Пані Хендерсон зрозуміла, що його дразливість була лише поверхневою; в глибині душі він був відданим, безкорисливим, наповненим благих намірів чоловіком, яким завжди був.

- Хіба не чудово сьогодні? - сказала вона відразу, щоб відволікти його. - На деяких кущах вже розпускаються бруньки.

Генерал, знявши окуляри для читання, окинув поглядом прекрасне видовище, яке він знав скільки себе пам'ятав. На деревах не було листя, але пишність їх голих гілок надавало пейзажу, такому вишуканому влітку, більш урочисту строгість. Контури в цьому чистому, прозорому повітрі володіли вишуканою і точної витонченістю. Це була дійсно благородна перспектива. Він дивився на неї з надзвичайною інтенсивністю. Ви могли б уявити, що він думав, що ніколи більше цього не побачить, і забирав кожну деталь своєю сприйнятливістю, щоб вона могла залишитися у вічній пам'яті. Він зітхнув.

- Я б хотів, щоб це